1 Петра 4:12-19 – 5:1-7

1 Петра 4:12-19 – Участь у Христових стражданнях

«Улюблені, не дивуйтесь огневі, що вам посилається на випробовування, немов би чужому випадку для вас. Але через те, що берете ви участь у Христових стражданнях, то тіштеся, щоб і в з’явленні слави Його раділи ви й звеселялись. Коли ж вас ганьблять за Христове Ім’я, то ви блаженні, бо на вас спочиває Дух слави й Дух Божий. Ніхто з вас хай не страждає, як душогуб, або злодій, або злочинець, або ворохобник, а коли як християнин, то нехай не соромиться він, але хай прославляє Бога за те. Бо час уже суд розпочати від Божого дому; а коли він почнеться перше з нас, то який кінець тих, хто противиться Божій Євангелії? А коли праведний ледве спасеться, то безбожний та грішний де зможе з’явитись? Тому й ті, хто з Божої волі страждає, нехай душі свої віддадуть в доброчинстві Йому, як Створителю вірному.»

Коли Вільям Тіндейл, один з діячів англійської Реформації, перекладав Новий Заповіт англійською мовою, він жив в укритті і вигнанні на півночі Європи. Річ у тім, що перекладати Біблію місцевими мовами було суворо заборонено: клірики боялися, що подібні переклади породять єресь. У Тіндейла було скрутно з грошима, і він хотів продати екземпляри першого видання, щоб вистачило коштів на подальші труди та необхідні виправлення. Проте чи стануть англійці купувати його роботу? Чи не злякаються мати в себе вдома таку небезпечну книгу?

Наслідки не змусили себе чекати. Дізнавшись про проект, єпископ Лондонський оскаженів: небезпечну нісенітницю потрібно викоренити раз і назавжди! Він велів скупити всі екземпляри і спалити їх. Йому навіть і на думку не спало, що тим самим він лише посилить проблему. Втім, книги йому дійсно вдалося знищити. Проте заплачені ним гроші дозволили Тіндейлу почати важливий другий етап проекту. Не всі знають, що саме його переклад став основою і стержнем знаменитої «Біблії короля Якова» (1611 р.).

У цьому уривку Петро якраз обговорює ситуацію, коли ворожі зусилля лише йдуть на користь справі. Особливо важливий вірш 14: «Коли ж вас ганьблять за Христове Ім’я, то ви блаженні, бо на вас спочиває Дух слави й Дух Божий». Іншими словами, звинувачення гонителів проти вас полягає в тому, що ви належите Ісусу, відомому як Христос. Проте згадка Ісуса, та ще і з царським титулом, закликає самого Ісуса в усій Його величі і славі, і прокляття, які гонителі бажають обрушити на вас, перетворюються на благословення.

Як дізналися апостоли, велика честь бути пов’язаним з ім’ям Христовим (Дії 5:41). Це означає, бути приліченим до царської сім’ї. Більше того, ім’я Ісуса несе в собі величезну силу, і Христос, Будівничий Храму (2:4-5), прийде у Своєму славному дусі мешкати серед вірних Собі. Віддайте ж Богові славу за це чудове ім’я, каже Петро (в. 16)! Таке обіцяння, і уявимо, як здивувалися б гонителі, якби зрозуміли, чому сприяють.

Проблема, яку обговорює Петро, полягає не лише в тому, що ніхто не хоче бути гнаним і кривдженим. Це зрозуміло. Є і глибинніша проблема: ранніх християн спантеличувало, що, незважаючи на Христове воскресіння, час страждань Його народу, причому досить сильних, не закінчився. Хіба Христос не переміг сили гріха та смерті? Чому все це відбувається?

У відповідь Петро знову звертається до Священного Писання. Цього разу це Книга Захарії, для нас дуже важка. В уривку, який цитував сам Ісус у ніч Таємної вечері (Мр. 14:27), пророк каже, що буде уражений і убитий якийсь «пастир», після чого вівці розпорошаться (Зах. 13:7). Судячи з усього, Ісус відносив це до Своєї смерті. Проте далі в Захарії йде наступне пророцтво: ті з послідовників «пастиря», які залишаться, будуть проведені крізь вогонь, очищені як срібло і випробувані в горнилі подібно до золота (Зах. 13:9). Дієвість смерті «пастиря» не ставиться під сумнів. Ісус позбавив Свій народ від влади зла. Проте християн чекає ще «огненне випробування» (в. 12). Нічого дивного в цьому немає: так свідчить Писання. Звичайно, зазнавати гоніння неприємно, але коли вони випали тобі на долю, стає ясно, що ти йдеш правильною дорогою. І в цьому є дуже великий плюс.

Знову-таки Петро нагадує читачам, що настає останній Суд. Результат сумнівів не викликає: Ісус виправдає Свій вірний народ. Проте навіть християнам не можна ставитися до цього легковажно. Суд почнеться не з тих, хто явно загруз у нечесті, а з дому Божого (в. 17).

Той факт, що вірний народ Божий набуде остаточне спасіння, не повинен розслабляти. Як учив Павло, християни також будуть судимі, і хоча справжні християни врятуються, деякі врятуються «як би з вогню» (1 Кор. 3:12-15). Петро каже ще жорсткіше: навіть праведник ледве спасеться (в. 18)! З Божого погляду, навіть найсвятіша людина так обтяжена гріхом, що без милості і благодаті, явленої в Ісусі, не може спастися.

Це грізне застереження має вселяти не паніку, а вдячність. Гонителі церкви дадуть відповідь на суді, а доки народ Божий покликаний до віри і терпіння. Вірні повинні віддати усе своє життя Богу Творцю. Але що це означає? Чи йде мова про те, що треба щодня молитися? Так, молитися важливо і треба. Проте Петро каже про інше: слід вручити себе Богові, роблячи добро. Під добром він має на увазі, звичайно, не показовість або чистоплюйство. Необхідно нести благо і любов, доброту і мудрість суспільству, сім’ї, людям, з якими ми стикаємося на вулиці. Коли ми це робимо, ми не кажемо: «Дивіться на мене, який я молодець». Ми лише кажемо Богові: «Я вірю Тобі. Це те, що Ти призвав мене робити, і для чого Ти мені дав життя. Мені важко, але я старатимуся заради слави Твоєї». Ми, християни, сподіваємося на вірність Божу і на те, що ми можемо на Нього покластися. З цією вірою ми і повинні нести у світ Його любов і світло.

1 Петра 5:1-7 – Упокорені пастирі

«Тож благаю між вами пресвітерів, співпресвітер та свідок Христових страждань, співучасник слави, що повинна з’явитись: пасіть стадо Боже, що у вас, наглядайте не з примусу, але добровільно по-Божому, не для брудної наживи, а ревно, не пануйте над спадком Божим, але будьте для стада за взір. А коли Архипастир з’явиться, то одержите ви нев’янучого вінка слави. Також молоді, коріться старшим! А всі майте покору один до одного, бо Бог противиться гордим, а смиренним дає благодать! Тож покоріться під міцну Божу руку, щоб Він вас Свого часу повищив. Покладіть на Нього всю вашу журбу, бо Він опікується вами!»

Час від часу телебачення і газети говорять про «кризу лідерства». Досить часто це означає лише, що журналістам не подобаються нинішні політичні лідери. Цинічно сказано? Але маю зізнатися, що мене дратують абстрактні дискусії про «лідерство». Коли мене самого просять висловитися, я часто кажу, що не вірю в «лідерство» або в усякому разі не надаю йому такого значення, як багато хто.

Я помітив: коли має місце гідне «лідерство», «лідер» найменше думає про «лідерство», а просто настільки захоплений своєю справою (наприклад, пише музику, керує фірмою, організовує продажі, очолює міністерство), що його енергія та творчий підхід, ентузіазм і продуктивність передаються іншим. Іншими словами, лідерство подібне до дружби: воно краще виходить, коли думаєш не про нього, а про те, що ви спільно робите.

Мабуть, так йде справа і з щастям. Якщо ви почнете день з думки: «Як стати щасливим?», щастя буде менше, ніж якщо ви скажете собі: «Чим швидше я візьмуся за цю картину / піду на цю прогулянку / пограю з онуками, тим краще». Я б з більшим бажанням належав до групи або братерства, де «лідер» думає про Бога і благовістя, ніж де він думає про «лідерство» і прослухав декілька курсів з «лідерства», віднімаючи час у вивчення Біблії та молитви.

Про це можна говорити ще багато. Без сумніву, будь-який фахівець з «лідерства» сумно похитає головою: ніби, нічого Н. Т. Райт не розуміє. Між тим і в церкві, і в суспільстві, дуже потрібні люди, яких глибоко хвилює, що відбувається навколо, які професійно вивчають актуальні питання, вислуховують думку людей і здатні сформулювати корисну концепцію. «Фахівець» вигукне: «Адже це і є лідерство!» Добре, якщо так. Проте давайте краще займатися справою, а не абстрактними категоріями, далекими від реальності.

Тим більше, Петро говорить тут не про «лідерів», а про «пресвітерів», тобто пастирів, пастухів. Добрий пастух не займається порожнім теоретизуванням або власними потребами, а думає, як йому уберегти овець. З цього починає і Петро у вірші 2: думайте не про власну вигоду, а про потреби стада. Петро відносить тут себе до «старших». Відповідне грецьке слово може вказувати і на статус (старшинство в общині), і на вік; у «старших» у церкві ці два сенси часто поєднувалися. Як старший, Петро знає, що таке нести подібну відповідальність.

Важливий урок Петро отримав ще від Ісуса: потрібно не «панувати» над вівцями, а бути для них прикладом (в. 3). Нещодавно я був в одному великому коледжі, де готують армійських офіцерів, і приємно здивувався, що на кожному кроці розвішене гасло: «До керівництва – через служіння». Наскільки я розумію, це не пусті слова: вони всіляко намагаються наслідувати гасло на практиці. Якщо офіцер не служитиме солдатам – думатимете і піклуватиметеся про них, як про людей, краще дізнаватиметься їх з їх сильними місцями і страхами, – він не зможе керувати ними в складних і небезпечних ситуаціях. Тому як «молоді» (в. 5), так і «старші», повинні вправлятися в «упокорюванні». Ми настільки звикли читати про упокорювання в християнських текстах, що легко забуваємо: до виникнення християнства ніхто, за винятком вузького напряму в юдейській традиції, не вважав упокорювання чеснотою. Сталося щось, що породило абсолютно інший підхід до речей.

Цією подією стало з’явлення Христове: Ісус сповістив Царство Боже, помер, воскрес і запанував. Він і є «Архипастир» (в. 4), Який знову з’явиться, коли зійдуться небо і земля. Він – зразок, за яким повинні слідувати інші «пастирі». Сам Ісус багато в чому спирався на біблійну метафорику: Бог бажає бути «пастирем» Свого народу Ізраїлю. З урахуванням того, яке місце займало пастухування в економіці, недивно, що саме з пастухом часто зіставлявся Бог або помазаний цар: пастух піклується про «овець», стежить, щоб вони добре харчувалися і були захищені від хижаків. Досить побіжного погляду в Псалом 23 або розділ 34 Книги Єзекіїля, щоб зрозуміти витоки цих образів. А якщо заглянути в Євангеліє від Луки (Лк. 15:3-7) і Євангеліє від Івана (Ів. 10:1-16), стане ясно, як їх розумів Ісус. У Євангелії від Івана варто звернути увагу і на уривок 21:15-19, де Петро отримує доручення «пасти» овець Ісусових.

Звичайний «світський» шлях «лідерства» полягає в тому, щоб давити авторитетом, погрожувати і карати. Безумовно, так можна нав’язати вівцям свою волю, але ні щасливими, ні здоровими вони не будуть. За зовнішньою ж «силою» такого підходу ховається слабкість. Бути упокореним пастирем означає проявляти справжню силу, коли пастиреві немає нужди кричати і залякувати: упокорене служіння вже створило такі тісні узи між пастирем і вівцями, що пастиреві треба лише йти до пасовища, і вівці підуть за ним.

Звичайно, не завжди і не все так гладко складається. Пастирська праця нелегка. Можливо, тому Петро і закінчує своє повчання порадою покласти всі турботи на Бога. Використане тут дієслово дуже яскраве: потрібно узяти все, що турбує і обтяжує, і звалити на спину Божу. Він понесе цей тягар, причому зробить це з радістю. Адже Він нас любить.

Попередній запис

1 Петра 3:17-22 – 4:1-11

1 Петра 3:17-22 – Страждання за правду «Бо ліпше страждати за добрі діла, коли хоче того Божа воля, аніж за ... Читати далі

Наступний запис

1 Петра 5:8-14

1 Петра 5:8-14 – Твердість силою Божою «Будьте тверезі, пильнуйте! Ваш супротивник диявол ходить, ричучи, як лев, що шукає пожерти ... Читати далі