Євреїв 7:1-10 – Мелхиседек, великий священик і цар
«Бо цей Мелхиседек, цар Салиму, священик Бога Всевишнього, що був стрів Авраама, як той вертався по поразці царів, і його поблагословив. Авраам відділив йому й десятину від усього, найперше бо він визначає цар правди, а потім цар Салиму, цебто цар миру. Він без батька, без матері, без родоводу, не мав ані початку днів, ані кінця життя, уподобився Божому Сину, пробуває священиком завжди. Побачте ж, який він великий, що йому й десятину з добичі найліпшої дав патріярх Авраам! Ті з синів Левієвих, що священство приймають, мають заповідь брати за Законом десятину з народу, цебто з братів своїх, хоч і вийшли вони з Авраамових стегон. Але цей, що не походить з їхнього роду, десятину одержав від Авраама, і поблагословив того, хто обітницю мав. І без усякої суперечки більший меншого благословляє. І тут люди смертельні беруть десятину, а там той, про якого засвідчується, що живе. І, щоб сказати отак, через Авраама і Левій, що бере десятини, дав сам десятини. Бо ще в батькових стегнах він був, коли стрів його Мелхиседек.»
Кілька місяців тому мені зателефонували з християнського журналу. Планувалася стаття про вплив літератури на християн і мене просили назвати найважливіші для мене книги.
Як завжди, коли мені ставлять несподіване питання, на хвилину мій розум немов вимикається. Я обвів поглядом свій кабінет і подумав, що найбільш насущними, день у день, з місяця в місяць, для мене були не романи, не п’єси і не поеми, хоча все це я дуже люблю. І не твори великих богословів (тут мій інтерв’юер, напевно, здивувався). Ні, понад усе я дорожу довідковою літературою, до неї звертаюся найчастіше. От вони, мої головні книги, завжди на полиці під рукою: звичайний словник, словник християнської Церкви, збірки біографій, атласи, філософські та археологічні енциклопедії, альбоми, історичний довідник. І звичайно ж всілякі словники з різних сфер біблеїстики, словники за темами і персонажами, словники класичних мов, єврейської і старогрецької. Як приємно – варто лише руку протягнути, і я входжу у світ знань, принаймні, входжу в його ворота і бачу шлях до всієї іншої літератури, древньої і сучасної.
Зазвичай моя робота зводиться так: я займаюся якоюсь конкретною темою і натрапляю на щось малознайоме – ім’я, назва місцевості, поняття. Саме собою, це трапляється по кілька разів на день. Це збиває з пантелику, а якщо незрозуміле слово трапилося в тексті, я боюся, що сенс тексту вислизне від мене. Доводиться заглянути в словник, а потім ще в якісь довідники, якщо словник посилає мене до них, і так приватне питання, необхідність уточнити ім’я або слово, розростається в ціле дерево думки, історії, культурних асоціацій; на годину чи дві я занурююся в це безбережне море. З чим ще порівняти? Крізь вузьке віконце – одне слово, одне ім’я – я заглядаю в інший світ, в інші віки. Потім я строго закликаю себе до справи, повертаюся до роботи, прихопивши із собою свіжу інформацію про людину чи якесь питання – я вношу її в текст, що вивчається мною. І я відчуваю, як згаяний час окупається, як оживає текст. Загадка, що дратувала мене при читанні, перетворилася на маяк, і промені його світла поширюються на всі боки, освітлюючи мій текст.
Мені здається, саме такому завданню служить коментар до імені і ролі Мелхиседека. Спочатку цей коментар до Книги Буття здається суто технічним і не занадто потрібним. Проте необхідність такого коментаря викликана віршем, що неодноразово цитувався, з Пс. 110, де Месія названий «Священик навіки за чином Мелхиседековим». Тричі (5:6,10; 6:20) автор послання наводить ці вірші, дратуючи нашу цікавість, і тепер, нарешті, допомагає читачеві так, як я сам собі допомагаю, коли, зіткнувшись з чимось загадковим у тексті, беруся за словники і намагаюся розібратися в новій для мене сфері.
Як багато ранніх християн, автор послання вірить, що Ісус засів праворуч Бога в очікуванні досконалого здійснення Свого Царства (Пс. 110:1). Але автор ставить питання, яке до нього, наскільки нам відомо, ніхто не ставив: а що, власне, означають слова про священика «за чином Мелхиседековим»? Я в таких випадках заглядаю в енциклопедії і словники, але автор послання звертається до єдиного контексту Біблії, де згадується Мелхиседек, а саме, до чотирнадцятого розділу Буття. Який сан мав цей чоловік? Як його сан співвідноситься з обіцянкою, яку Бог дав Аврааму? Чи знайдеться в цій історії ключ для кращого розуміння суті і ролі Ісуса?
Він наводить цілий уривок з Буття (14:17-20) і починає свій коментар з аналізу імені Мелхиседека. «Мелех» єврейською «цар», «седек» – «праведність», а оскільки він «цар Салиму» (тобто Єрусалиму), а слово «шалом» означає «мир», «спокій», Мелхиседек також «цар миру». Проте досі автор перебирає вірогідні тлумачення. Суть ще попереду.
І ця суть знаходиться у вірші 3, хоча його часто невірно тлумачать. Щоб вникнути в нього, потрібно спочатку пригадати, чому для будь-якого єврея здавалося немислимим, щоб цар, оспіваний у Пс. 110, був також і священиком. Так, Соломон приносив жертви в Храмі, але відтоді царі з коліна Юдиного не робили цього. Розподіл обов’язків був строгим і послідовним: священики належали до коліна Левія (головні з них – до нащадків Аарона), а царі були з коліна Юди. Значить, цар не може поєднувати зі своїм титулом сан священика, а якби таке було можливим, то як розуміти два типи священства, як можуть вони співіснувати?
У буквальному перекладі вірш 3 свідчить: «Без батька, без матері, без родоводу, не маючи ні початку днів, ні кінця життя». Дехто вважає, що автор послання, не виявивши згадки про предків Мелхиседека, про його народження і смерть, дійшов висновку, ніби цей цар і не народжувався, і не помирав, і не мав родоводу. Наївний і навіть безглуздий висновок! Мені здається, думка послання цілком ясна і розумна: Мелхиседек вводиться в розповідь про Авраама як «священик Бога Всевишнього» без пояснення, звідки взявся його сан: ми не знаємо, чи наслідував він священство від предків або отримав його іншим чином; ніде не згадано, щоб його священство починалося з його народження або закінчувалося його смертю. У цій розповіді він є присутнім як певна даність, немов він був від віку. І звідси автор природно переходить до основної думки наступного параграфа: сан Ісуса також не залежить від народження в сім’ї священиків, і Його священство, на відміну від священства левитів, триває від віку і понині.
У віршах 4-10 левитам (які, швидше за все, ще служили в Храмі, коли було написане це послання) протиставляється священство Ісуса, як воно подане в Пс. 110 і осмислено у світлі Бут. 14. Священство «за чином Мелхиседековим» поза сумнівом вище за левитське, оскільки Авраам сплатив десятину Мелхиседеку і прийняв від нього благословення. Тим самим Авраам визнав над собою старшинство Мелхиседека, а якщо Авраам, то і Левій, один з його правнуків, адже Левій як би вже був присутнім при цій сцені, потенційно, у стегнах свого предка. Висновок напрошується: Ісус, первосвященик «за чином Мелхиседековим», набагато вище сучасних Йому священиків-левитів. Ми можемо покласти на Нього свої сподівання, бо Його священство істинне і вічне. Вникаючи в історію Мелхиседека, автор послання зумів глибше розкрити псалом, а тим самим уточнити наші уявлення про Месію – не лише царя, але і священика, зміцнити і посилити нашу віру і сподівання, які ми покладаємо на Ісуса, і лише на Нього одного.
Євреїв 7:11-19 – Новий священицький чин
«Отож, коли б досконалість була через священство левитське, бо люди Закона одержали з ним, то яка ще потреба була, щоб Інший Священик повстав за чином Мелхиседековим, а не зватися за чином Аароновим? Коли бо священство зміняється, то з потреби буває переміна й Закону. Бо Той, що про Нього говориться це, належав до іншого племени, з якого ніхто не ставав був до жертівника. Бож відомо, що Господь наш походить від Юди, а про це плем’я, про священство його, нічого Мойсей не сказав. І ще більше відомо, коли повстає на подобу Мелхиседека Інший Священик, що був не за законом тілесної заповіді, але з сили незнищального життя. Бо свідчить: Ти Священик навіки за чином Мелхиседековим. Попередня бо заповідь відкладається через неміч її та некорисність. Бо не вдосконалив нічого Закон. Запроваджена ж краща надія, що нею ми наближуємось до Бога.»
– Усе має бути ідеально! І ніяк інакше! Без жодної вади!
Чим ближче великий день, тим більше нервує наречена. Хоча в сучасному західному суспільстві дехто сміється над весіллями, для багатьох молодих людей це все ще залишається важливим, а то і найважливішим моментом в їх житті. Врешті-решт, от ми живемо тихо і буденно, а тут раптом таке – двоє молодих людей виходять на авансцену перед очима усіх, кого вони люблять і цінують. Так нехай же усе відбудеться ідеально, щоб не довелося потім жаліти: «Торт підвів» або «Усе б нічого, та сукня сиділа погано» або вже, геть неприйнятне: «Дах у церкві протікав, і жених весь вимокнув».
Але досконалість не дається просто так. Треба пропрацювати усі дрібниці, нічого не упустити. Наприклад, наряди: продумати усе заздалегідь, обговорити з близькими, потім складні пошуки, вибір, примірки, ухвалення рішення (а може, щось знадобиться і переробити). Навіть весільну службу потрібно спланувати, хоча не всі до кінця це розуміють: вибрати євангельські тексти, музику, псалми і молитви. Досконалість буде досягнута лише в тому випадку, коли вдасться пропрацювати кожен аспект цілого і все відбудеться без ексцесів.
У Посланні до Євреїв, зокрема в цьому уривку, неодноразово заходить мова про досконалість (див. вірші 11 і 19), але так відразу і не зрозумієш, що це таке. Існує небезпека зосередитися на моральній досконалості і домагатися її все більшими моральними зусиллями, сподіваючись таким чином позбутися не лише поганих вчинків, але і поганих думок і спонукань. На жаль, кожен на власному досвіді переконався, що це не працює.
Уважніше вдивившись у текст, ми переконуємося, що під досконалістю розуміється тут щось інше. Це «цілісність», «повнота», результат, який настає, коли все розставлене по місцях і готове до останнього, вирішального зусилля і дії. Заради якої мети? Наскільки можна зрозуміти, заради головної мети: здійснення Божого задуму про весь створений світ. Людська поведінка складає частину цього задуму, але цим він далеко не обмежується. Для Бога світ – певний «проект»: подібно до того як жених з нареченою планують день свого одруження і працюють, щоб досягти досконалості у святкуванні цієї події, Бог працює над Своїм світом, щоб зробити його досконалим і цілісним.
Для тих, хто живе під Законом Мойсеєвим участь у цьому великому плані зводилася до того, щоб усвідомлювати себе частиною общини, що концентрується навколо Храму і покладається на жертвопринесення священиків-левитів, нащадків Аарона. Древні ізраїльтяни вірили, що Бог-Творець якимсь чином використовує цей ритуал, щоб привести Ізраїль до досконалості і через нього зцілити весь світ. Але так не вийшло, зокрема тому, що задум Божий був зрозумілий не до кінця. Бог із самого початку попереджав, що одного разу служіння левитів зміниться іншим священством. Священики з роду Ааронового та їх служіння вказували на віддалену мету, «досконалість», але вони не могли здійснити її.
Упродовж декількох розділів автор послання доводить: левити входили в систему, створену Богом не навіки, але для вказівки на те, чому належить бути. Іншими словами, левити виконували Закон Мойсеїв (до їх обов’язку, до речі, входило учити народ Закону). Але коли Пс. 110 говорить про прийдешнього царя і надає йому іншого священства, стає ясно: настає зміна тієї системи, усередині якої функціонувало і розумілось колишнє священство (в. 12). Вірші 13 і 14 виділяють основні відмінності, до думки про яких нас вже приготували більш ранні уривки цього розділу: Ісус походив з племені Юдиного, а за Мойсеєвим Законом представники цього коліна не приступали до священства. Очевидно, має відбутися серйозний перерозподіл ролей, і про це мова піде в наступному розділі.
Може здатися, що ми занадто вдаємося до технічних деталей, проте будь-який механік розуміє, що спершу треба привести до ладу весь механізм, і тільки потім машина рушить з місця. З таких от «дрібниць» і виникає головне: Бог пришестям і жертвою Ісуса поклав початок такій «досконалості», яка не була можлива раніше. Ісус помер, воскрес і живе навіки, «з сили незнищального життя» (в. 16). Це означає, що ті, хто з Ісусом, також не залежать більше у своєму духовному здоров’ї і надії від системи, яка не може привести до досконалості. Ми покладаємося на вічне, могутнє священство Сина Божого, Месії. Це «краща надія», що наближає нас до Бога (в. 19).
Слово «краще» (грецьке слово, яке тут так перекладене) зустрічається в посланні частіше, ніж в усіх інших текстах Нового Заповіту, разом узятих. Така «деталь» теж відкриває нам дещо в задумах автора: він постійно зіставляє не погане з добрим, але добре з кращим. Він не стверджує, ніби колишні ізраїльські встановлення – Храм, Закон, священство левитів – були погані, але він показує, що в Ісусі і через Ісуса відкрився новий вимір, який набагато кращий. Тепер «досконалість» стала досяжною, Ісус відкрив нам шлях до неї. Так підемо ж вперед з вірою і надією, щоб досконало досягти повноти і досконалості, того чудового нового світу, який Бог приготував для нас.
