Ми бачили, що Бог бажає від нас серйозного ставлення до грошей, як і до всього іншого. Помилково думати про гроші, як про щось брудне і негідне. Гроші – це частина нас самих. Коли ми жертвуємо наші гроші, ми жертвуємо велику частину самих себе Богові. Нам необхідно приносити свої гроші в поклоніння Богові, і без цього наше поклоніння не зможе стати завершеним і повноцінним.
Тепер давайте розглянемо простий шлях, як практично віддавати Богові першість у розпорядженні своїми грошима, що повністю відповідає Писанню. Роблячи це, ми повинні шукати передусім Божого Царства і Божої праведності, і потім шанувати Господа своїми фінансами. Ключове поняття тут – “першість в усьому”. Якщо ми віддаємо першість грошам, а не Богові, то ми – ідолослужителі.
Простий, практичний і повністю відповідний Писанню шлях віддавати Богу першість у розпорядженні своїми грошима – це постійно відкладати для Бога першу десяту частину свого доходу. Ця практика традиційно відома, як “дар десятини”. “Десятина” – це слово, що використовується в Старому Завіті і означає “десяту частину”. Давати десятину означає постійно відкладати для Бога першу десяту частину свого повного доходу. Коли ви робите це, ви покладаєте основу для шанування Бога своїми грошима.
Дар десятини йде ще від Аврама. Деякі християни думають, що порядок давати десятину був встановлений Мойсеєвим законодавством, але це невірно. Десятина, принаймні, на чотири століття старше за закон. Буття 14:18-20 описує те, як Аврам переміг у великій битві деяких царів і після цього зібрав велику кількість здобичі.
“Мелхиседек, цар Салимський, виніс хліб і вино, – він був священик Бога Всевишнього, – і благословив його, і сказав: благословенний Аврам від Бога Всевишнього, Владики неба і землі; і благословенний Бог Всевишній, Який віддав ворогів твоїх у руки твої. Аврам дав йому десяту частину з усього“.
Мелхиседек був священиком Бога Всевишнього чи Божим представником на землі в той час, і він благословив Аврама. Як на це відреагував Аврам? – Аврам дав Мелхиседеку десяту частину від усього, чим він оволодів.
Важливо бачити, що Авраам представлений у Новому Завіті, як батько всіх віруючих: “…І знак обрізання він одержав як печать праведности через віру, яку мав під час необрізання, щоб стати отцем усіх віруючих у необрізанні, щоб і їм була зарахована праведність‚ і отцем обрізаних, що не тільки прийняли обрізання‚ але і ходять по слідах віри отця нашого Авраама, яку він мав ще в необрізання” (тобто в той час, коли Мелхиседек зустрівся йому) (Рим. 4:11,12).
Бажаючи бути дітьми Авраама, ми повинні ходити слідами віри Авраама, що включає і розпорядження своїми грошима так само, як Авраам розпоряджався своїми. Потім апостол Павло продовжує: “Отже, по вірі, щоб було з ласки, щоб обітниця була непорушна для всіх, не тільки за законом, а й за вірою нащадків Авраама, який є отцем усім нам” (Рим. 4:16).
Авраам є нашим батьком, коли ми ходимо слідами його віри, коли ми рухомі вірою, як був рухомий він. Це включає і віру у сфері фінансів і матеріального забезпечення.
Тепер давайте подивимося на Якова, онука Авраама. Яків став вигнанцем, бо обдурив Ісаака, свого батька, і Ісава, свого брата. Він вимушений був залишити свою землю і відправитися шукати кращої долі в Месопотамії. Коли він зібрав усе своє майно, воно вміщалося в нього на руках. У цей момент “дав Яків обітницю, сказавши: якщо Господь Бог буде зі мною і збереже мене в путі цій, у яку я йду, і дасть мені хліб їсти й одяг одягнутися, і я у мирі повернусь у дім батька мого, і буде Господь моїм Богом, – то цей камінь, який я поставив пам’ятником, буде у мене домом Божим; і з усього, що Ти, Боже, даруєш мені, я дам Тобі десяту частину” (Бут. 28:20-22).
Тут ми знову бачимо десятину. По суті, Яків сказав: “Це – основа моїх взаємин з Богом. Він задовольнить мої потреби, і я, у відповідь, дам Йому десяту частину з усього, що Він дасть мені”.
Потім ми читаємо свідоцтво Якова через двадцять років: “І сказав Яків: Боже отця мого Авраама і Боже отця мого Ісаака, Господи Боже, що сказав мені: повернися в землю твою, на батьківщину твою, і Я буду благодіяти тобі! Недостойний я всіх милостей і всіх благодіянь, що Ти створив рабу Твоєму, тому що я з посохом моїм перейшов цей Йордан, а тепер у мене два стани” (Бут. 32:9,10).
В Якова було велике багатство, дуже велика сім’я і всяка його нужда була задоволена. Він пішов з одним вузликом і повернувся, маючи достаток в усьому!
Продовжуючи розглядати десятину в Старому Завіті серед Божого народу, ми виявимо, що за Мойсеєвим законом десятина просто належала Богові. Закон не передбачав можливості не платити її.
“І всяка десятина на землі з насіння землі і з плодів дерева належить Господу: це святиня Господня… І всяку десятину з великої і дрібної худоби, з усього, що проходить під жезлом десяте, слід присвячувати Господу” (Лев.27:30,32).
Десята частина від усього – святиня Господня.
“Відділяй десятину від усього врожаю насіння твого, що надходить з поля твого щорічно” (Втор. 14:22).
Відділяй десяту частину, це – десятина.
Багато християн не підозрюють про це, але в Новому Завіті віддання десятини мається на увазі в первосвященицькому служінні Ісуса. У Посланні до Євреїв 6:20 говориться: “…куди предтечею за нас увійшов Ісус, зробившись Первосвящеником навік за чином Мелхиседековим“.
Отже, Ісус – наш Первосвященик за чином Мелхиседековим.
У наступному 7-му розділі, автор пояснює те, яку роль десятина грала в Мелхиседековому священстві і в первосвященстві Ісуса: “Бачите, який великий той (тобто Мелхиседек), якому і Авраам патріарх дав десятину з кращої здобичі своєї. Ті з синів Левієвих, що одержують священство‚ мають заповідь – брати за законом десятину з народу, тобто зі своїх братів, хоча й ці вийшли від стегон Авраамових. Але цей (Мелхиседек), що не походив з роду їхнього, одержав десятину від Авраама і благословив того, хто мав обітницю. Без усякого ж заперечення менший благословляється більшим (Авраам був меншим за Мелхиседека, бо він був благословенний Мелхиседеком). І тут десятини беруть люди смертні, а там – той, хто має про себе свідчення, що він живе” (Євр. 7:4-8).
Священство Мелхиседекове – вічне священство, бо той, хто знаходиться в позиції священства, ніколи не помирає. Автор стверджує, що Ісус живе довіку як Первосвященик за чином Мелхиседековим. І Його священство виражається в тому числі і в тому, що Він отримує десяту частину від Свого народу.
Ми можемо бачити, що десятина має під собою історію, що походить від Авраама: від Авраама до Якова, до народу Ізраїльського і потім до служіння Ісусового, як нашого Первосвященика. Отже, згідно з Писанням, коли ми відкладаємо першу десяту частину і жертвуємо її Ісусові, ми насправді визнаємо, що Ісус – наш Первосвященик за чином Мелхиседековим. Це один із способів, як ми можемо шанувати Його і визнавати Його своїм Первосвящеником.
