2 Коринтян 3:1-6

2 Коринтян 3:1-6 – Дух і буква

«Чи нам знов зачинати доручувати самих себе? Чи ми потребуємо, як дехто, листів доручальних до вас чи від вас? Ви наш лист, написаний у наших серцях, якого всі люди знають і читають! Виявляєте ви, що ви лист Христів, нами вислужений, що написаний не чорнилом, але Духом Бога Живого, не на таблицях камінних, але на тілесних таблицях серця. Таку ж певність до Бога ми маємо через Христа, не тому, що ми здібні помислити щось із себе, як від себе, але наша здібність від Бога. І Він нас зробив бути здатними служителями Нового Заповіту, не букви, а духа, бо буква вбиває, а дух оживляє.»

Минулого тижня мене попросили написати рекомендаційного листа. Один з моїх колишніх студентів влаштовувався на роботу, і керівництво коледжу, де була вакансія, на яку він претендував, його майже не знало; з цієї причини знадобилося, щоб я написав рекомендацію йому за усіма, що називається, формальними правилами і дав йому характеристику як фахівцеві, а також (що було зробити дуже не просто в порівнянні з першою вимогою через невизначеність цього пункту) описав його «особисті якості». Не дивлячись на те, що в сучасному світі люди керуються безліччю інших критеріїв і джерел інформації, з яких можна гарненько дізнатися один про одного, досі працедавці дуже часто покладаються на різного роду офіційні листи.

Наскільки ж більше значення ці листи мали в стародавньому світі, до появи електронних засобів комунікації, коли люди, які вимушені були подорожувати, щоб знайти роботу (слід сказати, що таких було небагато; а подорож заради задоволення взагалі залишалася долею тільки багатих); для цього їм необхідно було мати при собі офіційні листи або рекомендації, в яких повідомлялося б, хто вони, чим займаються та інше. У ранній християнській церкві, як ми знаємо з дуже древнього документу, що носить назву Дідахе, або Вчення дванадцяти апостолів, рекомендаційні листи використовувалися дуже широко; метою ж подібної практики було – розпізнавати істинних служителів Ісуса Христа, відрізняючи їх від самозванців і шарлатанів.

У зв’язку з цим мені пригадалося дещо. Якось у початковий період моєї викладацької діяльності мені довелося зіткнутися з людиною, яка, маючи свій бізнес, стала одночасно займатися і якимись протизаконними махінаціями, внаслідок чого потрапила до в’язниці. Після свого звільнення вона вирішила влаштуватися по своїй спеціальності, але не хотіла, щоб її потенційні працедавці знали про не дуже показні факти її біографії; для цього вона дала при влаштуванні на роботу імена та адреси людей, які могли поручитися за неї, проте всі вони були несправжніми. Запити, природно, прийшли на її адресу, і вона постаралася дати собі як можна більш утішну характеристику від особи нею же самою придуманих поручителів, вставивши в рекомендаційні листи, крім усього іншого, і придумані факти біографії.

Дуже скоро, на превеликий жаль мого знайомого, підлог був виявлений, і мені досі невідомо про долю цієї людини. Проте наведений випадок з детально спланованим шахрайством, здійсненим з метою придбати хоч якесь джерело доходу, приховавши деякі факти своєї біографії, ймовірно, дуже схожий на те, у чому могли підозрювати Павла деякі з коринтських християн. Цілком можливо, що після прочитання текстів на кшталт перших чотирьох розділів Першого Послання до Коринтян, або розділу 9 того ж послання, вони могли відчувати до нього презирство за всі ті детальні самовиправдання і пояснення, які він наводить там, щоб оголити мотиви, якими він керується у своєму служінні. Тут, після усього щойно сказаного ним на свій захист проти наклепу, що обрушився на нього, Павло відчуває певну незручність, що йому знову доводиться складати, причому самому ж собі, рекомендаційного листа чи захисну промову. Необхідність цього викликає в нього душевний біль, про що свідчать часті повернення до цієї теми упродовж цього послання (4:2; 5:12; 6:4; 10:12,18; 12:11). Виникає враження, що питання, пов’язане з рекомендаціями і відстоюванням своєї репутації, є ледь не основним, і саме відповіддю на нього є послання.

Чи не свідчать усі ці дивні Павлові запитання і нерозуміння, що деякі члени коринтської общини просто звинувачували його в самовихвалянні в посланнях, які через це можна було розцінювати як свого роду саморекомендації. Є ряд тлумачів, які, – хоча досі Павло був саркастичний настільки, що і уявити собі таке складно, – і справді припускають, що для того, щоб Павлу повернутися в Коринт після усього, що сталося між ним і тутешньою общиною, йому вимагалося удатися до чиєїсь підтримки, наприклад ефеської церкві, яка могла б поручитися за нього і забезпечити його рекомендаційним листом! Чи (ще не легше!) що для здійснення ним апостольського служіння де б то не було від самих же коринтян вимагалося, щоб вони люб’язно склали для нього такого роду листа!

Павло відповідає так, як міг зробити лише він. Його відповідь розгортається в цілу пригодницьку історію про своє апостольське служіння, яку він розповідає з метою показати, у чому полягає сенс цього служіння. Як це часто бувало в церковній історії, тільки коли щось надзвичайне розповідається і роз’яснюється істинним богословом, тільки тоді стає зрозумілим щось, про що, здавалося, усім відомо, а насправді і гадки про це ніхто не має. У даному випадку таким, при цьому центральним, предметом міркування виступає новий Заповіт.

Новий Заповіт! Павло, що вже не раз підкреслювалося, глибоко вкорінений у текстах Старого Заповіту, в яких одним з основних пасажів, де говориться про новий Заповіт, є Єр. 31. Знаходячись у полоні, який став результатом довгого і наполегливого порушення Ізраїлем умов Заповіту, пророк проголошує, що настане день, коли ГОСПОДЬ простить і облагодіє Свій народ і встановить новий Заповіт, новий договір між Ним і Ізраїлем, вступить у новий шлюб зі Своїм народом. Колишній заповіт був укладений Богом з обраним народом через Мойсея, але цей заповіт не давав людям сил, щоб в усій повноті реалізувати божественні задуми про них. Новий Заповіт, таким чином, припускав рішення двох завдань – негативного і позитивного: перше виникле унаслідок гріхів, які скоїв народ; друге ж було націлене на встановлення на абсолютно новому рівні взаємин між Богом і Ізраїлем. Мало здійснитися щось, щоб виник новий вид людей, – людей, які житимуть життям самого Бога. Єремія описує цю подію таким чином: Бог вкладе Свій Закон у людські серця, і це дуже близько до того, про що в цьому фрагменті міркує Павло. Але основне, на що він звертає особливу увагу при розрізненні нового і старого Заповітів, є істина про те, що тепер Бог дає Своєму народу Свій власний Дух.

Саме в цьому твердженні Павла знаходиться суть відповіді на усі звинувачення на його адресу. Саме завдяки цьому у в. 2 він мав сміливість рішуче заявити: ви – ви, коринтяни, хоча і заплуталися, відчуваєте роздратування відносно мене, але все одне мною улюблені і здатні приносити мені радість, – і є мій рекомендаційний лист. Якщо раптом хтось хоче зрозуміти для себе, що за людина цей Павло, який характер його християнського служіння, то він легко може це зробити, подивившись на церкву в Коринті і зробивши відповідні висновки. Це абсолютно вражаюча ідея, якщо враховувати, скільки проблем було з ними в Павла; проте так він міг поставити їх дуже делікатним чином на місце. Але хіба він не закликав їх наслідувати, наскільки це в їх силах, його спосіб життя (1Кор. 10:31)? А якщо так, то люди цілком у змозі дізнатися найголовніше про Павла, лише придивившись уважніше до життя коринтських християн.

А якщо вони, кінець кінцем, є «листом», то листом від самого Христа, написаним Духом: листом, адресованим всьому світу, листом, в якому міститься свідоцтво, що «людина, що заснувала цю общину, є істинний апостол Ісуса Христа». Чи в цьому листі написане щось інше? Можливо, там можна прочитати, що «людина, яка заснувала общину, була навіженим і самокорисливим диктатором?» Яке зі свідчень їм більше до душі? Яке зі свідчень, врешті-решт, відповідає істині?

Павло з вражаючим спокоєм і упевненістю стверджує, що лист повинен містити істину; і робить так тому, що знає про те, що живий Бог здійснює дивні і надзвичайні справи серед Свого народу в Коринті, накреслюючи слова і рядки «листа» не на кам’яних таблицях – звідси Павло починає своє протиставлення між «новим Заповітом» і Заповітом Мойсеєвим, – але на таблицях живих сердець, що гаряче б’ються, або, якщо перекласти це словосполучення буквально, на «тілесних таблицях серця». Цей новий шлюб-Заповіт, який Бог звершує і встановлює зі Своїм народом, – а в народ цей входять тепер не лише юдеї, але і вірні з усіх інших народів світу і складають єдину всесвітню сім’ю, – є тепер найглибиннішою складовою життя і сутності тих, хто вірить. У даному випадку зовсім не йдеться про певний новий релігійний досвід, який можна було б випробовувати постійно впродовж, скажімо, тижня чи року. Тут говориться про таємничі письмена Бога, які Він накреслив в їх серцях, завдяки чому вони тепер стали абсолютно іншими людьми.

Власне в цьому полягають основні «здібності» або «можливості» Павла, відносно яких він сам, і одночасно від імені коринтян, ставить собі питання в 2:16. Виходить, що ці «здібності» не мають еквіваленту в чисто людській діяльності, та і не можуть мати, оскільки повністю виходять від Бога, і тільки від Нього. І єдиний «рекомендаційний лист», який йому потрібен і який він може пред’явити, написаний не чорнилом і не на аркуші паперу, і навіть не різцем на таблицях з каменю (подібно до Мойсеєвого Закону), але в самій глибині живих людських сердець, в їх молитвах, у рішучості, у любові коринтської общини, початок якої був покладений титанічною і самовідданою працею Павла. «Буква вбиває, а дух оживляє»; іншими словами, як він каже в Рим. 8, Бог зробив тепер те, «що було неможливе для Закону». Бог дарував нове життя, яке Закон Мойсеїв дарувати був не в змозі. Воскресіння Ісуса оживотворило цей світ; Павло та інші апостоли – просто служителі, домоправителі у величезній сім’ї, об’єднаній цим новим життям, яке вирує і шириться всім світом. У цьому і полягають Павлові здібності і покликання; і саме ці здібності життєво необхідно мати усім служителям Благої звістки відтоді і до цього дня.

Попередній запис

2 Коринтян 2:12-17

2 Коринтян 2:12-17 – Запашність життя і запашність смерті «А коли я прийшов до Троади звіщати Христову Євангелію, і були ... Читати далі

Наступний запис

2 Kоринтян 3:7-11 – 3:12-18

2 Kоринтян 3:7-11 – Смерть і слава «Коли ж служіння смерті, вирізане на каменях буквами, було таке славне, що Ізраїлеві ... Читати далі