Страх перед пеклом

Загалом людям притаманно боятися. Проте існують різні види страху, які можна умовно поділити на дві групи: ті, що наближають нас до Господа та ті, що, відповідно, дезорієнтують нас, віддаляють від Нього. Друга група страхів настільки численна, що про них взагалі немає сенсу говорити, краще зосередитися на першій, адже насправді в житті має сенс те, що робить нас ближчими до Бога. Отже.

«Початок премудрости – страх Господній», який також є «джерело життя, що віддаляє від сітей смерти» (Пс. 110:10; Пр. 14:27). Саме страх Господній (звісно, у біблійному розумінні), як це не парадоксально, робить нас ближчими до Бога. Проте сюди можна віднести ще один різновид страху, який за сприятливих умов може теж привести людину до Небесних осель, і відповідно, до Господа Бога. Це страх потрапити в пекло, страх зазнати посмертних мук.

Такий різновид страху – не є страхом Господнім, адже в ньому немає місце Богові-Особі, Який відкривається нам у Біблії. Це швидше тваринний страх перед можливим болем, який чекатимете людей, які чинитимуть неправильно в житті. Цей страх заставляв (і десь по нинішній день заставляє) тремтіти поган (явних чи прихованих, тобто людей, які навіть на здогадуються, що за своїми переконаннями є справжніми поганами) та «умилостивляти» своїх ідолів. Знову ж таки явних чи уявних.

Проте в цього різновиду страху є досить важливий момент (ті самі згадані «сприятливі умови»), а саме: що є критерієм оцінювання певних вчинків конкретної людини. Якщо це якісь правила поведінки, звичаї, які прийняті в певному народі чи місцині, то їх дотримання може лише віддаляти людину від Бога: наприклад, у певних народів, були, і на жаль, залишаються людські жертвопринесення, якими «умилостивляють» бісів-богів (адже без впливу бісівських сил тут явно не обійшлося). Звичайно, дотримання цих звичаїв аж ніяк не наближає людину до Бога. Якщо ж критерієм визначення правильності/неправильності вчинків конкретної людини слугує власна совість – це цілком можливо в підсумку може привести її до Бога: «Бо коли язичники, що не мають закону, з природи законне чинять, вони, не маючи закону, самі собі закон: вони показують, що справа закону написана у них в серцях, про що свідчить їхня совість і думки їхні, які то звинувачують, то виправдовують одна одну» (Рим. 2:14,15).

Бог «хоче, щоб усі люди спаслися і досягли пізнання істини» (1Тим. 2:4), і дає кожній, абсолютно кожній людині можливість для спасіння. І часто останньої ланкою, що сполучає певну людину з Богом, є її власна совість, в якій «прописаний» страх перед посмертним судом та пекельними муками, за умови недотримання Божих заповідей записаних у наших серцях.

Проте цей різновид рятівного страху, страху, який наближає людину, нехай навіть і несвідомо, до Бога, є передусім прерогативою людей, до яких не дійшла Блага звістка. Людей, які вважають себе християнами («хрещеними»), нехай навіть і номінальними, це стосується в значно меншій мірі: адже «кому дано багато, багато й вимагається, і кому багато довірено, з того більше й спитають» (Лк. 12:48).

Редакція сайту

Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
docСтрах перед пеклом


Ваш коментар:

Попередній запис

Надія на щастя

Але якщо новий рай можливий, то яким він буде? Про це ніде не сказано напевно, і всі припущення на цю ... Читати далі

Наступний запис

Рай і пекло

Сьогодні ми прочитаємо два уривки зі Священного Писання. Перший уривок з 22-го псалму. Це слова пастуха Давида: «Оселюся в домі ... Читати далі