Але якщо новий рай можливий, то яким він буде? Про це ніде не сказано напевно, і всі припущення на цю тему лише продовжують загальну логіку Біблії; до того ж їх не так вже і багато. Проте відсутність чіткого визначення раю зовсім не означає, що людина не має права намагатися уявити, що це таке. Навпаки, думати про спасіння і майбутнє життя – це нормально, і страшно це лише тоді, коли душа занадто зайнята миттєвими турботами чи обплутана тяжкими гріхами. У нормальному ж випадку навіть найбільш швидкоплинні думки про майбутнє щастя вселяють надію на Бога – і, нарешті, просту людську радість. І навпаки – людям, віруючим у Бога і Богу, радісно думати про Нього. Проте, намагаючись логічно здогадатися, що на нас чекає в майбутньому, можна припустити, що «рай номер два» не буде схожий на перший. Апостол Павло, роздумуючи про майбутнє людства, просто пише – «Не бачило око‚ і вухо не чуло, і на серце людини не приходило те, що Бог приготував тим, хто любить Його» (1Кор. 2:9). Без бажання повернутися до Небесного Отця немає жодного сенсу бажати повернення в той райський сад, який був колись втрачений.
В єдиній пророчій книзі Нового Завіту, яка називається Апокаліпсис, або Одкровення Іоанна Богослова, – теж ніде не конкретизується, яке майбутнє чекає людей, що примирилися з Богом. Взагалі, як пожартував одного разу американський письменник-гуморист Амброз Бірс, «Одкровення – знаменита книга, в якій Іоанн Богослов приховав усе, що знав». Але, як би то не було, майбутнє блаженство передається там не описом райських кущів, а тільки через стосунки Бога і людини: «Він буде жити з ними; вони будуть Його народом, і Сам Бог з ними буде Богом їхнім. І витре Бог усяку сльозу з очей їхніх, і смерти не буде вже, ні плачу, ні крику, ні недуги вже не буде, бо колишнє минуло. І сказав Той, Хто сидить на престолі: ось, творю все нове» (Одкр. 21:3-5).
З книги Одкровення стає абсолютно ясно, що спільне між першим і другим раєм – це Сам Бог. Тільки в Новому Завіті перед людиною відкривається образ майбутнього світу, в якому Бог знову серед людей, можна почути Його голос, побачити Його на власні очі, бути з Ним воєдино: «І побачать лице Його, й ім’я Його буде на чолах їхніх. І ночі не буде там, і не будуть мати потреби ні у світильнику, ні у світлі сонячному, бо Господь Бог освітлює їх; і будуть царювати на віки віків» (Одкр. 22:4-5). Жодна інша релігія у світі, окрім християнства, не обіцяє людині такого спілкування з Творцем. Більше того, початок цього майбутнього раю доступний людині вже на землі, у Церкві – у спілкуванні християн з воскреслим Христом і один з одним.
А що стосується долі людей, що не побажали повернутися до Бога. Ніхто з тих, хто задавався цим питанням досі так і не знайшов відповіді, як взагалі можливий рай, якщо в ньому опиняться не всі люди, якщо хтось мучитиметься в пеклі. Залишається тільки сподіватися на Бога, Який всезнаючий, всесильний і милосердний, – і ми маємо право мати таку надію. Але ж питання ще і в тому, чи зможемо ми самі простити себе в присутності Того, Кого ми зрадили. Можливо, пекло – це і є вічні докори сумління, коли вже нічого не можна виправити, а від сорому неможливо навіть поглянути своєму Небесному Отцю в очі.
Але, незважаючи на всі уявні протиріччя, логічну нездатність людини довести самій собі можливість раю і повну невідомість попереду, щастя все ж можна знайти – у словах Христових і в Ньому самому, у Його Воскресінні. Таємницю набутого раю принесло у світ саме християнство, і християни вірять, що коли історія світу завершиться і буде Бог «у всьому все» (1Кор. 15:28), то жодне горе вже не буде владне над людьми.
Але тут вже все залежатиме від самої людини: чи хоче вона взагалі зустрітися з Богом лицем до лиця, чи буде радісною ця Зустріч. І мова не про якусь психологічну екзальтацію; все глибше. Справжня радість – це покаяння, щире навернення людини до Бога; це сльози щастя хворого, який почав видужувати.
Завдяки покаянню Бог може зцілити в нас усе погане, допомогти нам стати кращими. Але і враховуючи Отчу допомогу, бути щасливими ми все одно повинні вчитися самостійно, – як дитина сама робить перше зітхання при появі на світ. Народження, зітхання – і сльози. Сльози радості від повернення додому – туди, де віднині усе і завжди вже буде гаразд: «…Ви маєте печаль нині; але Я знову побачу вас, і зрадіє серце ваше, і радости вашої ніхто не відбере від вас. І в той день ви не спитаєте Мене ні про що» (Ін. 16:22,23).
Автор: Катерина Мутовіна
