Велика відмінність

Страшний суд (фрагмент), Фра Беато Анджелико

«Страх Господній навчає мудрости, і славі передує смирення» (Притч. 15:33), – якби всі люди, які вважають себе цілком добрими і порядними людьми, мали хоча б малу дещицю упокорення та страху Господнього, для них в усій ясності відкрився доволі простий біблійний принцип: «Всяке добре даяння i всякий досконалий дар сходять зверху, від Отця світів, у Якого немає зміни і ні тіні переміни» (Як. 1:17). Так вже склалося, що без Бога ми не можемо зробити нічого доброго (див. Ін. 15:5).

Погане, зле – так: «тому що помисли серця людського – зло від юности його» (Бут. 8:21), а от зробити дійсно добре, безкорисне без Бога – ну ні як. Попри те, що конкретна людина може навіть не допускати існування Бога, попри її відкидання Бога, все рівно «Він і недалеко від кожного з нас: бо ми Ним живемо‚ і рухаємось‚ і існуємо» (Діян. 17:27,28).

Але всупереч тому, що сказано з цього приводу в Біблії, існує багато людей, які вважають себе порядними і цілком самодостатніми, тобто переконаних у тому, що можуть обійтися без Бога та Його допомоги. Витоки цієї самодостатності (чиє ім’я – гординя), слід шукати в Едемському саду, коли Єва послухалася змієвої обіцянки: «Будете, як боги, що знають добро і зло»  (Бут. 3:5).

Втім, «богами» перші люди, як і їх потомки, не стали, як і розрізняти, що таке добро і зло за стільки часу людство самостійно теж не навчилось. Більше того, попри такий сумний факт, багато людей продовжують жити в полоні власних ілюзій, вважаючи себе цілком «порядними людьми», ну… хіба що з «несуттєвими слабостями». При чому, що характерно, чим більше в людини «слабостей», тим більше вони стають «несуттєвими». Принаймні для неї… Жити в полоні таких ілюзій людина може незрівнянно довго, аж до самої своєї тілесної смерті, після якої наступить смерть друга.

«Ідіть від Мене, прокляті, у вогонь вічний, уготований дияволу і ангелам його» (Мф. 25:41), – таким буде вирок Небесного Судді. Судячи за реакцією проклятих, вирок для них виявиться повною несподіванкою: «Господи! Коли ж ми…?» (Мф. 25:44). Проте годі про них, краще поміркуємо про людей, яким завдяки їх упокорюванню та наявності страху Господнього відкрилася Божа істина в такій мірі, що вони готові звернути на свою адресу наступні євангельські слова: «Так і ви, коли виконаєте все, що вам наказувалося, кажіть: ми раби нікчемні; бо зробили тільки те, що повинні були зробити» (Лк. 17:10).

Виявляється, добрі справи – це не заслуга, а наш обов’язок, і горе нам, якщо ми не виконуємо покладеного на нас обов’язку: «Бо коли я благовістую, то нічим мені хвалитися, тому що це неодмінний обов’язок мій, і горе мені, коли не благовістую!» (1Кор. 9:16). Горе буде нам, якщо ми будемо хизуватися перед всіма своїми добрими справами (див. Мф. 6:2). Насправді, безкорисно допомагати ближньому, і не вихвалятися цим, дуже непросто, і без допомоги Божої тут явно не обійтись. Проте з часом, з Божою допомогою, такий життєвий вибір стане доброю звичкою, чи навіть другою натурою, що людина навіть перестане помічати свою допомогу ближнім. От чим пояснюється подив праведних на Остаточному Божому суді: «Господи! Коли ми…?» (Мф. 25:37-39).

У біблійному описі Остаточного Божого суду можна звернути увагу на те, що і «благословенні» і «прокляті» здивовані, і фактично промовляють ті самі слова, проте між ними існує велика відмінність, яка полягає в Божому вироку. Вирок, який вони заслужили ще тут, у земному житті, коли вирішили зважати на страх Господній чи відкинути його.

Редакція сайту

Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
docВелика відмінність


Ваш коментар:

Попередній запис

Як уникнути альтернативного «богослов’я»

«Не кожен, хто говорить Мені: Господи! Господи! – увійде в Царство Небесне, а той, хто виконує волю Отця Мого Небесного» ... Читати далі

Наступний запис

Хибний страх

Існує один різновид людського страху, який помилково вважають страхом Божим – це страх стосунків з Богом. Страх предстати перед Богом ... Читати далі