Невтішні наслідки

Чому багатьом людям з церковного середовища притаманне саме рабське сприйняття Страху Божого? Причому страх настільки в’їдається в їх душу, що вони навіть не можуть осягнути, що стосунки з Творцем мають ґрунтуватися на любові, а не на страху. А любов, між іншим, – це єдиний шлях пізнання Бога, адже «хто не любить, той не пізнав Бога, тому що Бог є любов» (1Ін. 4:8). Так що виходить, що люди, які зводять свої стосунки з Богом на страху та рабському догоджанні, зовсім не знають істинного Бога, образ Якого відкривається нам у Біблії, а поклоняються лише жалюгідній підробці Небесного Отця.

«Бачите, яку любов дав нам Отець, щоб нам називатися і бути дітьми Божими» (1Ін. 3:1), – знову ж таки любов, от на чому мають зводитися наші особисті стосунки з Богом. І не тільки з Богом, але і з ближніми: «Хто каже: “Я люблю Бога”, а брата свого ненавидить, той говорить неправду: бо той, хто не любить брата свого, якого бачить, як може любити Бога, Якого не бачить?» (1Ін. 4:20). І саме в любові полягають дві найбільші Божі заповіді (див. Мф. 22:37-40).

Проте любов до Бога, до ближнього – це останнє, що можна побачити в рабському Страху Божому. І такий вид страху, що не має навіть натяку любові, приносить його носієві лише страждання: «Страх має муку. Той, хто боїться, не довершений у любові», а справжня, довершена любов до Бога, згідно Біблії, «проганяє страх» (1Ін. 4:18). Проте багато людей обирають страх, ніж любов до Бога. У чому ж річ?

«Світло прийшло у світ, а люди полюбили темряву більше, ніж світло, бо діла їхні були лихі; бо кожен, хто чинить зло, ненавидить світло і не йде до світла, щоб не викрилися діла його, бо вони злі» (Ін. 3:19,20), – гріхи і небажання розкаюватися в них породжує таке ставлення людей до Бога. А тривале небажання розкаяння з часом може породити страх перед покаранням Божим, яке неминуче спіткає нерозкаяних грішників. У зв’язку з цим деколи виникає цілком парадоксальна ситуація: «Ти віруєш, що Бог єдиний: добре робиш; та й біси вірують і тремтять. Але чи хочеш ти знати, легковажна людино, що віра без діл мертва?» (Як. 2:19,20).

Проте в подібній ситуації немає нічого унікального, до діяльного, справжнього покаяння, яке засвідчується реальними справами, закликав людей Іван Хреститель, який «говорив народові, що приходив хреститися від нього: поріддя єхиднове! Хто навчив вас тікати від грядущого гніву? Створіть же плоди, достойні покаяння…» (Лк. 3:7,8). Згідно Іванового заклику, люди мають допомагати по мірі можливості ближнім (див. Лк. 3:11-15), і в жодному разі не завдавати їм шкоди, тим самим підтверджуючи зміну напрямку свого життя, у чому і полягає справжня покаяння, тобто навернення від темряви до світла, від шляху гріха до слідуванню до Бога. Також цими справами людина, яка покаялася, укорінюються в слідуванні вірним напрямком, що провадить її до Бога, до вічного перебування з Ним.

Без реальних вчинків любові до ближнього, якими підтверджується справжнє покаяння, навернення до Бога, все виявиться марним. Навіть найбільший страх перед Богом, а точніше перед Божим покаранням, яке несе відмова каятися в скоєних гріхах.

І якщо істинний Страх Господній приносить людині користь: «Страх Господній веде до життя, і хто має його, завжди буде задоволений, і зло не осягне його» (Притч. 19:23), то від рабського страху людині насправді не так вже багато користі, адже він не змінює її серця, «джерела життя» (див. Притч. 4:23).

Редакція сайту

Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
docНевтішні наслідки


Ваш коментар:

Попередній запис

Страх Божий. Що це означає? (Закінчення)

Раби (?) Божі Вважаючи, що ми ходимо в Церкву саме через страх перед покаранням, невіруючі люди вважають, що релігійність принижує ... Читати далі

Наступний запис

Страх Господній

Що ж це – страх Господній, якщо усі, що мають його, як написано, отримують так багато обіцянь? Що означає «боятися ... Читати далі