Страх Господній

Що ж це – страх Господній, якщо усі, що мають його, як написано, отримують так багато обіцянь? Що означає «боятися Господа»? Чи означає це відчувати страх, жах при думці про Бога? А можливо, усі ці міркування про «страх Господній» вже не актуальні в наші дні, бо ми діти Божі? До того ж, хіба не написано в 1-му Посланні Іоанна, що в любові немає страху? Чи можна тому дійти висновку, що «страх Господній» – поняття, що відноситься тільки до Старого Завіту? Мета цієї статті – відповісти на ці запитання.

  1. Страх Господній: більше, ніж просто повага, але в той же час не панічний жах

Залежно від того, чому були навчені, люди по-різному розуміють страх Господній: деякі вважають його свого роду жахом, почуттям страху перед Богом; інші ж вважають його простим проявом поваги, подібно до того, яку вони виявляють, скажімо, своїм колегам по роботі або… вони зовсім не розуміють, що це таке, вважаючи це поняття застарілим у наш вік благодаті. Я думаю, що жодна з цих точок зору не близька до істини.

Почнемо з поняття звичайної поваги: повага, існуюча між рівними, – зовсім не те ж саме, що повага, належна Всевишньому. Повага, яку підданий царя виявляє таким же підданим, як він сам, і повага, яку він виявляє цареві, – абсолютно різні речі. Навіть якщо він має відвагу перед престолом царя, як ми маємо відвагу перед престолом Божим через кров Христову, навіть якщо він сам – син Царя, ким і ми є по вірі, – все одно він залишається підданим по відношенню до Царя. А будь-якому цареві, не кажучи вже про Царя царів, слід виявляти належну шану. Інакше кажучи, той факт, що ми – діти Царя, не відміняє благоговіння і якнайглибшої поваги, яку ми повинні виявляти Цареві, Всевишньому, як і не зводить їх до рівня звичайної поваги, що виявляється нами іншим підданим.

Проте, син царя все ж приходить до царя не так, як прийшла б будь-яка інша людина. Син царя не тремтить перед ним від страху, а приходить безстрашно і упевнено, знаючи, що цар, до якого він звертається, – його люблячий Отець. У той же час, як вже було сказано вище, він приходить до Нього з якнайглибшою повагою, не забуваючи, що він звертається не просто до товариша, а до свого Отця, Який ще і Всевишній Бог, Цар царів. Таким чином, той факт, що ми – діти Божі, також означає, що страх Господній повинен розумітися нами не як панічний жах і боязнь перед Царем, а швидше як найглибша повага і шана, властиві стосункам дітей із самим люблячим Отцем, Який у той же самий час і Творець усього, Всевишній Бог.

Від цього роз’яснення перейдемо до уривків, що показують велич Бога і пов’язаних із страхом Господнім. Ці уривки я навожу як свідоцтво величі Божої, не бажаючи тим самим стверджувати, що християнам слід відчувати боязнь і жах перед Богом. Як ми вже казали і казатимемо ще, страх Божий не означає боязнь Бога. Я думаю, що в наш час, коли прірва між Богом і людиною усунена Христом, мати страх Божий для нас означає приходити до Нього як до Отця (з упевненістю і без боязні), не забуваючи в той же час, що Він – Всевишній Бог (і гідний якнайглибшої поваги).

Звертаючись до вищезгаданих уривків, почнемо з Єремії 10:6-7: «Немає подібного до Тебе, Господи! Ти великий, і ім’я Твоє велике могутністю. Хто не убоїться Тебе, Царю народів?». Йдемо далі: «Хто не убоїться Тебе, Господи, і не прославить імені Твого?» (Одкр. 15:4);

«Чи Мене ви не боїтеся, – говорить Господь, – чи переді Мною не тремтите? Я поклав пісок межею морю, вічною межею, яку не перейде; і хоч хвилі його намагаються, але перемогти не можуть; хоч вони бушують, але переступити його не можуть. А у народу цього серце буйне і бунтівне; вони відступили і пішли; і не сказали у серці своєму: “убоїмся Господа Бога нашого, Який дає нам дощ ранній і пізній у свій час, зберігає для нас седмиці, призначені для жнив”» (Єр. 5:22-24).

«Словом Господнім сотворено небеса, і духом уст Його – вся сила їх. Він зібрав, наче в міх, води морські, утворив у глибині їх безодні. Нехай боїться Господа вся земля, нехай тремтять перед Ним усі, що живуть на світі. Бо Він сказав – і сталося, Він повелів – і створилося» (Пс. 32:6-9).

БОГ СТВОРИВ НАС І УВЕСЬ ВСЕСВІТ. УСЕ, ВИДИМЕ АБО НЕВИДИМЕ, БУЛО СТВОРЕНЕ ЙОГО РУКОЮ. Він – наш Отець і наш Господь. Він – Всевишній. Знання Писань без благоговіння і трепету перед величчю Божою – лише знання розуму, що, як правило, ведуть до гордині (1Кор. 8:1). Як написано в Притчах: «Сину мій! якщо ти приймеш слова мої і збережеш при собі заповіді мої, так що вухо твоє зробиш уважним до мудрости і нахилиш серце твоє до роздумування; якщо будеш закликати знання і звертатися до розуму; якщо будеш шукати його, як срібла, і відшукувати його, як скарб, ТО зрозумієш страх Господній і знайдеш пізнання про Бога» (Притчі 2:1-5).

Тільки якщо Слово Боже зберігається в нас, і якщо воно приживається в нашому серці, ми зможемо зрозуміти страх Господній. Якщо ж ми не маємо благоговіння перед Всевишнім, то все наше знання Писання – лише знання розуму, яке, не будучи вкоріненим у серці, не принесе плоду, а стане причиною гордині.

  1. Про відвагу і страх Господній у Новому Завіті

Є певний погляд, якого явно чи неявно дотримується дехто. Згідно з ним, страх Господній був якимсь чином скасований унаслідок жертви Господа Ісуса Христа. Я не думаю, що таке розуміння вірне. І в Новому Завіті є уривки, в яких говориться про страх Господній:

  • «Церкви ж по всій Юдеї, Галилеї та Самарії мали спокій, навчаючись та перебуваючи в страху Господньому; і, втішенням Святого Духа, примножувались» (Діян. 9:31).
  • «Усіх шануйте, братство любіть, Бога бійтеся, царя поважайте» (1Пет. 2:17).
  • «Отже, улюблені, маючи такі обітниці, очистьмо себе від усякої скверни плоті і духу, творячи святиню в страхові Божому» (2Кор. 7:1).
  • «Раби, слухайте в усьому господарів ваших за плоттю, не для очей тільки прислуговуючи їм, як чоловікоугодники, але в простоті серця, боячись Бога» (Кол. 3:22).
  • Корнелій, перший язичник, у чиєму будинку було проповідане Євангеліє, був людиною, що боїться Бога. Як написано в Діяннях 10:1-2: «У Кесарії був один чоловік, на ім’я Корнилій, сотник з полку, званого Італійським, побожний і богобоязний, з усім домом своїм, він чинив багато милостині народові і завжди молився Богові».
  • І як сказав Петро в Діяннях 10:34-35: «Петро відкрив уста і сказав: “Істинно пізнаю, що Бог не дивиться на особу, але в усякому народі той, хто боїться Його і робить по правді, угодний Йому».

Як ми бачимо, про страх Господній говориться і в Новому Завіті. Проте, я вважаю, – і я вже казав про це – що між Старим і Новим Завітами є величезна різниця. Ця різниця в тому, що завдяки жертві Господа Ісуса Христа, у наш час людині доступні абсолютно інші стосунки з Богом. Про стосунки з Богом такого роду необхідно пам’ятати, досліджуючи поняття страху Господнього. Повертаючись до раніше наведеного прикладу: між звичайними підданими держави і підданими, які є одночасно дітьми Царя, – величезна різниця. Відповідно, суттєве відрізняється і те, як ті і другі звертаються до Царя. Можливо, звичайні піддані відчувають страх перед величчю Царя, усвідомлюючи, що їх стосунки з Ним обмежуються рамками «правитель-підданий». Але для дітей Царя усе інакше. Діти Царя можуть приступати до Нього з упевненістю і без страху, як до люблячого Отця.

Згідно Писання, саме так ми повинні приступати до престолу Божого: «Отже, маючи Первосвященика Великого, Який перейшов небеса, Ісуса Сина Божого, будемо твердо триматися сповідання нашого. Бо ми маємо не такого первосвященика, який не може страждати з нами в немочах наших, але Такого, Який, подібно до нас, зазнав спокуси в усьому, крім гріха. Тому з дерзновенням приступаймо до престолу благодаті, щоб одержати милість і знайти благодать для своєчасної допомоги» (Євр. 4:14-16).

До престолу благодаті ми приступаємо з відвагою. Це право нам дане не за особистими заслугами, а завдяки жертві Господа Ісуса Христа, що стала для нас мостом через прірву, що відділяла нас від Бога і що дала можливість усім, хто повірив у те, що Ісус – Син Божий, стати Божими дітьми (1Ін. 5:1). І як написано в 1 Іоанна 4:18-19: «У любові немає страху, але довершена любов проганяє страх, бо страх має муку. Той, хто боїться, не довершений у любові. Будемо любити Його, бо Він раніше полюбив нас».

Якщо ми любимо Бога, ми не лякатимемося Його, бо страх і любов несумісні. І знову ж таки я повторю: це не означає, що ми можемо приходити до Бога, як до рівного нам, виказуючи Йому не більше, ніж просто повагу і не усвідомлюючи Велич Того, до кого ми приступаємо. Проте це ставлення не має нічого спільного із страхом у його негативному розумінні, і ми не повинні страшитися Бога. Якщо ми відчуваємо жах, приходячи до Нього, то ми не любимо Його по-справжньому, бо в любові немає страху. Наше ставлення має бути іншим, як ми вже сказали: боятися Бога означає приходити до Нього одночасно як до Отця (з упевненістю і без боязні) і як до Всевишнього Бога (з якнайглибшою повагою).

  1. Боятися Бога – означає виконувати Його волю

Розвиваючи вищевикладені думки далі, я хочу сказати, що не розумію, як людина може виконувати волю Господню, не маючи перед Ним належного страху, і як людина може боятися Бога, не виконуючи Його волі. Боятися Бога – означає виконувати Його волю. Це означає – зробити крок віри і поступити так, як велів Бог, навіть якщо ми не знаходимо логічного пояснення ситуації і не можемо бачити повну картину того, що відбувається. Ті, що бояться Бога, прагнутимуть виконати волю Божу. Будь-яке веління Отця має для них першорядну вагу і не підлягає обговоренню, бо виходить з вуст Самого Отця. Страх Господній, якнайглибша повага перед Ним і Його волею і послух Господу і Його волі в такому разі супроводжуватимуть одне одного.

Уявіть собі тільки неслухняних дітей. Чи можна сказати, що такі діти шанують свого батька? Можливо, вони приходять до нього, щоб добитися від нього бажаного, але не відчувають до нього ні любові, ні поваги. Якби вони його любили, то ставилися б з повагою до його волі і виконували б її. На жаль, є схожі християни, які приходять до Бога тільки від великої нужди; усю решту часу вони живуть за законами світу. Природно, так тривати не повинно. Замість подібної поведінки нам слід поглиблювати наші стосунки з Богом, шукаючи раніше Царства Божого і Його праведності, і усе інше додасться нам (Мф. 6:33). Ми повинні слідувати стопами нашого Господа Ісуса Христа, як написано у Филип’ян 2:5-11: «Бо у вас повинні бути ті самі почування, як і в Христі Ісусі: Він, будучи образом Божим, не вважав за захват бути рівним Богові‚ але принизив Себе Самого, прийнявши образ раба, зробившись подібним до людей, і з вигляду став як чоловік; упокорив Себе, був слухняним аж до смерти, і смерти хресної. Тому і Бог звеличив Його і дав Йому ім’я вище над усяке ім’я, щоб перед іменем Ісуса схилилося всяке коліно небесних, земних і пекельних і всякий язик сповідував, що Господь Ісус Христос у славу Бога Отця».

У Писанні говориться, що в нас мають бути ті ж самі відчуття, що і в нашому Господі Ісусі Христі. Які ж відчуття були в Нього? Його відчуттями була готовність до послуху, послуху навіть до смерті. Його девізом були слова: «Не Моя воля, а Твоя нехай буде!» (Лк. 22:42).

Усім вищесказаним я хочу підкреслити, що ми не можемо з усією упевненістю стверджувати, що маємо страх Господній, якщо не виконуємо Його волю. Такий самий принцип діє в любові до Господа. Як Він Сам сказав: «Хто любить Мене, той слово Моє збереже; і Отець Мій полюбить його, і Ми прийдемо до Нього і оселю сотворимо у Нього. А хто не любить Мене, слів Моїх не береже; слово ж, яке ви чуєте, не Моє, а Отця, Який послав Мене» (Ін. 14:23,24).

Ми не можемо говорити, що любимо Господа, якщо не виконуємо те, що Він нам велів. Так само, я думаю, ми не можемо сказати, що ми боїмося Господа, якщо ми знаємо, у чому Його воля, але не виконуємо її.

На закінчення ще раз повторимо: страх Господній має на увазі послух Господу. Страх Господній – означає високо цінувати Бога і Його волю, незважаючи на обставини. Виражаючись коротко, це означає ставити Бога і Його волю над усе.

На закінчення уважно прочитаємо настанову з книги Екклезіаста: «Вислухаємо сутність усього: бійся Бога і заповідей Його дотримуйся, тому що у цьому все для людини» (12:13).

Автор: Анастасіос Kіoyлaxoглoy

Попередній запис

Невтішні наслідки

Чому багатьом людям з церковного середовища притаманне саме рабське сприйняття Страху Божого? Причому страх настільки в’їдається в їх душу, що ... Читати далі

Наступний запис

Причини неефективності проповіді

Причини неефективності проповіді Часто можна почути нарікання віруючих на малу дієвість євангельської проповіді. Деколи причину цього вони убачають у власних ... Читати далі