Івана 15:18-27 – 16:1-11

Івана 15:18-27 – Якщо світ зненавидить вас

«Коли вас світ ненавидить, знайте, що Мене він зненавидів перше, як вас. Коли б ви зо світу були, то своє світ любив би. А що ви не зо світу, але Я вас зо світу обрав, тому світ вас ненавидить. Пригадайте те слово, яке Я вам сказав: Раб не більший за пана свого. Як Мене переслідували, то й вас переслідувати будуть; як слово Моє зберігали, берегтимуть і ваше. Але все це робитимуть вам за Ім’я Моє, бо не знають Того, хто послав Мене. Коли б Я не прийшов і до них не казав, то не мали б гріха, а тепер вимовки не мають вони за свій гріх. Хто Мене ненавидить, і Мого Отця той ненавидить. Коли б Я серед них не вчинив був тих діл, яких не чинив ніхто інший, то не мали б гріха. Та тепер вони бачили, і зненавиділи і Мене, і Мого Отця. Та щоб справдилось слово, що в їхнім Законі написане: Мене безпідставно зненавиділи! А коли Втішитель прибуде, що Його від Отця Я пошлю вам, Той Дух правди, що походить від Отця, Він засвідчить про Мене. Та засвідчте і ви, бо ви від початку зо Мною.»

Нині усі ми – психоаналітики-любителі. Сучасна культура нахапалася достатньо термінів сучасної психології і класичної психоаналітики, щоб використовувати їх навіть у буденній бесіді, а тим більше в популярних замітках і телешоу. Усі ми чули про «фобії» і «неврози», і хоча точного значення цих слів не розуміємо, здогадуємося, що, назвавши людину «невротиком», ми тим самим вкажемо на хаотичність її думок і вчинків. А вже як знайомі нам «обмовки за Фрейдом», які видають таємні турботи людини, ті її думки, які вона хотіла зберегти в секреті.

Щодо «параної» ми теж обізнані. Параноя – такий стан душі, коли людині здається, що з нею відбуватиметься тільки погане, що усі навколо ненавидять її і мають намір спричинити їй зло. (У професійному жаргоні «параноїками» називають також людей з манією величі, але на побутовому рівні мається на увазі, що людині усюди увижаються вороги). Нормальному, цілком соціально адаптованому (використаємо ще один термін) християнину може здатися, що завершальні вірші розділу 15 межують з параноєю. «Світ ненавидить вас», – заявляє Ісус учням. Світ вас переслідуватиме. Світ в усьому винен, він ненавидить Мене і Бога і вас! Прямо-таки напрошується відповідь: «Ну, це вже параноя!»

Параноя параноєю, проте і правда так буває, що люди ненавидять один одного і спричиняють один одному зло. Одного дня пакистанські бойовики увірвалися в церкву і застрелили вісімнадцять людей прямо під час меси. Сьогодні я прочитав у газеті довгий перелік тих країн, де християн регулярно б’ють, грабують, вбивають або, принаймні, піддають приниженням і дискримінації, і ніхто не заступається за них. (Втім, пакистанська поліція вже схопила кількох вбивць, і уряд обіцяв судити їх згідно із законом.)

Із самого початку свого існування християнська церква піддавалася гонінням. Дещо про це ми знаємо від одного з головних гонителів – Савла з Тарсу, що став потім апостолом Павлом. Він люто переслідував християн, а потім, навернувшись, сам піддавався таким же лютим переслідуванням: його били, кидали в нього каміння, його життя постійно наражалося на небезпеку. Перші три століття в історії церкви – це історія майже безперервних переслідувань. І відтоді в різні часи і в різних місцях християни сповідували свою віру перед лицем запеклих і сильних ворогів.

Зрозуміло, і християни дозволяли собі переслідувати інші релігії і людей, що сповідували «не таку» віру. Який поганий жарт – уявити, ніби Ісусове Євангеліє можна поширювати за допомогою сили. Нав’язати під страхом смерті Його любов! Держави, правителі, суспільства прибігали до Ісусового імені і називали себе християнськими лише заради того, щоб виправдати насильство і війни проти інших народів, хоча причини цих війн нічого спільного не мали з християнською вірою. У всіх таких конфліктах завжди програватиме саме євангеліє.

І тим не менш застереження, що прозвучали в цьому розділі, не були параноїчними, навіть якщо нинішньому комфортному «християнству в кріслі» вони здаються такими. Світ зненавидить вас (вірші 18-19), світ переслідуватиме вас, як переслідував Ісуса (вірші 20-21), світ винен, бо він бачив Ісуса і відкинув Його, а з ним і Отця (вірші 22-25). Так вже влаштований цей світ.

Причому Ісус говорить не про язичницький світ, не про греко-римську імперію, світ кесарів – ні, Він говорить про «світ», в якому Він був народжений і де Він жив, про Галілею і Єрусалим, про жителів Галілеї і юдеїв. То був світ нащадків Авраамових, що вивчали закон Мойсеїв, вважали себе народом Божим. Цей світ бачив Ісуса, бачив Його справи, чув Його проповідь і все-таки відповів: «Дякую, нам цього не треба». Цей світ бачив, як зцілився сліпий, але вважав за краще сам залишатися сліпим. Цей світ бачив, як Лазар повернувся до життя, і тут же задумав докінчити цього самого Лазаря з нелюбові до Ісуса і страху перед Його популярністю.

Так хто ж у нас параноїк? Ісус або хтось інший?

Можливо, параноїчний сам «світ», для якого проповідник миру – загроза, втілена любов – предмет ненависті? Хто нині поводиться параноїчно, якщо нападають і вбивають тих, хто намагається щодня засвідчити свою чесність і цнотливість, любов і лагідність? Хто параноїчний, якщо християнам розвинених країн – справжнім християнам, які просять замислитися про долю мільйонів жителів Південної півкулі, що страждають від боргів і поневірянь, від егоїстичної політики багатої меншості, радять помовчати і «не втручатися в політику»?

Механізм таких інверсій зрозумілий. Не впадатимемо в параною (тобто в манію величі), але і не можна приховувати істину: послідовники Ісуса Христа «не зо світу» (в. 19). Подібно до царства Ісуса (18:36), вони для світу, вони послані, як і сам Ісус, свідчити Божу любов, наближати Його перемогу, але вони не «від світу». Це не ще одна політична чи релігійна сила, яка вимагає перерозподілу впливів. Ми не здаємо карти в черговий раз, у надії виграти за чужими правилами. Ні – пішла вже зовсім інша гра.

Ті, хто наважився йти за Ісусом, виявляються в принципово інший, новій для них самих ситуації, вони зіткнуться з небувалими небезпеками і небувалими можливостями. Помічник і Втішитель, обіцяний у вірші 14:16, Дух істини буде посланий для них від Отця і мешкатиме в них, Він говоритиме через них світу, хто такий насправді Ісус. Якщо допустити помилку і заговорити про самих себе, а не про Ісуса, от тут і справді вирветься на волю параноя. Слухачі занудьгують або розлютяться. Ні, говорити потрібно про Ісуса. Світу це знову-таки припаде до не смаку, але іншого шляху немає.

Івана 16:1-11 – Дух і світ

«Оце Я сказав вам, щоб ви не спокусились. Вас виженуть із синагог. Прийде навіть година, коли кожен, хто вам смерть заподіє, то думатиме, ніби службу приносить він Богові! А це вам учинять, бо вони не пізнали Отця, ні Мене. Але Я це сказав вам, щоб згадали про те, про що говорив був Я вам, як настане година. Цього вам не казав Я спочатку, бо з вами Я був.

Тепер же до Того Я йду, Хто послав Мене, і ніхто з вас Мене не питає: Куди йдеш? Та від того, що це Я сказав вам, серце ваше наповнилось смутком. Та Я правду кажу вам: Краще для вас, щоб пішов Я, бо як Я не піду, Утішитель не прийде до вас. А коли Я піду, то пошлю вам Його. А як прийде, Він світові виявить про гріх, і про правду, і про суд: тож про гріх, що не вірують у Мене; а про правду, що Я до Отця Свого йду, і Мене не побачите вже; а про суд, що засуджений князь цього світу.»

Одного разу я дивився фільм за романом Чарльза Діккенса. Фільм про бідність і про те, як вона принижує людину. Одна з найпохмуріших сцен відбувалася в конторі юриста: родичі людини, кинутої у в’язницю за борги, відчайдушно намагалися порушити справу, щоб довести: цій людині згідно із законом належить велика сума грошей, яка дозволить їй заплатити за рахунками і вийти на свободу. Юристам було начхати на долю бідолахи, їх клеркам було начхати, усім – начхати. Клопотання родичів написали на гербовому папері, згорнули його в сувій, перев’язали стрічечкою і уклали порошитися із сотнями інших таких же справ. Жахаєшся від страшної думки: нічого тут не вдієш. Відстрочити справедливість означає відмовити в справедливості. У даному випадку справедливість відклали надовго – можливо, до кінця життя людини.

Варто згадати подібну сцену, щоб осмислити рядки багатьох псалмів, що іноді бентежать нас. Знову і знову віруючі євреї просили в Бога суду (пор. Псалом 17, 26, 43). Для нас «суд» співзвучний «засудженню», але житель Древнього Ізраїлю мислив по-іншому. Не суду він боявся, а тяганини, відмови розглянути його справу по справедливості. Якщо б тільки вельможа, наділений владою, прислухався до його скарг і ухвалив свій вирок! Але ні, сильним світу цього не до скарг простих людей. І тоді автори псалмів звертаються до Бога і просять Його вирішити, хто тут правий, хто винен.

Досить часто в історії Ізраїлю траплялося, що весь народ опинявся в положенні скаржника, що очікує суду. Сусідні сильні народи вторгалися в Палестину, руйнували міста, спустошували землю, відводили в полон тисячі людей. А потім приходили інші завойовники і викрадали тих небагатьох, хто уцілів вперше і зібрався в Єрусалимі. Навіть коли через багато років народ відпустили і дозволили йому повернутися додому, чергові агресори завойовували країну знову і знову, кожен на свій лад принижуючи безсилих ізраїльтян. Люди, які твердо вірили, що їх Бог, Господь, Творець світу, є також Бог праведний і справедливий, повинні були якось пояснити собі це.

Ним здавалося, що вони прийшли до суду. (У стародавньому світі не було державного прокурора, навіть кримінальна справа починалася із скарги, яку приватна особа подавала проти іншої приватної особи, і суддя мав «розсудити» їх: одного виправдати чи визнати справедливими його домагання, іншого покарати чи змусити до чогось). У цьому суді Ізраїль подавав скаргу проти інших народів. За яким правом Вавилон, Сирія, Єгипет, Рим і всі інші пригноблювали народ Божий? Хіба вони чимось заслужили перевагу перед Ізраїлем?

Деякі пророки – найвідважніші, розігруючи сценарій суду приходили до висновку, що Ізраїль заслужив цю кару. Ісая говорить, що Ізраїль повстав проти YHWH, і YHWH за заслугами обрушив кару на Свій народ. Про це говорить Єремія, про це говорить і Даниїл (розділ 9).

Але ці ж пророки (а також інші) мали видіння абсолютно іншого Божого суду: Бог ухвалить вирок на користь Ізраїлю і проти народів, які жорстоко і зарозуміло пригноблювали Ізраїль. У цих видіннях суд відбувається на благо Ізраїлю. Бог вирішує, що світ неправий, а Його народ – правий.

Тільки з урахуванням цих пророцтв і єврейської концепції «світу» можна повною мірою зрозуміти той дуже важкий текст, який лежить в основі цього розділу. У віршах 8-11 йдеться про Святого Духа, «утішителя» і «помічника», з яким ми вже зустрілися в попередньому розділі. Він виступає адвокатом на суді і доводить, що світ неправий. Відмінність полягає в тому, що народом Божим тут стають послідовники Ісуса, а «світ» охоплює не лише язичників, але і народ Ізраїлю – тих його членів, хто не прийме Ісуса.

На початку цього розділу повторюються думки, що вже прозвучали раніше, проте з новими акцентами. На прибічників Ісуса обрушаться переслідування. Наприклад, їх виженуть із синагоги, як у розділі 9 вигнали зціленого сліпого. Але справа може обернутися і гірше, аж до вбивства, яким неодноразово погрожували Ісусу, а також, у вірші 12:10, воскреслому Лазарю. Тепер, коли Ісус покидає учнів, їм потрібно зрозуміти, що ж буде далі. Їм сумно, проте їх утішить Святий Дух, Якого Ісус пошле для них.

А головне, потрібно мужатися. Святий Дух виступить їх адвокатом на суді (маються на увазі не стільки земні судилища, які для них, звичайно, мають відбутися, але суд небесний, на якому вони протистоятимуть «світу»). Дух доведе, що світ неправий, причому в трьох найважливіших аспектах.

По-перше, Дух покаже, що світ неправий у своєму ставленні до гріха, іншими словами, світ гріховний, а доказом гріховності, як ми вже неодноразово переконувалися в Івана, служить невіра в Ісуса. Ісус наполягає: світ не побажав прийняти Його, бо своїм шляхи люди віддають перевагу над шляхами Божими.

По-друге, Дух покаже, що викривлена справедливість світу. Світ вважає, що справедливість на його боці, проте виправдання Ісуса – Який «піде» і вознесеться до Отця – послужить знаком, подібно до того, як це відбувається в Даниїла 7, того, що Бог Живий вже ухвалив Свій вирок відносно Ісуса. Ви жадаєте справедливості? Бог вже проголосив Ісуса справедливим і праведним, і послідовники Ісуса приймають цей вердикт.

По-третє, Дух доведе, що світ неправий у своєму ставленні до суду, причому тут це слово означає «засудження». Світ думає, що має право судити Ісуса і Його послідовників, але найближчі події – смерть і воскресіння Ісуса – ясно виявляють помилку світу. Ці події підтверджують, що «князь світу цього», темна сила, що тримала в рабстві рід людський, вже засуджений. Його влада зруйнована. Сама смерть, зброя тиранів і Сатани, переможена.

Тут ми і розуміємо, чому «адвокат» названий «Втішителем»: оскільки Святий Дух доведе неправоту світу, послідовники Ісуса, що зазнають заради імені Його переслідування і ненависть, можуть бути упевнені, що суддя світу виправдає їх і здійснить справедливість. Та все ж багато що в цьому уривку залишається неясним. Яким чином Дух здійснить подібне завдання? Напевно, Він буде – принаймні, частково – здійснювати його завдяки людям, в яких Він перебуватиме? І – принаймні, частково – їх вустами Він свідчитиме на користь тих, хто страждає від несправедливості і пригноблення.

Попередній запис

Івана 15:1-8 – 15:9-17

Івана 15:1-8 – Істинна лоза «Я правдива Виноградина, а Отець Мій Виноградар. Усяку галузку в Мене, що плоду не приносить, ... Читати далі

Наступний запис

Івана 16:12-22 – 16:23-33

Івана 16:12-22 – Ваші серця зрадіють «Я ще маю багато сказати вам, та тепер ви не можете знести. А коли ... Читати далі