Івана 16:12-22 – Ваші серця зрадіють
«Я ще маю багато сказати вам, та тепер ви не можете знести. А коли прийде Він, Той Дух правди, Він вас попровадить до цілої правди, бо не буде казати Сам від Себе, а що тільки почує, казатиме, і що має настати, звістить вам. Він прославить Мене, бо Він візьме з Мого та й вам сповістить. Усе, що має Отець, то Моє; через те Я й сказав, що Він візьме з Мого та й вам сповістить.
Незабаром, і Мене вже не будете бачити, і знов незабаром і Мене ви побачите, бо Я йду до Отця. А деякі з учнів Його говорили один до одного: Що таке, що сказав Він до нас: Незабаром, і Мене вже не будете бачити, і знов незабаром і Мене ви побачите, та: Я йду до Отця?… Гомоніли також: Що таке, що говорить: Незабаром? Про що каже, не знаємо… Ісус же пізнав, що хочуть поспитати Його, і сказав їм: Чи про це між собою міркуєте ви, що сказав Я: Незабаром, і вже Мене бачити не будете ви, і знов незабаром і Мене ви побачите? Поправді, поправді кажу вам, що ви будете плакати та голосити, а світ буде радіти. Сумувати ви будете, але сум ваш обернеться в радість! Журиться жінка, що родить, бо настала година її. Як дитинку ж породить вона, то вже не пам’ятає терпіння з-за радощів, що людина зродилась на світ… Так сумуєте й ви ось тепер, та побачу вас знову, і серце ваше радітиме, і ніхто радости вашої вам не відійме!»
Якою мовою говорити про речі незвичайні, не просто незвичайні, але ті, що переносять нас в абсолютно іншу реальність?
Один з перевірених способів – музика. І, по-моєму, кращі пісні – це пісні про любов. Усі слова здаються порожніми і неадекватними перед славою і захватом любові. Але перекладіть слова на музику, і вони здіймуться на орлиних крилах, і наші серця заб’ються в унісон з ритмом пісні.
От чому дуже рано в історії Ізраїлю і Церкви (а взагалі, в історії будь-якої культури) люди почали співом і музикою передавати ті незвичайні речі, які не можна передати одними лише словами, почали музикою і співом проголошувати настання нового світу.
Багато уривків з Нового Заповіту раніше чи пізніше клали на музику. У нашій сім’ї особливо цінують музику, вигадану Йоганном Брамсом в XIX столітті до щойно процитованого вірша 22: «Так сумуєте й ви ось тепер, та побачу вас знову, і серце ваше радітиме». Ніжна і потужна музика, що здіймається увись, обіцяє найбільше щастя, яке ми побачимо «по той бік», пройшовши через скорботу. Ці рядки християни повторювали в пору гонінь, твердять їх у горі і стражданні, і музика напрочуд відповідає ним. Навіть без слів музика Брамса впливає на серця людей, які навіть не знають самих слів або не здогадуються, звідки Брамс запозичив їх.
Брамс розкрив якнайглибшу тему цього уривка: з надр старого світу народжується новий. Як Павло в Римлян 8, так і тут Ісус прибігає до метафори пологів, щоб показати суть того, що відбувається, і просить Своїх учнів приготуватися до тяжких страждань і тієї вічної радості, яка станеться за стражданням. Так, жінка страждає в пологах, а потім радіє своїй дитині.
Пологі – це так важко. Гострий біль, перейми, ускладнене дихання, майже агонія. Чоловіки можуть лише з жахом спостерігати за цим процесом, але більшість жінок з готовністю йдуть на подібне випробування, вони думають вже про те юне життя, яке хоче завдяки ним прийти у світ. Через декілька хвилин або навіть секунд після пологів (якщо, звичайно, усе минуло благополучно), і мати, і дитя вже отримують якнайглибше задоволення. Попереду ще дні і тижні дискомфорту, тіло тяжко оправлятиметься після такої праці, але головне вже відбулося: нове життя прийшло у світ, а з ним прийшла нова радість.
Учнів Ісуса чекає короткий, але надзвичайно болючий і напружений період, подібний до моменту народження. Ісус буде забраний від них, але потім вони побачать Його знову. «Незабаром, і Мене вже не будете бачити, і знов незабаром і Мене ви побачите». Через смерть і воскресіння Він «йде до Отця», а потім «пошле Духа». Це надзвичайні події, катаклізми, з якими ще не стикався світ. Учні навряд чи зможуть підготуватися до цього, але, принаймні, Ісус їх попередив.
Усе відбувається саме таким чином, бо із смертю і воскресінням Ісуса народжується новий світ – той самий новий світ. Саме цей сенс намагається передати Іван. Застереження Ісуса не зводиться до банальності: зараз буде погано, а потім усе налагодиться. Усе набагато суттєвіше, і коли декілька розділів потому ми опинимося біля підніжжя хреста, а потім разом з Марією Магдалиною прийдемо в сад у день Пасхи, нам не слід випускати з уваги глибинний сенс подій. Це не просто дивні, нехай навіть унікальні події – це наочне свідоцтво народження нового, Божого світу.
От чому Ісус вважає необхідним це і ще одне застереження. Йому б про багато що хотілося поговорити з учнями, але вони поки що не готові, не можуть вмістити, до того ж після довгого дня і святкової вечері очі їх змикаються, а Він обрушує на них такі застереження і такі обіцянки, яких світ ніколи ще не чув – і не почує більше.
З них і так вже досить, навіть занадто. Коли ми бачимо безглуздий діалог (вірші 16-19), в якому учні перекидають один одному слова Ісуса, ми відразу розуміємо, що їм не вмістити. Ні, ще не настав час, і одне із завдань «Утішителя» у тому і полягатиме, щоб повністю відкрити для них істину. Дух нагадає їм слова, сказані на цьому шляху Ісусом. Дух поведе їх далі, виховуючи їх розум і уяву, щоб вони змогли нарешті вмістити, і тоді вони осмислять не лише сказане Ісусом у ту ніч, але і те, що Ісус хотів би сказати, але не став говорити, бо в той момент вони не вміли слухати.
Можливо, ми маємо право сказати також, що дух дарував людям музику, і слова набувають іншого сенсу і польоту. Адже і це – можливість прославити Ісуса і Отця. Музика може заздалегідь представити нашій уяві ту мить, коли явиться обіцяна нам радість, свято, якого ніхто нас не позбавить. Музика не лише віха, що вказує шлях до свята, вона – передвістя і початок самого свята.
Івана 16:23-33 – Просіть і отримаєте
«Ні про що ж того дня ви Мене не спитаєте. Поправді, поправді кажу вам: Чого тільки попросите ви від Отця в Моє Ймення, Він дасть вам. Не просили ви досі нічого в Ім’я Моє. Просіть і отримаєте, щоб повна була ваша радість. Оце все Я в притчах до вас говорив. Настає година, коли притчами Я вже не буду до вас промовляти, але явно звіщу про Отця вам. Того дня ви проситимете в Моє Ймення, і Я вам не кажу, що вблагаю Отця Я за вас, бо Отець любить Сам вас за те, що ви полюбили Мене та й увірували, що Я вийшов від Бога. Від Отця вийшов Я, і на світ Я прийшов. І знов покидаю Я світ та й іду до Отця. Його учні відказують: Ось тепер Ти говориш відкрито, і жадної притчі не кажеш. Тепер відаємо ми, що Ти знаєш усе, і потреби не маєш, щоб Тебе хто питав. Тому віруємо, що Ти вийшов від Бога! Ісус їм відповів: Тепер віруєте? Ото настає година, і вже настала, що ви розпорошитесь кожен у власне своє, а Мене ви Самого покинете… Та не Сам Я, бо зо Мною Отець! Це Я вам розповів, щоб мали ви мир у Мені. Страждання зазнаєте в світі, але будьте відважні: Я світ переміг!»
У діловому і чиновницькому світі становище людини нерідко визначається тим, скільки «східців» доводиться минути, через скількох посередників пробитися, щоб поговорити з нею безпосередньо. Набираєш телефонний номер у надії поговорити з президентом компанії. Як же – трубку беруть на комутаторі і з’єднують вас з головним офісом. Там – свій диспетчер, який з’єднає вас із секретарем. Секретар передасть вас (це ще якщо дуже пощастить) Особистому Помічникові Боса. На цьому, швидше за все, ланцюжок обірветься: Бос зайнятий, Бос на зустрічі, Бос грає в гольф, Бос приліг відпочити (ось цього вам, мабуть, не скажуть, хоча насправді мабуть, що до цього його важливі справи і зводяться). Ви пробилися через трьох, чотирьох, п’ятьох посередників і все-таки не досягли мети.
Подібне нерідко траплялося і в стародавньому світі. Провінціал, що дістався до столиці, щоб принести скаргу царю чи цариці, зовсім не міг так от запросто увійти до палацу. Спочатку його зупинить вартовий біля воріт, і якщо не прожене відразу, то передасть молодшому офіцерові чи чиновникові. Потім у гру вступає якийсь черговий придворний або як там у них це називалося, потім старший чиновник і так далі. Знову-таки потрібно буде здолати чотири чи п’ять інстанцій, якщо пощастить і ніде не пригальмують, – а до монаршої особи так і не дістанешся.
Але не так влаштоване Царство Боже, хоча інші християни з успіхом постаралися і тут збудувати ієрархію, щоб люди зверталися до Бога не безпосередньо, а через них. Тут Ісус недвозначно стверджує, що Його народ має прямий, негайний безпосередній доступ до Бога, у будь-який момент може отримати аудієнцію в Бога Живого. Хоча і в Євангелії від Івана, і в інших Євангеліях Ісус представлений тим, що молиться за Свій народ, це не означає, що Його послідовники не можуть звертатися до Отця самостійно чи молитися за самих себе.
Навпаки, надзвичайний, «надприродний» союз Ісуса з Отцем, одна з головних таємниць у цій книзі, означає, що ті, хто належить Ісусу, як гілки належать лозі, мають таку ж близькість до Отця, як сам Ісус. І коли вони просять в ім’я Ісуса, тобто, як ми вже говорили, коли вони моляться у свідомості своєї приналежності Ісусу і шукаючи Його слави, Отець негайно «приймає» їх і дає їм усе, про що б вони не попросили. Усе. «Чого тільки попросите» – ще раз підкреслює Ісус (в. 23).
Чому це так, пояснює вірш 27: бо Отець любить нас. Настала пора викинути з наших засмічених розумів застарілий образ далекого від нас, нелюблячого, жорстокого бога, якого не знаєш, як вмилостивити – довелося підкупити його кров’ю його ж власного сина, перш ніж він зглянувся до нас. Пора відкинути і уявлення про віддаленого, «неземного» Ісуса, про необхідність звертатися до Нього через посередників – святих, мучеників або ще якісь інстанції.
Найбільшими християнами старовини (якщо доречне тут ранжирування) були ті люди, які приймали подібні обіцянки за чисту монету і з усім упокорюванням вірували в них. Лише свого роду гординя заважає нам прийняти подібні щедроти від Бога. І зовсім вже смішно (і сумно), що тепер ми перетворюємо цих древніх християн на придворних Божих палат і просимо їх замовити за нас слівце. Але коли ми звертаємося до них з подібним проханням, вони дають нам абсолютно немислиму відповідь: двері відкриті. Увійдіть і самі поговоріть з Отцем.
Отже, увесь цей уривок присвячений Отцю. Тут сказано, як Він любить усіх, хто вірує в Ісуса, як великі Його обіцянки в Ісусі, дані кожному з нас. Почувши такі слова наприкінці настанови, учні вирішили, що Ісус нарешті заговорив про Отця прямо і відверто і так же відкрито говорить про Себе. Вони побачили, принаймні, відблиск істини і за цю істину триматимуться усіма силами.
І нехай тримаються, адже от-от наринуть жорстокі хвилі і почнуть кидати їх туди-сюди, немов уламки корабельної аварії. Жахливі події, на які Ісус натякає в цих розділах і які намагається представити перед учнями в різних тлумаченнях, поглинуть і Його самого, і учнів. Як вони відреагують у перший момент? Злякаються і утечуть.
Розсіються немов вівці без пастуха. Ісус, їх пастир, залишиться з ворогом один на один, але навіть тоді Він не буде самотній. Усе, що Він зробить на хресті, Він зробить у присутності і за допомогою Отця.
І в цьому уривку останніми словами стануть не слова застереження, а підбадьорення. Якимсь дивом навіть посеред страшних випробувань, які їх чекають, учні зможуть набути миру, і цей мир допоможе їм усе здолати. «Мир Божий» – не філософська відчуженість від болю і горя. Ніхто не пропонує їм сказати: «Ну що ж, буває і таке», знизати плечима і змиритися з фактом: цей світ – досить-таки погане місце і нічим його не виправиш. Ні, учні повинні успадкувати ту територію, яку Ісус має намір відвоювати для них, ту, яку, за Його словами, Він вже відвоював: «Страждання зазнаєте в світі, але будьте відважні: Я світ переміг!».
Так, «світ» переслідуватиме, ненавидітиме, висміюватиме послідовників Ісуса, але цей світ Ісус не обійшов, не махнув на нього рукою – Він його переміг. Перейнявши на Себе тяжкість гріхів всього світу, прорвавшись крізь смерть у нове творіння, кинувши рішучий виклик силам зла, руйнування і смерті, Ісус не просто довів філософську думку – Він виграв битву. Це почалося давно, ще коли Він зцілив розслабленого і повернув зір сліпонародженому, коли Він воскресив Лазаря. Він не просто подав приклад – Він встановив нову реальність. Практично мислячі політики вважають за краще спершу розібратися з фактами, а потім вже здійснювати нову програму – так Ісус встановив «базові факти», а в найближчі три дні закріпить їх навіки – факти Царства Божого, які вже неспростовно увійдуть до історії людства, і з них почнеться новий порядок, який колись стане загальним.
