Івана 8:37-47 – 8:48-59

Івана 8:37-47 – Діти Авраама – або діти диявола

«Знаю Я, що ви рід Авраамів, але хочете смерть заподіяти Мені, бо наука Моя не вміщається в вас. Я те говорю, що Я бачив в Отця, та й ви робите те, що ви бачили в батька свого. Сказали вони Йому в відповідь: Наш отець Авраам. Відказав їм Ісус: Коли б ви Авраамові діти були, то чинили б діла Авраамові. А тепер ось ви хочете вбити Мене, Чоловіка, що вам казав правду, яку чув Я від Бога. Цього Авраам не робив.

Ви робите діла батька свого. Вони ж відказали Йому: Не родилися ми від перелюбу, одного ми маєм Отця то Бога. А Ісус їм сказав: Якби Бог був Отець ваш, ви б любили Мене, бо від Бога Я вийшов і прийшов, не від Себе ж Самого прийшов Я, а Мене Він послав. Чому мови Моєї ви не розумієте? Бо не можете чути ви слова Мого. Ваш батько диявол, і пожадливості батька свого ви виконувати хочете. Він був душогуб споконвіку, і в правді не встояв, бо правди нема в нім. Як говорить неправду, то говорить зо свого, бо він неправдомовець і батько неправді. А Мені ви не вірите, бо Я правду кажу.

Хто з вас може Мені докорити за гріх? Коли ж правду кажу, чом Мені ви не вірите? Хто від Бога, той слухає Божі слова; через те ви не слухаєте, що ви не від Бога.»

Знаменитий психолог Карл Юнг опублікував (окрім безлічі наукових робіт) комікс, що демонструє дивовижні способи роботи людської думки. Одна з найприкметніших картинок у цій книзі – портрет Гітлера з підписом: «Ця людина підпалить Європу через безумне прагнення до панування над світом».

Подивившись на таку картинку, читач подумає: «Так-так, звичайно. Так і вийшло: загальновідома амбіція Гітлера заснувати німецький рейх, який проіснує тисячу років, вилилася в Другу світову війну і знищення мільйонів євреїв, циганів і усе інших, кого фюрер визнав «небажаними елементами». Але перегорнемо сторінку – і виявимо, що Юнг поставив під портретом Гітлера цитату з промови самого Гітлера проти Уїнстона Черчілля. Це, згідно Юнгу, яскравий приклад «проекції» – схильності людини перекладати власну провину на інших.

Так винаходиться і поширюється брехня, що опановує людські уми. У романі «Переїзд А.Г. у Сан Крістабель» єврейський письменник Георг Штайнер продовжує ту ж тему. Він вигадує сюжет про те, як група євреїв, що розшукують нацистських злочинців, виявляє постарілого Гітлера в джунглях Південної Америки, десь серед нескінченних боліт, і витягує його звідти, щоб здійснити – хоч якесь – правосуддя. Кульмінація книги – приголомшливе самовиправдання Гітлера: він стверджує, ніби багато режимів були куди страшніші за геноцид, що вчинив він, і до того ж звинувачує єврейський народ, який ніби привласнив собі обраність та право панувати над світом і здійснював безліч вбивств заради цієї мети. Тільки єврейський письменник і притому людина талановита і глибоко сумлінна міг наважитися створити подібну книгу і завершити її на такій ноті, не спростовувавши гітлерівські звинувачення, надавши читачу самому аналізувати слова Гітлера і викривати нагромадження брехні, напівправди і умисно невірних тлумачень.

Але коли сучасний читач намагається розібратися з розділом 8 Євангелія від Івана, йому заважає спогад про невимовні злодійства нацистів і мерзенну пропаганду, що оголосила євреїв нижчою расою і призвала «цивілізовані народи» покінчити з «виродками»: починає здаватися, ніби сам Ісус називає всіх євреїв скопом дітьми диявола, таврує народ брехунів і вбивць. Це викликає інстинктивний протест: невже ці слова вимовляє той Ісус, кого ми узнали і полюбили в інших Євангеліях?

Зрозуміла реакція, але все таки ця реакція надмірна. Нам, громадянам ліберального західного світу, хотілося б сприймати особу Ісуса і Його вчення як суцільну лагідність, помножену на раціональні аргументи, – нехай Він допомагає людям перейнятися любов’ю Божою за допомогою наочних прикладів і притч, запозичених з повсякденного життя. І раптом ця різка відповідь, що перевертає всі наші культурні очікування і навіть наші поняття про пристойність.

Доведеться гарненько подумати. У цьому розділі людина протистоїть натовпу. Вожді народу і його ідеологи вже визначилися: Ісус збиває людей з шляху, з Ним слід розправитися. Дехто готовий вже взятися за справу. Вже посилали стражників заарештувати Його, але стражники відмовилися «виконати свій обов’язок» (7:30-32, 44-46). Натовп, що тепер збігся, рветься побити Ісуса камінням (в. 59). Усе це мало схоже на спокійну, набожну дискусію про якнайглибші істини релігії, засновану на взаємній повазі і безумовній ввічливості. Людина стоїть перед натовпом, готовим розтерзати ненависного оратора, і відважно викриває лицемірство. Навряд чи треба пояснювати, що «юдеї» у цьому контексті зовсім не охоплюють усіх «євреїв», що жили тоді, а тим більше в наступні віки. Врешті-решт, сам Ісус і Його учні-євреї, а Никодим і деякі інші Його послідовники належали до фарисеїв і первосвящеників (7:50). «Юдеї» – це жителі Єрусалиму I століття, ті, до кого Ісус прийшов, як «до своїх», а вони Його не прийняли (1:11).

Передусім Ісус звинувачує натовп у замаху на Його життя: кровожерливість сама по собі свідчить, що ці люди не відають Бога, Якого Він називає Отцем, а значить, малоцінні і домагання юдеїв на походження від Авраама. Задумавши вбивство, людина відкидає свою спорідненість з істинним Богом і нишком визнає свій зв’язок із силами пітьми. В якому б образі ми не уявляли собі диявола, у будь-якому випадку – це сила, що опирається Богові і доброму творінню, сила, що спонукає людину до поганих, руйнівних вчинків, аж до вбивства. Диявол – винахідник брехні, причому найбільш ефективною виявляється «релігійна» брехня. За допомогою брехні диявол виправдовує погані вчинки, представляє їх справедливими і благородними. Хіба мало подібної брехні бачимо ми в сучасному світі, хіба не поводяться так само (на жаль!) і християни? От з якого ракурсу слід розглядати цей епізод, застосовуючи його до сучасного життя, а не з погляду національного питання.

Судячи з відповіді юдеїв (в. 41), вже за життя Ісуса дещо було відомо про дивні обставини Його зачаття і народження. Хоча Іван не розповідає історію різдва, як це роблять Лука і Матвій, зіставляючи це місце з натяком, що прозвучав у 1:13, ми можемо припустити, що ця історія була відома Івану і що деякі опоненти Ісуса використовували темні чутки як зброю проти Нього.

Івана 8:48-59 – Ще до того, як Авраам народився, Я вже був!

«Відізвались юдеї й сказали Йому: Чи ж не добре ми кажемо, що Ти самарянин і демона маєш? Ісус відповів: Не маю Я демона, та шаную Свого Отця, ви ж Мене зневажаєте. Не шукаю ж Я власної слави, є Такий, Хто шукає та судить. Поправді, поправді кажу вам: Хто слово Моє берегтиме, не побачить той смерти повік!

І сказали до Нього юдеї: Тепер ми дізнались, що демона маєш: умер Авраам і пророки, а Ти кажеш: Хто науку Мою берегтиме, не скуштує той смерти повік. Чи ж Ти більший, аніж отець наш Авраам, що помер? Та повмирали й пророки. Ким Ти робиш Самого Себе? Ісус відповів: Як Я славлю Самого Себе, то ніщо Моя слава. Мене прославляє Отець Мій, про Якого ви кажете, що Він Бог ваш. І ви не пізнали Його, а Я знаю Його. А коли Я скажу, що не знаю Його, буду неправдомовець, подібний до вас. Та Я знаю Його, і слово Його зберігаю. Отець ваш Авраам прагнув із радістю, щоб побачити день Мій, і він бачив, і тішився. А юдеї ж до Нього сказали: Ти й п’ятидесяти років не маєш іще, і Авраама Ти бачив? Ісус їм відказав: Поправді, поправді кажу вам: Перш, ніж був Авраам, Я є. І схопили каміння вони, щоб кинути на Нього. Та сховався Ісус, і з храму пішов.»

Від Авраама до Ісуса минуло приблизно стільки ж років, скільки від Ісуса до нас. Зробити їх сучасниками могла б тільки машина часу, цей улюблений винахід фантастів, починаючи з Уелса і Жюля Верна, що стало особливо популярним завдяки серіалу «Назад у майбутнє». Ми якось вже звикли до ідеї, що людина однієї епохи може поспілкуватися з людиною, яка жила задовго до неї чи набагато віків пізніше.

Подібна картина виникає і при читанні цього епізоду, але це невірний образ. Ісус зовсім не стверджує, ніби Авраам здійснив подорож у майбутнє, щоб зустрітися з Ним, Ісусом, або що сам Він відправився в глибоке минуле і там, дві тисячі років тому, поспілкувався з Авраамом. Його слова відносяться до іншого рівня, іншого порядку реальності.

У цьому епізоді юдеї все більше «розігріваються» і намагаються будь-яке слово Ісуса обернути проти Нього ж – це очевидно. І посилання на Авраама вони тлумачать так, немов Ісус дійсно стверджує, ніби Він здійснив подорож у часі. Це викликає сміх: Йому і п’ятдесяти років немає (в. 57), які вже тут п’ятсот, а тим більше дві тисячі років!

Але Ісус говорить зовсім про інше. У цьому розділі Він стверджує і відстоює один-єдиний «пункт», пункт самозахисту від карного звинувачення, яке висунули проти Нього (порушення суботи): Отець, Господь Ізраїлю, Бог, Якого юдеї вважають (так вони кажуть) своїм Богом, діє в Ньому і через Нього абсолютно певним і унікальним способом, намагаючись навернути Ізраїль до справжнього знання і віри в Бога. Тільки Отець дарував життя, і Він ввірив Свої слова Ісусові, так що кожен, хто прийме слова Ісуса, може не страшитися смерті.

Ці твердження Ісуса більше говорять про «Отця, що послав Мене», ніж про самого Ісуса, проте всі Його слова настільки незвичайні, що супротивники приймають їх за симптом одержимості бісами. (На додаток Його називають самарянином, що означає: «Ти не з нашого племені, а тому усі твої слова – явна нісенітниця!») У всіх чотирьох Євангеліях Ісуса звинувачують або в одержимості, або в союзі з дияволом (див. Мт. 12:24; Мр. 3:22; Лк. 11:15). Ясно, що не Церква винаходила такі підозри проти свого засновника, і так же очевидно, що вчинки і слова Ісуса мали здаватися людям досить дивними і досить загрозливими їх звичному устрою, щоб викликати подібні звинувачення. Що ж означають Його слова і чому під кінець епізоду слухачі дійсно починають хапатися за каміння, щоб убити Його?

На питання, що прозвучало у вірші 53, Ісус міг би відповісти приблизно так: Бог дарував життя тим, хто помер у вірі, дарував життя з Ним у сьогоденні і нове тіло після воскресіння (пор. 5:25-29). Проте нічого подібного Ісус не каже. Навпаки, Він ще сильніше «підставляється», заявляючи у віршах 54-56, що єдиний істинний Бог діє в Ньому і через Нього і що Авраам, довірившись цьому ж єдиному Богові і отриманій від Нього обіцянці, чекав приходу Ісуса і заздалегідь радів йому. Це означає, мабуть, що прийнявши обіцянку Бога благословити в його потомстві всі народи землі, Авраам як би передбачав ту епоху, коли Ісус здійснить обіцяне. Іншими словами, Ісус тут стверджує: у Ньому втілилося все те, що єдиний істинний Господь замислив і обіцяв багато віків тому.

Як нам зрозуміти ключовий вірш 58? Ісус ототожнює Себе з Богом Живим до такої міри, що каже про саме Себе: «Я був ще раніше за Авраама». Це дуже близько до ототожнення Ісуса з Богом у пролозі (Ів. 1:1-2).

Цей текст зовсім не читається як спокійний і абстрактний богословський дискурс. Правильніше було б уявити собі атмосферу екстазу і гніву, натовп, який бачить перед собою божевільного чи одержимого Ісуса, Який розкриває один шар сенсу за іншим, показуючи, що в Ньому здійснюється воля Отця – те, чого натовп не може і не хоче прийняти. У цьому контексті ми можемо уявити вірш 58: Ісус з такою силою усвідомлює присутність Отця в Собі, що в екстазі повного злиття каже від імені Отця. «Я є», одне з імен Божих, одне з основних тлумачень таємного і святого імені Божого – YHWH. Ісус повністю ототожнює Себе з Отцем і може називати Його ім’ям Себе і Свою місію. «Перш, ніж був Авраам, Я є».

Натовп реагує цілком передбачувано – так, як реагували відтоді багато читачів і мислителі. Сучасники звинувачували Ісуса в блюзнірстві і погрожували побити Його камінням. У наш час ці ж слова віддають нісенітницею («Як це Він може бути відразу і Богом, і людиною?») або ж звинувачують Івана: він приписав Ісусові слова, які той і не думав вимовляти. Що може відповісти євангеліст? Він закликає нас читати далі.

Попередній запис

Івана 8:21-29 – 8:30-36

Івана 8:21-29 – Знизу чи зверху «І сказав Він їм знову: Я відходжу, ви ж шукати Мене будете, і помрете ... Читати далі

Наступний запис

Івана 9:1-12 – 9:13-23

Івана 9:1-12 – Сліпонароджений «А коли Він проходив, побачив чоловіка, що сліпим був з народження. І спитали Його учні Його, ... Читати далі