Івана 8:21-29 – Знизу чи зверху
«І сказав Він їм знову: Я відходжу, ви ж шукати Мене будете, і помрете в гріху своїм. Куди Я йду, туди ви прибути не можете… А юдеї казали: Чи не вб’є Він Сам Себе, коли каже: Куди Я йду, туди ви прибути не можете? І сказав Він до них: Ви від долу, Я звисока, і ви зо світу цього, Я не з цього світу. Тому Я сказав вам, що помрете в своїх гріхах. Бо коли не ввіруєте, що то Я, то помрете в своїх гріхах. А вони запитали Його: Хто Ти такий? І Ісус відказав їм: Той, Хто спочатку, як і говорю Я до вас. Я маю багато про вас говорити й судити; правдивий же Той, Хто послав Мене, і Я світові те говорю, що від Нього почув. Але не зрозуміли вони, що то Він про Отця говорив їм. Тож Ісус їм сказав: Коли ви підіймете Людського Сина, тоді зрозумієте, що то Я, і що Сам Я від Себе нічого не дію, але те говорю, як Отець Мій Мене був навчив. А Той, Хто послав Мене, перебуває зо Мною; Отець не зоставив Самого Мене, бо Я завжди чиню, що Йому до вподоби.»
– Пожежа! Вставайте, швидше, швидше!
Школярка увірвалася в спальню, де мирно сопіли інші дівчатка. Підбігла до найближчого ліжка, стала трясти однокласницю за плечі:
– Швидше! Потрібно тікати чи всі згорять!
– Лягай ти спати! – сонно пробурмотіла подруга у відповідь. – Знову тобі кошмар приснився. Годі людей турбувати!
– Ти як хочеш, а я тут сидіти не стану! – заперечила їй безсонна. – Йди зі мною, не то згориш живцем!
Чи можете ви уявити собі подібну ситуацію? Хтось будить вас вночі, кричить «пожежа»! Усе залежить від того, наскільки ви довіряєте цій людині. Напевно, ви захочете хоч би перевірити, чи не горить і справді будинок. З іншого боку, ліжко таке м’яке, спати так приємно, а потрібно виходити в холодну, темну ніч.
Ісус надає Своїм сучасникам останній шанс одуматися, повірити в Нього, прислухатися до Його застережень і таким чином уникнути долі, що неухильно насувається. Ви «помрете в гріху своїм» – більшість з нас вважає за краще сприймати такі застереження як суто духовні, що зачіпають тільки внутрішній стан людини. Тут, ніби, йдеться про духовну смерть, яка відбувається в душі і серці, про стан, який супроводить фізичну смерть або настає після неї для тих, хто рішуче і остаточно відвернувся від Бога.
Але, судячи з інших Євангелій, це застереження стосується і подій, що відбувалися безпосередньо за часів Ісуса, до тієї кризи і загальної погибелі, які насувалися на Близький Схід. Відгомони цієї теми ми знаходимо і в інших місцях: у розділі 11 Кайяфа радить колегам виявити обережність, щоб не викликати нового нашестя римлян і остаточного руйнування Єрусалиму. Ця ж загроза висіла над головами сучасників Ісуса, її однаково усвідомлювали і всі євреї, і сам Ісус. Коли Він погрожує, що вони «помруть у гріхах своїх», з великою вірогідністю Він має на увазі цю цілком конкретну небезпеку, а не загальну ідею духовної і особистої загибелі.
Але є альтернатива! Якщо б тільки вони увірували в Нього як у Месію, посланого Богом врятувати Ізраїль і світ, вони змогли б піти за Ним і врятуватися від смерті. На жаль, Ісус вже знає, що люди не побажають нічого чути. Він бачив достатньо і переконався: переважна більшість юдеїв не готова прийняти Його звістку.
От чому Ісус не зможе пробути з ними довго. Він «піде». Юдеї здогадуються, що евфемізм «піти» означає смерть і що ця смерть настане скоро, але як саме – цього вони доки не розуміють. Взагалі, погрози Ісусу і замахи на Його життя вже мали місце, а наприкінці цієї сцени (в. 28) Ісус скаже, що самі Його слухачі «підіймуть» Його – іншими словами, їх вожді і правителі візьмуть на себе принаймні частину відповідальності за Його страту від рук язичників-римлян. Він буде знехтуваний власним народом, бо Його звістка буде не прийнятною. Він прийшов до Своїх, і свої Його не прийняли.
Уявіть людину, яка в наш час виходить на публічне служіння, мріючи зробити щось добре для своєї країни. У неї піднесені ідеали, вона вірить у працю на благо суспільства і в справедливість, вона вже передчуває, як проповідує перед натовпами і люди йдуть за нею, здійснюються (спокійно, без потрясінь) великі перетворення і для всіх настає епоха процвітання. Але якраз у той момент, коли наш герой займає пост прем’єр-міністра, починається світова війна. Частина народу рветься вступити в союз з однією з воюючих сторін, іншим більше до душі супротивники. Як має вчинити в такій ситуації народний вождь? Яка доля спіткає всі його плани збудувати стабільне і благополучне суспільство? Настала криза, і доводиться вживати екстрені заходи, важкі рішення, доводиться силою протидіяти ворогам.
Нам би хотілося бачити таку ідилічну картинку: Ісус спокійно і доброзичливо учить людей (ми і самих себе як би бачимо в цьому натовпі), і всі слухачі готові слухати і вчитися, вони жадають мудрості, істини, згідно якої вони стануть жити, вони мріють проникнути в таємницю євангелія спасіння. Але читаючи цей текст, ми в черговий раз переконуємося: за часів громадського служіння Ісуса люди були зовсім не такими (а хіба вони колись бувають «такими»?) і ситуація не та. Не було часу – особливо в Єрусалимі – для неспішної бесіди, спокійної настанови, вивчення вічних істин. Події насувалися нестримно, первосвященики і фарисеї і ще безліч людей, які перебували під їх впливом, повинні були прислухатися до слів Ісуса – тепер чи ніколи!
Ісус все ясніше усвідомлює: ніколи ці люди не захочуть вислухати Його! Хоча вони зараховують себе до народу обраного, вони «із землі», «знизу», і просто не можуть розпізнати в тому Богу, Якого Він проповідує, знайоме для них уявлення про Бога. На цій трагедії будується оповідання про Ісуса в усіх чотирьох Євангеліях. Як і всі інші сюжети, цей також досягне кульмінації на хресті. Коли Ісус «піднесеться», усе остаточно стане ясно.
Куди ж спрямовується в даний момент наша країна? У якому напрямі йде ваше життя? Якщо ми віримо в Ісуса, Помазаника Божого, що змінюється від цього в нашому житті?
Івана 8:30-36 – Правда вас вільними зробить
«Коли Він говорив це, то багато-хто в Нього увірували. Тож промовив Ісус до юдеїв, що в Нього ввірували: Як у слові Моїм позостанетеся, тоді справді Моїми учнями будете, і пізнаєте правду, а правда вас вільними зробить! Вони відказали Йому: Авраамів ми рід, і нічиїми невільниками не були ми ніколи. То як же Ти кажеш: Ви станете вільні? Відповів їм Ісус: Поправді, поправді кажу вам, що кожен, хто чинить гріх, той раб гріха. І не зостається раб у домі повік, але Син зостається повік. Коли Син отже зробить вас вільними, то справді ви будете вільні.»
Площа була забита народом. Здавалося, вона от-от вийде з берегів, немов річка в повноводді, і люд, що хлинув на всі боки, затопить навколишні вулиці. З вікон красивих офісних будівель, що оточували площу, звішувалися люди. Настала обідня перерва, але ніхто і не думав про їжу. Зібралося щонайменше сто тисяч людей, і всі вони співали.
Я живо пам’ятаю той день. Уперше я опинився в такому натовпі. Ми стояли на площі Натана Філіпса, у самому центрі Торонто. Було 5 квітня 1968 року, напередодні убили Мартіна Лютера Кінга. Як мені здається, демонстрація була спонтанною, ніхто її не планував. Усе сталося саме собою. Усі співали: We Shall Overcome.
Ми співали цю пісню знову і знову. Вона стала гімном руху за рівноправ’я чорношкірих громадян, і більше того: ця пісня стала елементом усієї повномасштабної зміни, що відбувалася в 1960-і роки на заході, коли ми, що виросли в роки Другої світової війни, досягли повноліття і стали озиратися на всі боки і задаватися питанням: чому ж у нашому суспільстві як і раніше стільки несправедливості? Але ця пісня також несла – як хотів того сам Мартін Лютер Кінг – біблійну, євангельську звістку. У числі інших дарів Євангелієм нам обіцяна свобода, і не лише звільнення від цього світу, у новому житті після смерті – ні, нам обіцяна свобода тут і зараз.
У нашій пісні ми часто повторювали вірш з цього розділу: «Правда вас вільними зробить». Вірш 32 луною звучить у безлічі християнських думок і виразів: вільні від гріха, вільні від рабства, вільні від закону, вільні від смерті, вільні від несправедливості, вільні від боргів, вільні від тиранії. Ми потребуємо свободи, в усіх цих свободах, нині з такою ж гостротою, як завжди. Шлях до правди лежить через свободу, от чому насущне пізнання правди. Всякого роду тиранія і рабство засновані на брехні, напівправді, ухиленні від правди і приховуванні. Свобода нерозлучна з правдою.
Здавалося б, Ісус пропонує саме те, про що всі в Ізраїлі здавна мріяли. Нарешті свобода, причому на ще глибшому, містичному рівні, ніж люди звикли уявляти собі! Зрозуміло, ця обіцянка повинна була привернути людей, особливо тих, хто вже раніше повірив у Нього як у Месію (в. 30).
Як не дивно люди добре зрозуміли тільки один аспект цих слів: свобода, яку обіцяє Ісус, не має нічого спільного з національним повстанням проти римлян. Це їх зовсім не влаштовувало. «Авраамів ми рід, і нічиїми невільниками не були ми ніколи». Що за нісенітницю Він говорить!
Ісус не став нагадувати (хоча міг це зробити), що в основі національного життя і віри лежить все-таки не генеалогія «від Авраама», але Вихід, звільнення з єгипетського рабства. Замість порожньої суперечки Він відразу переходить до суті справи. Є рабство гірше, ніж рабство їх предків в Єгипті або римське пригноблення, – рабство, яке придавлює не лише окремих людей, але і цілі групи, народи, сімейства народів, рабство, ім’я якому «гріх».
На жаль, в Європі багатьом людям вже набридло слухати щодо гріхів. Для них здається, що поняття гріха застаріле, як застаріла мораль, що включала його, і що під гріхом головним чином мають на увазі секс. Але таке розуміння занадто вузьке. Зрозуміло, гріхи, пов’язані із сексом, існують і про них не слід забувати – вони руйнують особу, руйнують шлюб, сім’ю, общину. Але є багато інших гріхів, окрім сексу, та і гріх у цілому істотно перевищує суму своїх частин. В якій би формі не проявлялося повстання проти Бога, всякий раз нові жорстокі сили входять у гру, наростає кумулятивний ефект, а в результаті окремі люди і суспільство в цілому опиняється в рабстві такому ж безнадійному, начебто усі наділи кайдани і до кожного був приставлений наглядач, що примушує до непосильної праці.
Так що ж таке правда і яким чином вона звільняє людину – тоді і нині?
Багаторазово Іван дає у Своєму Євангелії відповідь, особливо у віршах 1:14,18 і 14:6. Ісус і є правда. Але не слід забувати, що Ісус, Який по вірі Івана і є правда, це «увесь Ісус», уся євангельська історія, і найголовніше – це Ісус, померлий на хресті. У цьому вищому акті любові і самопожертвування повністю і остаточно розкривається слава Отця.
Тут Ісус не пояснює, яким чином Його смерть – ця правда всередині правди – приносить звільнення від гріха. Щоб зрозуміти Його обіцянку, треба перечитати Євангеліє цілком. У віршах 34-35 Він підкреслює різницю між сином і рабом, а також між колишнім рабом, якого Син звільняє, і рабом, що так і не звільнився. Раб, на відміну від членів сім’ї, не має сподівання на майбутнє – до цього застереження слід було б прислухатися. Ісус, єдинородний, улюблений син Отця (1:18), може не лише звільнити людей, але і розділити з ними Свій статус, зробити їх також дітьми Отця (див. 20:17).
Отже, за словами Ісуса, Його сучасники плутають два види спорідненої приналежності: статус синів Авраамових і статус синів Божих. Вони уявили, ніби сини Авраама автоматично стають і синами Божими, і цю помилку щосили намагаються розвіяти Іван Христитель, Ісус і ранньохристиянські автори, особливо Іван і Павло. Діти Авраамові, наполягають вони, глибоко і тяжко уражені недугою гріха, від якої страждає все людство. Люди, покликані нести світу Боже світло, загрузли в пітьмі. Та все ж надія є. Якщо тільки люди прислухаються і приймуть слова Ісуса, вони зможуть звільнитися від рабства. А доти вони навіть не усвідомлюють, що перебувають у рабстві.
Це слід пам’ятати і сьогодні, адже багато кому здається, ніби номінальне членство в християнській церкві «автоматично» забезпечує милість в очах Божих. Що ж буде, якщо той, хто покликаний нести світу світло, сам заражений пітьмою?
