Івана 9:1-12 – 9:13-23

Івана 9:1-12 – Сліпонароджений

«А коли Він проходив, побачив чоловіка, що сліпим був з народження. І спитали Його учні Його, говорячи: Учителю, хто згрішив: чи він сам, чи батьки його, що сліпим він родився? Ісус відповів: Не згрішив ані він, ні батьки його, а щоб діла Божі з’явились на ньому. Ми мусимо виконувати діла Того, Хто послав Мене, аж поки є день. Надходить он ніч, коли жаден нічого не зможе виконувати. Доки Я в світі, Я Світло для світу. Промовивши це, Він сплюнув на землю, і з слини грязиво зробив, і очі сліпому помазав грязивом, і до нього промовив: Піди, умийся в ставку Сілоам визначає це Посланий. Тож пішов той і вмився, і вернувся видющим… А сусіди та ті, що бачили перше його, як був він сліпий, говорили: Чи ж не той це, що сидів та просив? Говорили одні, що це він, а інші казали: Ні, подібний до нього. А він відказав: Це я! І питали його: Як же очі відкрились тобі? А той оповідав: Чоловік, що Його звуть Ісусом, грязиво зробив, і очі помазав мені, і до мене сказав: Піди в Сілоам та й умийся. Я ж пішов та й умився, і став бачити. І сказали до нього: Де Він? Відказує той: Я не знаю.»

Прокинувшись, я ввімкнув радіо і одне повідомлення відразу ж привернуло увагу. Якусь людину звільнили з роботи за єретичні судження про майбутнє життя. Я пильно прислухався. Що за чоловік, ким він працював? Якийсь видатний богослов або єпископ, що наважився заперечувати воскресіння?

Ні – це був футбольний тренер. Людина, яка готує англійську збірну до змагань, заявила на повний голос, що люди з вродженими дефектами, інваліди, покарані за гріхи, які вони скоїли в попередньому існуванні. В індуїстській традиції є така версія (хоча багато індуїстів з цим не погодилися б). Але з поняття карми, безперервного ланцюга причин і наслідків, що сковує нинішнє життя з минулим і з майбутнім і так далі, цілком можна зробити висновок, що наші вчинки в цьому житті будуть винагородженні (чи понесуть кару) у майбутньому житті.

Громадськість завирувала. Голосніше за всіх, природно, обурювалися організації, що відстоюють права інвалідів. Піднялася буря в пресі, і керівники футбольної ліги визнали за благо звільнити тренера. Але комусь несправедливим здалося звільнення: хіба це не релігійна дискримінація? До того ж деякі журналісти, заплутавшись у термінах (адже так важко відрізнити одну релігію від іншої, коли всі вони визнають посмертне існування), охрестили нещасного тренера «відродженим християнином», що за їх поняттями означає «християнського фундаменталіста» або просто людину що «занадто серйозно сприймає християнську віру».

В усьому цьому галасі мало хто з коментаторів намагався нагадати публіці той уривок Нового Заповіту, де йдеться якраз про цю проблему – а саме, 9-й розділ Євангелія від Івана. Учні Ісуса, як ми пам’ятаємо, євреї, і разом з фарисеями (в. 34) вони припускають наявність якогось зв’язку між нинішнім станом людини, її каліцтвом, і колишніми гріхами. Для них проблема зводиться до пошуку конкретного винуватця. Побачивши сліпонародженого вони з упевненістю роблять висновок, що хтось – сама ця людина чи її близькі – скоїли тяжкий гріх, бо покарання очевидне.

Таким чином люди намагаються зберегти віру в божественну справедливість. Коли ми стикаємося з жорстокою несправедливістю, нісенітницею, є можливість обійти парадокс і зберегти віру у всемогутнього, люблячого і справедливого Бога, заявивши, що несправедливість тільки здається, а насправді нещасні несуть покарання за якийсь таємний гріх. Утішлива думка, особливо якщо сам ти благополучний, ситий і здоровий розумом і тілом, так що ніхто не може докорити тебе таємним гріхом у нинішньому чи минулому існуванні.

Ісус рішуче присікає подібні спроби аналізувати світовий лад. Божий світ набагато складніший – набагато темніший, але і світло всемогутньої і люблячої Справедливості сяє набагато яскравіше, ніж нам здається. Але щоб осягнути це, доведеться відмовитися від деяких наших явних припущень і дозволити Богові налаштувати нас по-іншому.

Треба відмовитися від уявлення про світ як свого роду автомат: кинеш монету (добра справа чи погана), а він і виплюне відповідну «купівлю» (нагороду чи покарання). Зрозуміло, будь-який вчинок спричиняє за собою наслідки, і за хорошими вчинками нерідко йде нагорода (наприклад, з участі народжується дружба), і нещастя може бути наслідком поганого вчинку (п’яний водій потрапляє в аварію), проте жорсткого зв’язку тут немає. Інший раз добрим вчинком нехтуватимуть, а п’яниця благополучно добереться додому.

І вже зовсім не варто шукати причину в гіпотетичному минулому житті чи гріхах інших людей. Якщо дитина народилася сліпою, це не означає, що Бог гнівається на неї, сказав нам Ісус, і не означає, що провинилися її батьки. Ні – перед нами відбувається інша історія, більш таємнича, більш дивна і в той же час, – утішлива. З хаосу і жалю світу, який він є, мудрий, люблячий і справедливий Бог вершить нове творіння.

Іван з усією очевидністю пред’являє нам момент зцілення сліпого як один з тих яскравих епізодів Євангелія, коли Божа істина і життя земного світу (якщо угодно, богослов’я і історія) співпадають. «Я Світло для світу», сказав Ісус у вірші 5, і ми знову згадуємо пролог «І життя було в Нім, а життя було Світлом людей» (1:4). У цій сцені ми усвідомлюємо, що означають слова: «Світло у темряві світить, і темрява не обгорнула його». Розповідь Івана готує уми і серця до нового творіння Бога, до тієї епохи, коли Бог творить усе наново.

На початку Книги Буття Бог творив ні з чого, з хаосу. Він не витрачав часу на аналіз хаосу, опис його консистенції або з’ясування питання, звідки взявся хаос і хто в цьому винен. Він просто узяв і створив світло, а потім і весь новенький світ. Так і тут, каже нам Іван, Ісус творить справи «Того, хто послав» Його. Насувається новий хаос, «ніч», пітьма, і в ночі Ісус буде убитий і світ знову затремтить на межі замішання, небуття, але доки Він тут, і Він творить новий світ світла, зцілення. Після замішання Страсної п’ятниці і суботи, зранку пасхальної неділі Він встановить у світі нове творіння (Ів. 20:1).

Нове творіння завжди спантеличує. Зціленого Ісусом сліпого багато хто перестав впізнавати. Буває так, що Блага звістка вторгається в життя людини і змінює її до такої міри, що оточення тільки чудується: та годі, чи та людина перед нами? Чи могла людина, яка звикла обманювати, лаятися, красти, раптом стати чесною, розумною, доброю? Відповідь – так, таке може статися і часто трапляється. Так само після воскресіння Ісуса учні намагалися зрозуміти: невже це і справді Ісус (20:19-29; 21:4-12). І знову відповідь: так! Нове творіння відбувається насправді. Відбуваються чудеса зцілення. Життя преображається. І знову ми повторюємо те питання, яке було задане зціленому сліпому: як це сталося?

Тут, як і скрізь в Євангелії, відповідь очевидна: завдяки Ісусу. І тоді напрошується наступне питання: де знайти Його?

Та людина не могла відповісти, але Євангеліє від Івана відповідає на це запитання. Для того воно і написане.

Івана 9:13-23 – Батьки сліпого

«Ведуть тоді до фарисеїв того, що був перше незрячий. А була то субота, як грязиво Ісус учинив і відкрив йому очі. І знов запитали його й фарисеї, як видющим він став. А він розповів їм: Грязиво поклав Він на очі мені, а я вмився, та й бачу. Тоді деякі з фарисеїв казали: Не від Бога Оцей Чоловік, бо суботи не держить. А інші казали: Як же чуда такі може грішна людина чинити? І незгода між ними була. Тому знову говорять сліпому: Що ти кажеш про Нього, коли очі відкрив Він тобі? А той відказав: Він Пророк! Юдеї проте йому не повірили, що незрячим він був і прозрів, аж поки не покликано батьків того прозрілого. І запитали їх, кажучи: Чи ваш оце син, про якого ви кажете, ніби родився сліпим? Як же він тепер бачить? А батьки його відповіли та сказали: Ми знаєм, що цей то наш син, і що він народився сліпим. Але як тепер бачить, не знаємо, або хто йому очі відкрив, ми не відаємо. Поспитайте його, він дорослий, хай сам скаже про себе… Таке говорили батьки його, бо боялись юдеїв: юдеї бо вже були змовились, як хто за Христа Його визнає, щоб той був відлучений від синагоги. Ось тому говорили батьки його: Він дорослий, його поспитайте.»

Якось пізно увечері мій друг повертався з роботи і помітив, що багато ліхтарів перегоріли. А коли він завернув у бічний провулок, ближче до будинку, він і зовсім поринув у темряву. Дорогу він знав, як свої п’ять пальців, і безстрашно рушив вперед.

І раптом зупинився. Тихий звук донісся з темряви. Він почекав, прислухався, але більше нічого не почув і подумав, що йому здалося. Він знову рушив вперед – і знову почувся той же звук. Мій друг зупинився, йому стало ніяково. Що там таке? Хто причаївся в темряві?

Підбадьорюючи себе, він окликнув:

– Хто там? – у надії, що його голос не прозвучить перелякано чи загрозливо.

– А, це ти, Пітер! – відгукнувся знайомий голос. – Слава Богу! Я не міг розгледіти в темряві, хто за мною крадеться, і налякався до смерті!

Придивившись один до одного в темряві, сусіди розсміялися від полегшення. Зосліпу вони злякалися, запідозрили в невидимці ворога.

Багато наших проблем так і виникають: дві людини, дві групи в темряві, кожна боїться іншої. Так Схід і Захід, особливо Радянський Союз і США, вели холодну війну на протязі майже півстоліття, з 1945 до 1989 роки. Тепер так само складаються стосунки між «західним капіталізмом» і «войовничим ісламом», не кажучи вже про більш локальні релігійні, національні, расові сутички. Подібні конфлікти можуть виникати навіть на робочому місці чи в сім’ї.

Зрозуміло, іноді небезпека буває цілком реальною. Навіть коли вожді зустрінуться і подивляться один одному у вічі, їх розбіжності можуть виявитися непереборними. Іноді одна сторона дійсно погрожує другій. Але в більшості випадків страх породжує страх, через страх народжуються погрози, а там і насильство.

У цьому епізоді ми бачимо, як поводяться дві охоплені страхом сторони: фарисеї і батьки сліпонародженого перед лицем чуда.

Фарисеї налякані появою якоїсь нової течії в юдаїзмі. Напад з боку їх не лякає, до язичництва, зовнішнього світу чужих релігій, до порядку, заснованого на грошах і владі, вони звикли, це давній ворог, і все ще зберігається надія на те, що колись Господь розсіє окупантів. Але якщо всередині їх власного, єврейського світу з’являється людина, діюча від імені єдиного істинного Бога, і починає здійснювати вчинки, від яких система, що склалася, тріщить по швах, з цим вони миритися не бажають.

Іван постарався як можна наочніше представити це протистояння, помістивши епізод у Храмі в самий початок свого Євангелія, у розділ 2. Вже тоді єрусалимські вожді побачили в Ісусі загрозу. А коли Він на додаток зцілив паралітика в суботу (розділ 5), вони цілком розпізнали цю загрозу. Суперечки в розділах 6, 7 і 8 ще більше прояснили ситуацію. А тепер, як ми бачимо, було прийняте офіційне рішення: всякий, хто визнає Ісуса Месією, буде відлучений від синагоги. (Бути відлученим від синагоги означало не лише виключення з релігійного життя юдеїв: синагога була центром усього життя общини, відлученому залишалося тільки йти з рідних місць.)

Таку реакцію породжує страх, класичний страх перед невідомим, тим, що не укладається в систему. І батьки сліпого теж злякалися, оскільки їм було відомо, що називати Ісуса Месією заборонено. Вони тривожилися за свій соціальний статус, за свій заробіток і навіть за своє життя. Вони так налякалися, що вважали за краще перекласти всю відповідальність на сина: «Поспитайте його, він дорослий, хай сам скаже про себе». Згідно із законом, звичайно, дорослий син вирішує сам, але чи так діють люблячі батьки?

«Досконала любов проганяє страх», – пише Іван у Посланні (1 Ів. 4:18). Євангельська історія розповідає про те, як різними способами діє любов, виганяючи страх, або виявляється безсилою перед страхом, коли людина відкидає досконалу любов, запропоновану Ісусом, відкидає Боже зцілення і світло. Для Івана любов і зцілення – невід’ємна частина нового творіння, що здійснюється в Ісусі і завдяки Ісусу.

Для нового творіння і «тиждень» встановлюється наново. У розділі 20 ми переконаємося, що з неділі почнеться новий тиждень, новий відлік днів, це буде момент повного оновлення, здавна очікуваний світом. Заповідана Мойсеєм субота була днем відпочинку після закінчення колишнього творіння, завершенням старого тижня. Це не означає, ніби колишнє творіння було поганим. Зовсім ні – Господь побачив Його і сказав: «Вельми добре воно» (Бут. 1:31). І суботня заповідь сама по собі цілком хороша (хоча ніде в Новому Заповіті ніхто – ні Ісус, ні Павло, ні інші засновники Церкви не вимагають від християн дотримання суботи).

Та все ж субота – символ того старого світу, колишнього Ізраїлю, який чекав, поки Господь зробить обіцяне. Колишнє творіння добре, проте недосконале. Ісус явився привести його до досконалості, і для цього творить усе наново.

Страх і ненависть фарисеїв, тривога, що охопила батьків зціленого, – дві сторони однієї і тієї ж сумної історії. От що відчувають люди замість віри, прийняття, надії. І в нашому світі залишилася безліч темних кутів, куди ще не проникло світло, багато темних плям у нашому особистому житті, де таяться страх, недовіра, тривога, розуміння, що позбавляє нас, гублять у зародку любов і віру. Але посеред щойно прочитаного епізоду сяє наше дороговказне світло: принаймні, сам зцілений сліпий готовий визнати в Ісусі пророка (в. 17). Пізніше він прийде і до повного сповідання Ісуса Месією, але тут він хоч би почав цей важкий шлях. Посеред страху і гніву єдина можливість відшукати шлях – побачити хоч відблиск істинного покликання Ісуса, хоч щось у Ньому зрозуміти і йти за Ним з пітьми до світла.

Попередній запис

Івана 8:37-47 – 8:48-59

Івана 8:37-47 – Діти Авраама – або діти диявола «Знаю Я, що ви рід Авраамів, але хочете смерть заподіяти Мені, ... Читати далі

Наступний запис

Івана 9:24-34 – 9:35-41

Івана 9:24-34 – Чи від Бога Ісус? «І покликали вдруге того чоловіка, що був сліпим, і сказали йому: Віддай хвалу ... Читати далі