Івана 9:24-34 – Чи від Бога Ісус?
«І покликали вдруге того чоловіка, що був сліпим, і сказали йому: Віддай хвалу Богові. Ми знаємо, що грішний Отой Чоловік. Але він відповів: Чи Він грішний не знаю. Одне тільки знаю, що я був сліпим, а тепер бачу!… І спитали його: Що тобі Він зробив? Як відкрив тобі очі? Відповів він до них: Я вже вам говорив, та не слухали ви. Що бажаєте знову почути? Може й ви Його учнями хочете стати? А вони його вилаяли та й сказали: То ти Його учень, а ми учні Мойсеєві. Ми знаємо, що Бог говорив до Мойсея, звідки ж узявся Оцей, ми не відаємо. Відповів чоловік і сказав їм: То ж воно й дивно, що не знаєте ви, звідки Він, а Він мені очі відкрив! Та ми знаємо, що грішників Бог не послухає; хто ж богобійний, і виконує волю Його, того слухає Він. Відвіку не чувано, щоб хто очі відкрив був сліпому з народження. Коли б не від Бога був Цей, Він нічого не міг би чинити. Вони відповіли та й сказали йому: Ти ввесь у гріхах народився, і чи тобі нас учити? І геть його вигнали.»
Війна огидна в усіх своїх проявах, але чи не найпоганіше – чути, як обидві сторони закликають собі на допомогу Божу. Нині з’явилися анекдоти щодо того, як у Першу світову британські капелани молилися про перемогу, а в сотні кроків від них німецькі священики того ж просили в Бога для себе. Одні люди запитують, чи не заплутався Бог у таких суперечливих вимогах, інші вважають, що Бог має почуття гумору (чи іронію), так що Йому не звикати. І, звичайно ж, подібні ситуації повторювалися ще багато разів з часів Першої світової війни.
Чи є якийсь спосіб встановити, чию сторону Бог підтримує в конфлікті? Адже багато хто вважає, що Бог у таких випадках зовсім усувається, що агресія, наполегливе спрямування до перемоги за всяк ціну, зневага до людського життя відвертають Його; дехто думає, що Бог не бере участь у конфлікті, але є присутнім у серці і розумі безлічі рядових обох ворогуючих армій – тих людей, хто не намагається люто відстоювати правоту своєї справи і, виявившись заручниками не ними розв’язаного насильства, продовжує молитися і по можливості виконувати свій борг. А є і такі люди, хто бачить Його в окопах поряд з пораненими і вмираючими, у крові, у бруді, у нестерпному смороді і смерті.
Розгорається війна – поки що словесна – між Ісусом і єрусалимськими лідерами, і стає ясним основне питання: на чиїй стороні Бог? У цьому епізоді йдеться про сліпоту і зцілення, про Ісуса і Мойсея, але головним чином йдеться про Бога.
Фарисеї хочуть відколоти Ісуса від Бога. Якщо сталося чудо, благу справу зробив Господь, кажуть вони, а Ісус тут ні до чого. Зцілений сліпий, розгублений і зляканий (його батьки і зовсім відхилилися від диспуту, залишивши його без підтримки), наполягає на реальності дива, що сталося з ним, і визнає творцем цього дива Ісуса. Для нього це означає, що в Ісусі і завдяки Ісусу діє Бог. Перед нами класичний приклад того, як важко в конфлікті і суперечці встановити, на чиїй стороні Господь.
Ми відчуваємо іронію Івана, коли фарисеї, не вдумуючись, вимовляють одну за другою стандартні репліки, що обертаються проти них же самих.
«Віддай хвалу Богові» – наказують вони сліпонародженому, маючи на увазі: «Якщо ти зцілився, це зробив Бог і ніхто інший, Ісус не має до цього анінайменшого відношення». Іван показує: зцілений віддає хвалу Богові якраз тим, що не відступає від своїх свідчень і віддає хвалу Ісусові, Який зцілив його. Бог здійснив диво через Ісуса, наполягає він. Немає інших пояснень.
«Ми знаємо, що грішний Отой Чоловік», – твердять фарисеї. Ісус порушив суботу (хоча чи можна вважати порушенням суботи зцілення чи виготовлення мазі з глини і слини?). Із їхнього погляду теж усе ясно: порушник суботи, грішник, не може творити волю Божу. Іван хоче, щоб ми зрозуміли: здійснене Ісусом зцілення саме по собі показує, що суботні встановлення трактуються невірно. Бог творить усе нове, новий світ надії і зцілення. Фарисеї чіпляються за власне тлумачення закону, опираючись Божому задуму.
«Ми учні Мойсеєві», – нахваляються вони, проте Іван нагадує нам про те, як сам Мойсей передбачив пришестя Ісуса (5:45-47). Бог, дійсно, говорив з народом через Мойсея, цього Ісус ніколи не оскаржував, але якщо неупереджено вслухатися в слова Мойсея, стане ясно, що Його закон вів до «благодаті і правди», які відкриються в Ісусі-Месії (1:17). Адже Мойсей не лише дав Ізраїлю кодекс законів. Він розповів історію стосунків Бога і Ізраїлю, історію, в якій був початок і продовження, але ще не настала кульмінація. Іван хоче переконати нас у тому, що Ісус і є істинна кульмінація, завершення, до якого спрямована ця історія, і Він же – початок нового сюжету, який виростає із старого і охоплює вже не лише Ізраїль, але весь світ.
«Ти ввесь у гріхах народився!» – кричать фарисеї сліпонародженому. Вони впевнені, що знають відповідь на питання, задане на початку розділу (9:2-33), – чи сам сліпонароджений винен у своїй сліпоті чи причина тому гріхи його батьків. Вірш 34 не можна тлумачити як узагальнення, ніби, кожна людина «народжена в гріхах», адже про себе фарисеї зовсім так не думають, ні, вони вважають каліцтво цієї людини вірною ознакою духовної зіпсованості. Іван показує нам, що фізична сліпота нещасного ніяк не пов’язана з його гріхами чи гріхами батьків, і цілюща присутність Ісуса рятує людину від усього поганого, від фізичних, розумових, душевних і духовних недуг.
Іван хоче, щоб ми прозріли. Я вже не вперше повторюю цю фразу, адже цій темі присвячений увесь епізод. Не лише сліпонароджений прозрів, але і читачі Івана спрямовуються з його допомогою до світла, яке і є сам Ісус (9:5; 1:4-5). Тут, як і скрізь в Євангелії, нам слід придивитися до вчинків Ісуса і зробити правильний висновок про присутність у Ньому Бога. Цей висновок може виявитися несподіваним, що перевертає деякі давно сталі уявлення, він може стати для когось шоком, але коли сліпі очі розкриваються, висновок (і це не каламбур!) очевидний. Мойсей уразив єгипетських магів чудесами, які вони не могли відтворити (Вих. 8:18-19), Ісус також приголомшує сучасників, здійснюючи діяння, які можна пояснити, лише повіривши в діяльну присутність Бога. Подібно до Мойсея, Він готує новий Вихід і більше того – нову Книгу Буття, нове творіння, в якому народ Божий позбавиться не лише від сліпоти, але і від гріха і від смерті.
Іноді християнину доводиться нелегко, бо оточення намагається за власним розумінням тлумачити його досвід і переживання, поміщають його в ту чи іншу категорію, вішають ярлики. Часом вони роблять це для того, щоб не сприймати людину і її судження серйозно. Але ми зобов’язані триматися раз отриманого нами знання: «Одне тільки знаю, що я був сліпим, а тепер бачу!…» Іноді ця завзятість обходиться дорого, але краще сплатити ціну, ніж йти кружним шляхом, заперечуючи благо, яке, через Ісуса, створив для нас Господь.
Івана 9:35-41 – Що бачать і не бачать
«Дізнався Ісус, що вони того вигнали геть, і, знайшовши його, запитав: Чи віруєш ти в Сина Божого? Відповів той, говорячи: Хто ж то, Пане, Такий, щоб я вірував у Нього? Промовив до нього Ісус: І ти бачив Його, і Той, Хто говорить з тобою то Він!… А він відказав: Я вірую, Господи! І вклонився Йому. І промовив Ісус: На суд Я прийшов у цей світ, щоб бачили темні, а видющі щоб стали незрячі. І почули це деякі з тих фарисеїв, що були з Ним, та й сказали Йому: Чи ж і ми невидющі? Відказав їм Ісус: Якби ви невидющі були, то не мали б гріха; а тепер ви говорите: Бачимо, то й ваш гріх зостається при вас!»
Хто вирішує, коли картинка у фокусі?
Учора я ходив на лекцію і подивився чудові кольорові знімки середньовічних ікон – епізоди розп’яття і воскресіння. Яскраві кольори, переконливо промальовані сцени. І кожного разу лектор ретельно стежив за тим, щоб проектор правильно навели на різкість, щоб нам не упустити анінайменшої деталі. Він стояв напоготові, вдивлявся, просив людину, що сиділа за проектором, щось дещо відрегулювати.
Це завдання не таке вже складне, оскільки середньовічні картини насичені деталями, тяжіють до наочності і чіткості. Сучасні картини влаштовані по-іншому. Іноді художник навмисно пише неяскраво, розпливчато, і потрібна допомога експерта, щоб визначити, коли картинка «у фокусі». Якщо хтось визнає зображення ідеальним і помилиться, усі будуть введені в оману: глядачі визнають, ніби вони розібралися в цьому витворі мистецтва, а вони навіть не зуміли розглянути його як слід.
Розділ про зцілення сліпонародженого завершується контрапунктом: почався він з балачки учнів, які припускали, що людина з’явилася на світ сліпою за власні гріхи чи гріхи батьків, Ісус же спростував їх міркування, зцілив сліпого і розбив аргументи супротивників, що докоряли Йому порушенням суботи. Розділ завершується на тому, що Ісусові супротивники затверджують, ніби вони бачать усе ясно і виразно, хоча вони якраз сліпі. Ісус каже до них: сама по собі сліпота не гріх і не ознака гріха, а от претендувати на ясність зору, коли нічого не бачиш, – гріх. «Оскільки ви заявляєте, що бачите, то й ваш гріх зостається при вас».
От у чому питання: кому вирішувати? Хто визначить, чи у фокусі картинка і яке її значення? Кінець кінцем це питання авторитету, здорового судження. Хто має право ділити світ на тих, хто ясно бачить і бачить розпливчатий, несфокусований образ світу, підміняючи таким чином реальність?
Тут, як скрізь у Івана, це право має Ісус, а відколи Він покинув землю, ту ж місію виконує Святий Дух, завдяки Якому присутність Ісуса повсякденно відчувається і Його ясне судження як і раніше ясно чутно в нашому світі (16:8-11). Під час земного служіння Ісуса Його присутність була реальною і безпосередньою: Він – світло світу (9:5; а також 3:9-21 і 8:12), і в яскравих променях світла світ розділився надвоє. Пришестя Ісуса розділило людство на тих, хто приймає світло і дозволяють йому зціляти, змінювати і направляти їх життя, і тих, хто опирається світлу і вважає за краще залишитися в темряві (як правило, ці люди самовпевнено стверджують, ніби ходять у світлі).
Труд встановити у світі Боже правосуддя, привести все до ладу, «навести різкість» багато єврейських мислителів вважали головним завданням Месії, того, кого Бог пошле у світ. Одне з найбільших месіанських пророцтв, Книга Даниїла, розповідає про Сина Людського, який возноситься і сідає праворуч Бога і отримує від Бога місію творити суд над світом. От що означає питання Ісуса, звернене до сліпонародженого, який був Ним зцілений, а фарисеями вигнаний із синагоги: чи вірить він у Сина Людського, Сина Божого. Це означає: чи готовий він покластися на Того, хто прийшов вершити Божий суд, нести у світ страшне і цілюще світло?
Цілком зрозуміло, що зцілений просить роз’яснень. Хто такий Син Божий, запитує він. (Це питання луною розноситься Євангелієм, як ми переконаємося в 12:34). Він вже проголосив Ісуса пророком (9:17) і стійко свідчив, що саме Ісус повернув йому зір (9:25, 30-33). Тепер йому доведеться зробити ще один крок і визнати в Ісусі не просто пророка, не лише чудового цілителя, але і Того, через кого у світ приходить Боже світло, істина і святість. Нарешті картинка наведена на різкість і ця людина увірувала повністю і остаточно. Ще один з низки Іванових персонажів, що зробили завершальний і найважливіший крок, до якого Іван заохочує усіх своїх читачів (20:31). Чи велика біда, що цю людину вигнали з синагоги? Чи велика біда, якщо місцева влада, уповноважена чи самозвана, докорила йому, «народженому в гріхах» (9:34)? Сліпий, що прозрів, піде за істиною, навіть якщо ті, хто покликаний зберігати істину, її відкидають.
Тим драматичніше з’являється перед нами позиція обвинувачів, твердолобих фарисеїв, що чіпляються за свої принципи всупереч очевидним свідченням. Вони помиляються і гірше за те: вони збудували систему, усередині якої ніколи не зможуть усвідомити свою неправоту. Одна справа – щира помилка, що не позбавляє людини шансу прийняти нові аргументи, нові свідчення і одкровення, інша справа – конструювання закритого світу, запечатаної кімнати, де немає світла, свіжого повітря, немає доступу зовнішньому світу.
Стан цих людей Павло описує в першому розділі Послання до Римлян (1:32). Є люди, які не лише творять погане, але і пристосовують свою мораль так, щоб зло називати добром, а добро злом. Ці люди укладають договір із злом, із самою смертю, вони повертаються спиною до життєдайного Бога і закриваються в такій системі мислення і життя, де Йому немає місця, а значить, немає і надії, фізичної можливості спасіння.
Так хто ж визначає, коли картинка у фокусі? Новий Заповіт відповідає: вирішує Ісус. Ми вже знаємо, що місія Ісуса після вознесіння продовжена Святим Духом, але Ісус сам, безпосередньо, приносить у світ істину і світло. Влада брехні, влада зла дуже сильна, і обманутися неважко. Лише звіряючись з Ісусом, звіряючись постійно, знову і знову, ми зможемо переконатися, що стоїмо на боці сліпонародженого, розділяємо набуту ним віру, відкриваємося Божому світлу. Альтернатива зрозуміла: встати на бік фарисеїв, упевнених у своїй правоті, наглухо замкнутих у рукотворній пітьмі.
