Івана 10:1-10 – 10:11-18

Івана 10:1-10 – Добрий пастир

«Поправді, поправді кажу вам: Хто не входить дверима в кошару, але перелазить деінде, той злодій і розбійник. А хто входить дверима, той вівцям пастух. Воротар відчиняє йому, і його голосу слухають вівці; і свої вівці він кличе по йменню, і випроваджує їх. А як вижене всі свої вівці, він іде перед ними, і вівці слідом за ним ідуть, бо знають голос його. За чужим же не підуть вони, а будуть утікати від нього, бо не знають вони чужого голосу.

Оцю притчу повів їм Ісус, але не зрозуміли вони, про що їм говорив. І знову промовив Ісус: Поправді, поправді кажу вам, що Я двері вівцям. Усі, скільки їх перше Мене приходило, то злодії й розбійники, але вівці не слухали їх. Я двері: коли через Мене хто ввійде, спасеться, і той ввійде та вийде, і пасовисько знайде. Злодій тільки на те закрадається, щоб красти й убивати та нищити. Я прийшов, щоб ви мали життя, і подостатком щоб мали.»

Ми стояли на кручах і стежили, як птахи повертаються з моря, затиснувши в дзьобах здобич. Під нами на кручах гомоніли тисячі, десятки тисяч пташенят, кожне нетерпляче кликало батьків. Вони тіснилися, штовхалися, падали, дерлися на каміння, але батьки якимсь чином безпомилково розрізняли в загальному крику свій виводок і поспішали до нього з годуванням. Це здавалося майже дивом.

Але хіба це так вже дивно? Ймовірно, і птахам усі людські голоси здаються однаковими, але батько і мати дізнаються своє дитя в будь-якому шумі. Ті з нас, хто рідко має справу з тваринами або птахами, дивується, виявивши, з якою точністю тварини розрізняють своїх родичів, а також людей. На Близькому Сході і сьогодні можна побачити, як пастух входить у загороду, де пасеться величезна отара, і починає викликати своїх овець, кожну називаючи по імені. Вівці дізнаються «свою людину» і збігаються до неї.

Пастух проводить весь день серед свого стада, він придивляється до характерів овець, до особливостей їх зовнішності і забарвлення, знає, що вони люблять і чого бояться. Більше того, вівці придивляються до нього, починають впізнавати його голос. Якщо замість пастуха в загороду прийде хтось інший, вівці не відгукнуться, навіть якщо правильно назвати їх імена. Вони прислухаються до одного-єдиного голосу, до голосу, якому вони довіряють, який для них дорогий. Улюблений вівцями пастух може обійтися без допомоги вівчарки. Вівці і так слухаються його. Немає потреби йти позаду стада, підганяти: він піде попереду, окликаючи своїх овець, і вони підуть за ним. Я бачив, як це відбувається.

У першому абзаці даного розділу (вірші 1-5) Ісус розповідає притчу. Притча досить складна, і слухачі не відразу розуміють її. Ісус пропонує тлумачення на трьох рівнях: одне відразу ж (вірші 7-10), друге в наступному уривку (вірші 11-18), а останнє у віршах 25-30. Нам знадобляться всі три пояснення, щоб дістатися до суті сказаного, але доки треба прочитати перші вірші розділу як вони є і почути їх перший, буквальний сенс.

У сучасній Біблії ці вірші складають початок 10-го розділу, проте текст не відразу був розбитий на вірші і розділи. Читаючи цей уривок, треба пригадати, про що щойно йшла мова: у розділі 9 обговорювалося питання: чи від Бога прийшов Ісус? Чи можна вважати Його пророком чи ні? Чи месія Він, Син Людський, Якого Бог поставив суддею над світом? У розділі 10 ми натикаємося на притчу про пастиря і овець. Який зв’язок?

Річ у тім, що в Біблії пастух і вівці часто символізують царя і його народ. У сучасному світі вожді і правителі уявляються нам трохи інакше. Вони керують великими компаніями і банками, міжнародними корпораціями, сидячи за офісним столом, диктуючи листи чи очолюючи зібрання. Частенько такий керівник в очі не бачить рядових службовців своєї компанії, гадки не має, як їх звуть. Але в Біблії ідеальний цар – це пастир (Єзекіїль 34), і зразком йому служить юний пастух Давид, який став саме таким царем, що припав «по серцю» Богові. У тому світі пастух і вівці були тісно, особово пов’язані, і такий же зв’язок слід було зберігати між царем і його народом.

За допомогою цього образу Ісус пояснює власні домагання на титул істинного царя Ізраїлю. Покоління читачів поспішають дістатися до вірша 11, де Ісус проголошує Себе «пастирем добрим», але зупинимося і зауважимо, що в перших п’яти віршах Він зовсім не говорить про Себе, а встановлює, так би мовити, теоретичні відмінності між істинними і хибними пастухами.

Хто ж такі хибні пастухи, «злодії й розбійники»? Ймовірно, Ісус має на увазі різних вождів, що являлися і в Його час, і в пізнішу епоху. Деяких ми могли б назвати революціонерами або військовими ватажками: вони підштовхували Ізраїль до конфронтації з Римом; інші, особливо принци з дому Іродового, підтримували союз з Римом, зміцнюючи тим самим власну владу і множачи багатства. Ісус ставить питання: а як дізнатися істинного, Богом поставленого царя, коли той нарешті явиться?

Відповідь: істинного царя дізнаєшся так само, як істинного пастиря. Будь-який самозванець може прийти в Єрусалим і проголосити себе вождем, але тільки той, хто прийшов від Бога, претендує на це звання по праву. Лжемесія також збере навколо себе послідовників, але істинного царя людям вкаже серце: почувши Його голос, вони підуть за Ним з вірою і любов’ю.

Перші п’ять віршів – притча, і зрозуміти її ми могли б приблизно так: от що Я роблю, от чим виправдане Моє домагання на титул істинного, посланого Богом царя Ізраїлю. Люди послухають Мене і йдуть за Мною – наприклад, зцілений сліпий, і це знак того, що Я посланий Богом.

Слухачі в нерозумінні дивляться на Нього, і тоді Ісус пояснює детальніше. По-перше, у віршах 7-10 Він розкриває ще одну роль пастуха. Пастух – це як би живі ворота. У багатьох країнах Сходу пастухи вночі лягають біля дверей, щоб перешкодити вівцям вийти чи зловмисникам увійти. Таким чином пастух оберігає своїх овець і, подібно до самого Бога в Псалмі 121:8, стежить за тим, як вони входять і виходять. Акцент робиться на безпеці овець, на їх спокійному і повноцінному житті. Пастух не свої інтереси переслідує, вівці – от що для нього головне. Коли ви знайдете такого царя, знайте: це і є помазаник Божий.

Обіцянка повноцінного життя, життя «подостатком» так же актуальна для нас сьогодні, як було тоді для сучасників Ісуса. Сучасний західний світ переконався, наскільки мало поживний матеріалізм, і почав шукати чогось іншого, чогось за межами цього світу. Безліч розбійників і злодіїв розповідала брехню, вводила овець в обман, залишала на погибель. І сьогодні звучить заклик до істинних овець Ісуса: прислухатися до Його голосу, шукати в Ньому, і тільки в Ньому одному, життя, щоб мати справжнє життя, життя подостатком.

Івана 10:11-18 – Пастир і вівці

«Я Пастир Добрий! Пастир добрий кладе життя власне за вівці. А наймит, і той, хто не вівчар, кому вівці не свої, коли бачить, що вовк наближається, то кидає вівці й тікає, а вовк їх хапає й полошить. А наймит утікає тому, що він наймит, і не дбає про вівці. Я Пастир Добрий, і знаю Своїх, і Свої Мене знають. Як Отець Мене знає, так і Я Отця знаю, і власне життя Я за вівці кладу. Також маю Я інших овець, які не з цієї кошари, Я повинен і їх припровадити. І Мій голос почують вони, і буде отара одна й Один Пастир! Через те Отець любить Мене, що Я власне життя віддаю, щоб ізнову прийняти його. Ніхто в Мене його не бере, але Я Сам від Себе кладу його. Маю владу віддати його, і маю владу прийняти його знову, Я цю заповідь взяв від Свого Отця.»

Одного разу ми розмовляли з другом-бізнесменом.

– От у чому біда нинішніх ділових людей, – міркував він. – Як правило, їх хвилює лише швидкий прибуток. Раніше справжній бізнесмен хотів зробити щось вартісне, організувати справу, дати хорошу роботу людям. Вони розраховували, що після них справу продовжать діти і вона продовжуватиме приносити користь і сім’ї, і суспільству. А тепер усім байдуже. Закриють фабрику в одному місті і зведуть нову за сто миль від колишньої. Аби стригти купони і розподіляти дивіденди, на усе інше начхати.

Важко судити, наскільки це справедливо. Думаю, у різних країнах стосунки з бізнесом будуються по-різному. Але ця преамбула допомагає нам зрозуміти, про що тут говорить Ісус. Істинний пастир не ставить основною задачею власний прибуток. Визначити справжнє обличчя пастиря допоможе ситуація, коли він виявиться перед вибором. З’являється хижак – лев, вовк або ведмідь. Тут і стає очевидною відмінність між істинним пастирем і хибним. Відмінність проявляється у вчинках: лжепастир рятує власну шкуру за рахунок своєї репутації. Істинний пастир «кладе життя власне за вівці».

Таке продовження притчі вносить похмуру ноту в усю розмову, і незабаром ця сумна нота стане головною в Івановому оповіданні. Вже в попередніх розділах Ісусу погрожували смертю. Тепер Він підтверджує, що насильницька смерть – не просто тривожна вірогідність, а Його покликання. І найкраще пояснення цьому знайдеться не в об’ємистих богословських трактатах, а в цій самій притчі, у такій знайомій і земній картинці з життя пастухів і овець. Вівцям погрожує небезпека; пастух йде назустріч загрозі і, якщо доведеться, перейме на себе злу долю, аби вона не торкнулася його стада. В «Ісусовому випадку» жертва потрібна – і Він приніс цю жертву.

Здавалося б, сумне покликання, і навіщо пастуху помирати, але Ісус розкриває перед слухачами великі перспективи, які складають частину того ж покликання. Він не лише позбавить нинішніх овець від небезпеки, що загрожує їм, але і суттєво збільшить стадо. До нинішнього стада приєднаються інші, сильно відмінні вівці (в. 16). Про що тут говорить Ісус?

Нинішні вівці – це народ Ізраїлю. Ісус збирає їх, ті з Його сучасників і одноплемінників, хто готовий відгукнутися на заклик слухаючи Його голос, приходять до Нього. Але пророки і мудреці Ізраїлю не раз вже натякали, що інтереси Господа Ізраїлю виходять далеко за межі самого Ізраїлю. Спасіння Ізраїлю здійснюється усередині програми спасіння всього світу. «Інші вівці» – величезна і строката компанія з представників усіх народів, кого Господь бажає врятувати через Ісуса. Єврейський Месія стане Господом і пастирем для всіх.

І ця тема розвиватиметься в наступних розділах. Коли Ісус стане перед Понтієм Пилатом, офіційним представником пануючого у світі язичництва, Він побачить у ньому хоча і не єврея, але ще одну «вівцю» і постарається розкрити перед Пилатом бачення Божого Царства та правди (18:33-38). Язичники вже не вважаються ворогами. Вони – вівці, які поки що не зібрані в загороду. Замислимося над тим, як сприймалася ця звістка у світі Ісуса, у світі, сповненому підозрою і ненавистю, насильством, що породжує насильство.

Ця звістка корениться в близьких і постійних стосунках Ісуса з «Отцем», про які вже стільки сказано в цьому Євангелії. Отець любить пастиря і особливо любить, бо Він являє світу любов Отця, віддаючи Своє життя за овець. І якщо Він таким чином виконує волю Отця, Отець поверне Йому життя (в. 18). Юдейське сподівання на загальне воскресіння Ісус перетворює на персональну і конкретну мету Своєї місії (тут ми бачимо передвістя детальнішої розмови, яка відбудеться в наступному розділі). Пастуха з вівцями пов’язують узи довіри – ті ж узи, що пов’язують Отця з Сином. І ця тема також отримає розвиток дещо пізніше (розділ 17).

Фоном до цієї промови Ісуса звучить пророцтво Єзекіїля 34. Дивна річ відбувається в цьому пророцтві: Єзекіїль то говорить про Бога, як про справжнього пастиря Ізраїлю, то про Давида (тобто Месію), як про істинного пастиря, а Бога ставить і над пастирем, і над вівцями. Так що ж? – напрошується питання. – Хто ж насправді пастух: сам Бог або Месія? Єзекіїль не відповідає, оскільки його пророцтво спрямоване в не зовсім ясне йому самому майбутнє. Тільки в розділі 10 Івана ми побачимо, як сходяться всі лінії. У вірші 30 Ісус скаже нарешті: «Я й Отець – Ми одне!». Отже, Господь – наш пастир, і Цар теж пастир. Цей парадокс набуває сенсу в Ісусі, інакше ж – жодним чином.

Тепер нам стає зрозуміліше, чому Ісус іменує себе добрим пастирем (вірші 11 і 14), хоча сучасними мовами епітет «добрий» не передає всіх відтінків значення того слова, яке написав тут Іван. «Добрий» може бути стриманий, схильний моралізувати. Але грецькою одно й те ж слово означало «добрий» і «красивий», причому «красивий» відноситься не до зовнішності Ісуса. Йдеться про чарівну привабливість Його як пастиря: Він закликає, і люди не можуть не відгукнутися на заклик. Коли «вівці» усвідомлюють, що Він помер за них, вони з ще більшою довірою прямують до Нього. «Прекрасний пастир» – чи передають ці слова надзвичайну, спонукальну силу Його любові?

Попередній запис

Івана 9:24-34 – 9:35-41

Івана 9:24-34 – Чи від Бога Ісус? «І покликали вдруге того чоловіка, що був сліпим, і сказали йому: Віддай хвалу ... Читати далі

Наступний запис

Івана 10:19-30 – 10:31-42

Івана 10:19-30 – Месія і Отець «З-за цих слів між юдеями знову незгода знялася. І багато-хто з них говорили: Він ... Читати далі