Марка 8:22-30 – Петро сповідує Ісуса Месією
«І приходять вони в Віфсаїду. І приводять до Нього сліпого, і благають Його, щоб доторкнувся до нього. І взяв Він сліпого за руку, та й вивів його за село. І послинивши очі йому, поклав руки на нього, і питався його, чи що бачить. І, зиркнувши, сказав той: Я бачу людей, які ходять, немов би дерева… Потім знов Він поклав Свої руки на очі йому, і прозрів той, і одужав, і виразно став бачити все! І послав Він додому його й наказав: До села й не заходь, і нікому в селі не розповідай!
Потому пішов Ісус й учні Його до сіл Кесарії Пилипової, а в дорозі питав Своїх учнів, говорячи їм: За кого Мене люди вважають? Вони ж відповіли Йому, кажучи: За Івана Христителя, другі за Іллю, а інші за одного з пророків. І Він запитав їх: А ви за кого Мене маєте? Петро Йому в відповідь каже: Ти Христос! І Він заборонив їм, щоб нікому про Нього вони не казали!»
Від Віфсаїди до Кесарії Пилипової шлях неблизький. Навіть на машині, сучасними дорогами, він займе годину чи дві. Віфсаїда лежить біля північного узбережжя моря Галілейського, а Кесарія Пилипова – далі на півночі, на схилах гори Ермон, біля витоку Йордана. Якщо піднятися трохи вище, в ясний день можна розгледіти звідси долину Йордана. Навіщо Ісус повів Своїх учнів так далеко від звичайних їх маршрутів поблизу моря Галілейського, щоб там провести цю розмову?
Про це варто подумати, адже цей епізод – ключовий, поворотний момент Євангелія від Марка. Теж свого роду гірський схил, і якщо присвятити ясну днинку роздуму, з цієї висоти ми зможемо і озирнутися на прочитані вже сторінки, і подивитися вперед у ту саму долину Йорданську, на шлях, який поведе знову до головного міста євреїв, до завершального зіткнення в Єрусалимі.
Марко з’єднує два епізоди: зцілення сліпого і отримання учнями внутрішнього зору. Таким чином він звичайно ж виділяє сенс другого епізоду, зіставляючи його з першим. Ісус відводить сліпого чимдалі від села, і учнів Він відводить від озера і натовпу. В обох випадках Він вимагає найсуворішого збереження таємниці. Настав момент, коли необхідно запобігти «просочуванню інформації». Його Звістка про Царство виявилася месіанською, і це по-справжньому небезпечно. Треба діяти швидко і діяти таємно.
Спільна тема обох епізодів – дві стадії процесу прозріння. Спочатку сліпий бачить людей, «які ходять, немов би дерева»; так і натовп бачить Ісуса, але приймає Його за звичайного пророка. (Щоб зрозуміти, як сприймали Ісуса сучасники, треба забути зітхання про «милого лагідного Ісуса» і перечитати оповідання про Івана Христителя, Іллю і інших великих пророків: то були безстрашні мужі Божі, що виступали проти зла і несправедливості, несли надію змученому і розгубленому народу Ізраїлю.) Але от другий дотик до очей сліпого – Ісус ставить питання Своїм учням. І, нарешті, вони набувають зіркості. Вони зрозуміли сенс епізоду з хлібами, зрозуміли усі знамення. «Ти – Месія!» – від імені всіх заявляє Петро.
Треба уважно прояснити цей момент. Називаючи Ісуса Месією, Петро не іменував Його божеством і тим більше «другою Особою Трійці». Марко вірить у божественність Ісуса і незабаром наведе докази цього, але на цьому етапі євангельської розповіді йдеться про інше: про політично і теологічно небезпечне домагання на титул істинного Царя Ізраїлю, спадкоємця престолу Давидового, перед ким Ірод Антипа та інші єврейські правителі – лише жалюгідні самозванці. Учні, як і всі інші, чекали не божественного визволителя, але царя. Тепер вони вирішили, що цей Цар з ними.
Підозри цей титул викликав би не лише в Ірода. У самій Кесарії Пилиповій стояв у ту пору великий храм нового язичницького божества – римського імператора. Месія, Який проголошує Царство Боже, був загрозою і для Риму.
У наступній сцені ми побачимо, що з цього починається і нова фаза в настанові учнів, і учні знову не «розуміють» і, як і раніше, не можуть зрозуміти того, що каже їм Ісус. Зупинимося ненадовго і розміркуємо над тим, що вони – і ми разом з ними – зуміли на даний момент зрозуміти.
Ісус – пророк, який сповіщає Царство Боже, той довгожданий час, коли Бог почне безпосередньо правити Ізраїлем, а потім і всім світом; запанують, згідно Писання, милосердя і справедливість; людська влада, суміш правосуддя і пригноблення, припиниться. Усі справи Ісуса – Марко особливо відмічає зцілення, битви з бісами, дивовижні насичення, утихомирення бурі – служили знаменнями цього Царства. Істинний Бог починає здійснювати Свою владу на землі. І от учні зважилися на остаточний висновок: Ісус не просто сповіщає Царство, Він і є Цар.
Далеко не всі євреї чекали чи бажали Месію, але ті, хто чекав Його, вимагали (зокрема на підставі Писання) трьох речей. Передусім, Месії належить відбудувати чи очистити Храм. Він повинен уразити ворогів, які пригноблюють народ Божий. І він повинен явити Боже правосуддя, цю потужну, цілющу, очищаючу і відновлювальну силу, як Ізраїлю, так і всьому світу. Різні люди по-різному переживали і виражали ці уявлення, але спільна ідея була приблизно така: Месія – Божий посланець, який затвердить Царство, наведе лад, виведе Ізраїль з лих і розгубленості, а язичників поставить на місце.
Ісус вже не раз уточнював цей набір «завдань для Месії». Він не набирав війська, не пропонував програму по скиданню саддукеїв, первосвящеників і їх приспішників. Він обходив країну, здійснюючи справи, які владно і в той же час таємничо сповіщали про якесь нове завдання: цілюща Божа сила захопила країну, змінюючи стан справ і породжуючи в комусь пристрасну відданість, а в комусь – такий же пристрасний опір. Пояснюючи те, що відбувається, Він іноді висловлювався так загадково, що навіть близькі друзі залишалися в розгубленості. Але тепер вони все зрозуміли. Ісус приніс нове уявлення про Месію, Він – цей новий Богом обраний і помазаний Цар.
Майже відразу ж стане ясно і інше: наскільки нова ця ідея. Але поки що ми повинні перевірити свою відповідь на поставлене Ісусом запитання. Ким ми самі вважаємо Ісуса? Чи скажемо ми, що Він був великий учитель і тільки? Чи віддамо перевагу суперменові, який одним помахом вирішує всі наші проблеми? Чи готові ми до того, що всі прості і завчені відповіді будуть знесені реальним Ісусом і новою концепцією месіанства? Чи відгукнемося на заклик йти за Ним у Його небезпечному для житті покликанні?
Марка 8:31-9:1 – Ісус передбачає Свою смерть
«І почав їх навчати, що Синові Людському треба багато страждати, і Його відцураються старші, і первосвященики, і книжники, і Він буде вбитий, але третього дня Він воскресне. І те слово казав Він відкрито. А Петро узяв набік Його, і Йому став перечити. А Він обернувся й поглянув на учнів Своїх, та й Петру докорив і сказав: Відступись, сатано, від Мене, бо думаєш ти не про Боже, а про людське!
І Він покликав народ із Своїми учнями, та й промовив до них: Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста та й за Мною йде! Бо хто хоче душу свою зберегти, той погубить її, а хто згубить душу свою ради Мене та Євангелії, той її збереже. Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапастить? Або що назамін дасть людина за душу свою? Бо хто буде Мене та Моєї науки соромитися в роді цім перелюбнім та грішнім, того посоромиться також Син Людський, як прийде у славі Свого Отця з Анголами святими.
І сказав Він до них: Поправді кажу вам, що деякі з тут-о приявних не скуштують смерти, аж поки не бачитимуть Царства Божого, що прийшло воно в силі.»
За моїм вікном поліцейські готувалися до мітингу. Вони одягалися, немов спортсмени перед матчем – шоломи, жилети, товсті рукавички, спеціальні прокладки. Але це не гра – усе серйозно. Вони не знали що може – цілком буквально – потрапити в їхню голову чи серце. На вигляд полісмени здавалися спокійними, але всередині звичайно ж наростала напруга. Їм належало вийти назустріч небезпеці, хтось міг отримати травму чи навіть загинути. У нашому світі багатьом людям – зокрема пожежникам, рятувальникам – постійно доводиться стикатися з такими ситуаціями.
Друзі і послідовники Ісуса до небезпек звикли, вони жили в грізний час, всякий, хто народився в ту пору в Галілеї, з дитинства слухав історії про повстання, про те, як святі люди сподівалися на допомогу і заступництво Боже, а кінчали своє життя на хресті. Всякому пророку, всякому вождю чи учителю, який говорив щось нове, загрожувала та сама доля. Учні не могли не розуміти, що, пішовши за Ісусом, вони вже накликали на себе небезпеку. Загибель Івана Христителя, якого Ісус вважав Своїм наставником, тільки ускладнила становище.
Але тепер відбувається щось нове, несподіване. Він «почав їх навчати», – каже Марко, значить, якусь нову думку Ісус міг пояснити учням лише після того, як вони проголосили Його Месією – так шкільний учитель переходить до наступного розділу математики після того, як учні навчаться складати і віднімати, або викладач мови вимушений спочатку розібрати граматику, а потім вже занурюватися в поезію. Новий урок не зводиться до попередження про прийдешню небезпеку, важливіше інше: Ісус свідомо йде назустріч цій загрозі. І це не ризикована гра, яка може обернутися удачею, – ні, Його смерть неминуча. За цим Він і прийшов.
Уявіть собі, що капітан вашої команди попереджає: ми дозволимо супротивнику забити підряд десять голів. Зовсім не до такого готувалися Петро і всі інші. Можливо, вони відмовилися від мрії про військового вождя, але вже ніяк не чекали, щоб Ісус прямо попрямує на хрест. Як казав Чарлі Браун, перемога – це ще не все, але поразка – точно ніщо, а Ісус, схоже, зібрався програти. Гірше за те, Він звав учнів йти разом з Ним, програти разом з Ним.
От у чому суть того, що відбувається, і цим пояснюються «таємничі» натяки Ісуса (натяки, які важко було розгадати учням, коли вони уперше їх почули, і чиє первинне значення нам непросто сьогодні реконструювати), цим же пояснюється і різко негативна реакція Петра, який щойно від свого імені і від імені всіх учнів проголосив Ісуса Месією. Месія не може дозволити світській влади перемогти Себе. Страчений Месія – це Лжемесія.
Так чому ж Ісус запевняє учнів, що це станеться, більше того – має статися?
Марко поступово, розділ за розділом, пояснюватиме нам усе це. Але вже прозвучав певний натяк: «Синові Людському треба багато страждати», – каже Ісус, бо тільки так Він «прийде у славі Свого Отця з Анголами святими». Тільки в такий спосіб можна покласти початок Царству Божому, і Він обіцяє, що деякі з присутніх побачать це на власні очі.
Алюзії так щільно тісняться на цьому невеликому відрізку тексту, що мова стає таємничою, начебто хтось сьогодні густо пересипав свою мову цитатами з Шекспіра і розгадати зміст промови можна було б, лише звернувшись безпосередньо до цих п’єс. (Навіщо це робити? А якщо не можна сказати по-іншому? Адже часом поезія, особливо старовинна, виявляється єдиним засобом для висловлення чогось по-справжньому важливого.) Ісус частково цитує, частково посилає натяками до пророцтв Даниїла і Захарії. У Дан 7 «син людський» представляє народ Божий, що страждає від ворогів-язичників. Пройшовши через страждання «син людський» буде звільнений і прославлений, коли Бог встановить Своє Царство. Ісус показує учням, як Він розуміє Своє покликання і Свою долю як представник Ізраїлю (тобто як Месія), і вони мають бути готові наслідувати Його приклад.
Це – найголовніше, і всякий опір задуму, від кого б він не виходив, сприймається як сатанинський, як те, що йде від Наклепника. Навіть Петро, найближчий сподвижник Ісуса, сприймає все це з людського погляду і не бере до уваги Божий план. Про це слід пам’ятати кожному з нас, адже у всі часи Церква намагається не лише думати, але і діяти «з погляду Божого», а світ сприймає це як безумство. Царство Боже, що настає «і на землі, як на небі», кидає виклик і скидає усі «нормальні» людські уявлення про владу і славу, про все, що має значення в приватному житті і у світі.
Мабуть, Ісус обіцяє, що Царство настане ще за життя деяких з Його слухачів. Мк. 9:1 часто наводять як класичний приклад надії, що не збулася: ніби, Ісус і ранні християни розраховували на швидкий кінець старого просторово-часового світу і початок чогось абсолютно нового. Проте мовою Писання ці слова означають щось інше: Царство Боже, «що прийшло… в силі», – це радикальна перемога, викорінювання глибинного зла, а не знищення усього творіння, яке Бог створив і любить. Ісус обіцяє, що зло буде переможене і Царство настане, оскільки це здійсниться Його стражданням і смертю.
Чому Він так вирішив, і що це означало для Його послідовників, ми скоро дізнаємося. Але вже ясно, що єдиний шлях – це йти за Ним. Слідування за Ісусом – так Марко визначає життя християнина, а Ісус поведе нас не на недільний пікнік, а прямо до небезпеки і вірогідної смерті. А ми на що розраховували – на невеликий «ремонт» нашого життя, і нехай Царство Боже цим обмежиться?
