Марка 8:1-10 – 8:11-21

Марка 8:1-10 – Насичення чотирьох тисяч

«Тими днями, коли було знову багато народу, а їсти не мали чого, покликав Він учнів Своїх та й промовив до них: Жаль мені тих людей, що вже три дні зо Мною знаходяться, та їсти не мають чого. А коли відпущу їх голодних до їхніх домівок, то ослабнуть у дорозі, бо деякі з них поприходили здалека. І відказали Йому Його учні: Звідки зможе хто нагодувати їх хлібом отут у пустині? А Він їх запитав: Скільки маєте хліба? Вони ж повідомили: Семеро. Тоді Він народу звелів на землі посідати. І, взявши семеро хліба, віддавши подяку, Він поламав і дав учням Своїм, щоб роздати. А вони роздавали народові. І мали вони трохи рибок; і Він їх поблагословив, і роздати звелів також їх. І всі їли й наїлися, а з позосталих кусків сім кошів назбирали… А їдців було тисяч з чотири!

І всів Він негайно до човна з Своїми учнями, та й прибув до землі Далманутської.»

На два коржі більше, на тисячу людей менше, і кошів із залишками на п’ять менше. Сон, що неначе повторюється: щось подібне ми чули двома розділами раніше, але багато що змінилося. І учні живуть як уві сні: усе те, що відбувається, настільки перевершує усе чого вони могли чекати, настільки відрізняється від того, що вони знають і розуміють, що вони просто перестали сприймати.

Глибокі і тонкі уми працювали над тлумаченням цих текстів: можливо, Марко хотів повідати щось істотніше, а не просто про те, що «Ісус знову зробив це». Дехто припускав, що годування п’яти тисяч, у результаті якого набралося 12 кошиків із залишками, символізує служіння Ісуса єврейському світу, дванадцяти колінам Ізраїлю, а годування чотирьох тисяч, після якого залишилося сім кошів, означає служіння язичницькому світу, сімдесяти мовам, як визначалося це оточення в єврейській традиції. Оскільки друге годування описується відразу після епізоду розділу 7, воно, швидше за все, відбувається на язичницькій території і охоплює ширшу і строкатішу групу людей, ніж звичайна єврейська аудиторія Ісуса.

Але це лише тінь натяку; ми не маємо права стверджувати, ніби Марко неодмінно мав на увазі щось подібне. Марко повідомляє про те, як Ісус обходив Галілею (і це вже зовсім не чисто єврейська територія) і мандрував на північ, майже до Тиру, на схід до Десятимістя, тобто відвідував язичницьку територію з великими вкрапленнями єврейського населення. Говорячи про натовпи слухачів, Марко не уточнює, хто там був єврей, а хто язичник. Його більше цікавить, як довго ці слухачі пробули з Ісусом (три дні) і він підкреслює ту обставину, що, на відміну від епізоду розділу 6, поблизу не було сіл, де можна було б купити продукти. Ситуація виявилася скрутнішою, ніж минулого разу.

Крім того, Марко тут готує ту тему, про яку ми поговоримо трохи нижче, – нездатність учнів в усій повноті усвідомити те, що відбувається. Навряд чи їх можна за це звинувачувати. Нічого подібного ніколи раніше не творилося на землі. Ми цілком можемо вибачити учням (як це з готовністю робить Марко) певну «нетямущість». Для Марка насичення тисяч, як і зцілення, розкривають суть Ісуса, істинного Месії, але оскільки євреї I століття зовсім не чекали Месію, що множить хліби і риби, ми навряд чи можемо докоряти їм за те, що вони не відразу здогадалися, хто перед ними.

Який же для нас сьогодні урок цієї незвичайної події і колишнього, схожого на нього епізоду?

Можна було б поміркувати про той християнський досвід, який у нас складається: кожного разу Ісус шкодує Своїх слухачів, не забуває про їх потреби і турбується про них, іноді несподіваним і вражаючим чином. «Ні про що не турбуйтесь, а в усьому нехай виявляються Богові ваші бажання молитвою й проханням з подякою», – каже Павло (Флп. 4:6). Ми знаємо, що воскреслий Ісус у славі Своїй піклується про Свій народ не менше, ніж у ту пору, коли розділяв з нами земне існування, і це підбадьорює і зміцнює нас у молитві. На відміну від Матвія і Луки Марко не включає у своє Євангеліє молитву Господню, але Ісус, Яким Він представляє Його нам, поза сумнівом, заохочував би нас молитися не лише про настання Царства Божого на землі, як і на небі, але і про хліб наш насущний. Багато християн недооцінюють те особисте піклування, яке має про них Бог. Але нам не доводилося чути осуд на адресу тих, хто просить занадто багато або занадто наполегливо.

Зауважимо, що обидва рази Ісус не лише годує натовп, але і дає доручення учням. Чим ми ближче до Ісуса, тим більше вірогідність того, що Він розділить з нами працю співчуття, зцілення і годування, поширюючи Своє служіння Царству на все ширше коло людей. На відміну від магів стародавнього світу, чиї фокуси сприяли заробітку чи репутації, Ісус старається про те, щоб учні розділили з ним Його працю. Християнське життя, підпорядковане ритму слідування за Ісусом, припускає не лише пасивне «годування» – ми у свою чергу стаємо провідниками Його любові до світу.

Зрозуміло, наші ресурси завжди недостатні. Але з цією проблемою постійно має справу Ісус, а не ми. Наше завдання – не пхикати з приводу того, як мало в нас хлібів і риби для нагодування натовпу, а принести ці хліби Ісусу, і нехай Він робить з ними, що визнає за потрібне. Про це постійно нагадують християнам, та все ж потрібно знову і знову прислухатися до цієї вказівки і діяти відповідно, і бути готовими роздати ці хліби, коли Його наказ у черговий раз застане нас зненацька.

Марка 8:11-21 – Розчина фарисейська та Іродова

«І вийшли фарисеї, і почали сперечатися з Ним, і, Його випробовуючи, хотіли від Нього ознаки із неба. А Він тяжко зідхнув у Своїм дусі й промовив: Якої ознаки цей рід вимагає? Поправді кажу вам, що родові цьому ознака не буде дана! І покинув Він їх, усів знову до човна, і на той бік відбув.

І забули вони взяти хліба, і крім одного буханця, у човні не мали з собою нічого. А Він їм наказував та говорив: Стережіться уважливо фарисейської розчини й розчини Іродової! Вони ж міркували й казали один до одного, що хліба не мають вони. А Ісус, знавши те, промовляє до них: Чого ви міркуєте, що хліба не маєте? Чи ви ще не знаєте й не розумієте? Чи ще маєте серце своє затверділим? Мавши очі не бачите, і мавши вуха не чуєте? І не пам’ятаєте, коли п’ять хлібів Я ламав на п’ять тисяч, скільки повних кошів із кусків ви зібрали? Вони кажуть до Нього: Дванадцять. А як сім на чотири тисячі, скільки кошиків повних з кусків ви зібрали? І відказують: Сім. І сказав Він до них: Ви ще не розумієте?…»

Давайте згадаємо шкільні роки. Який предмет набрид вам найбільше, від чого ви хотіли б позбавитися? А тепер постарайтеся пригадати (тільки без душевних травм), як ви мучилися, сидячи за партою, доки учитель у двадцятий і тридцятий раз намагався щось втлумачити вам у голову. Уміють учителя дивитися отак скорботно, коли ясно і зрозуміло розповідають щось учням, повторюють і повторюють, а учні усі дивляться спідлоба. Напевно, такий вираз обличчя був в Ісуса під кінець цієї розмови в човні.

Адже Він знав, як важливо для них чим скоріш засвоїти урок. Обстановка ускладнилася. Вже з’явилися фарисеї і вимагають знамення, неначе усе, що робив Ісус, саме по собі не було знаменням. Якого ще знаку чекають вони? Як розуміє цю вимогу Ісус?

Ісус вважає вимогу знамення теж певного роду знаком – симптомом того, що «цей рід», тобто основний напрям сучасного Йому єврейського життя і думки, заскнів у рішучості не приймати Його Звістку, йти своїм шляхом, боротися за своє уявлення про Царство і на власних умовах, а не на Його. Його справи служили знаменнями Царства Божого і Його покликання, і якщо фарисеї не могли чи не бажали бачити цього, отже, їх образ Царства радикально відрізнявся від Його бачення – і, якщо Ісус був правий, від Божого образу. Протиставлення різних концепцій Царства продовжиться до самого кінця цій історії, досягне кульмінації в Ісусовій страті.

От чому Ісус застерігає учнів проти «розчини» фарисейської і Іродової. За допомогою розчини євреї робили звичайний хліб, але на Пасху пекли без дріжджів, на згадку про те, як під час Виходу з Єгипту, позбавлення від єгипетського рабства, похапки встигли випекти тільки прісний хліб. Ісус вимагає остерігатися «розчини» не для того, щоб учні уникали того чи іншого сорту хліба, але щоб вони не спокусилися хибним образом Царства. У фарисеїв було цілком конкретне уявлення: Бог повинен заснувати царство для євреїв, які будуть найсуворішим чином дотримувати Закон, і там не місце різношерстій публіці, яку збирає навколо Себе Ісус. Конкретне уявлення було і в Ірода: було б добре, якби Бог зробив його самого і його спадкоємців істинними царями Ізраїлю. Обидві ідеї дуже далекі від істини, але «цей рід» збивався то в бік однієї з цих концепцій, то в бік іншої. Ісус несе абсолютно іншу концепцію Царства, і дивовижні насичення свідчать учням про те, що Царство дійсно настає, і ширше – свідчать про те, яким воно має бути.

Треба, щоб учні зрозуміли Його правильно. Ісус розрізняє ознаки наростаючої ворожості, і треба, щоб учні усвідомили якнайскоріше, зараз, що Він робить, чому, адже скоро настане момент, коли вони усі підуть в Єрусалим, вже не годувати голодних, але викрити існуючу систему, уразити її в саме серце. Але учні зможуть піти з Ним, тільки якщо зрозуміють, що їх вождь – не просто цілитель або пророк, а щось більше, перед Яким мало що означають фарисеї і навіть цар Ірод. Будучи хорошим педагогом, Ісус не нав’язує учням готового рішення, адже учитель математики не підказує учням відповідь. Вони повинні самостійно розв’язати завдання. Ісус вказав їм на факти; чи зуміють вони зробити висновок?

У цій розмові Ісус цитує слова пророка Єремії (5:21). Це не просто спосіб виразити своє обурення – «що ж ви такі нетямущі!» Це пряме зіставлення: вам загрожує небезпека уподібнитися сучасникам Єремії. Що сталося з євреями в ту пору? Щось дуже схоже на нинішні непорозуміння з фарисеями і Іродом. Люди настільки захопилися власними справами і так мало думали про зло і несправедливість свого суспільства, що Богові залишалося тільки віддати народ його долі, передати його в руки іноземців. Коли люди починають поклонятися іншим богам, ці боги і їх прибічники беруть гору над ними. Про це ж, як ми незабаром переконаємося, Ісус попереджає Своїх сучасників.

Якщо дивитися з берега на переправу по вируючій воді, небезпека, якій піддається утлий човник, захоплює і хвилює серце. Але якщо ви самі гребете в цьому човні, ви знаєте, що збудження досягає піку перед тим моментом, коли починається найголовніше. Спочатку ви пливете спокійною і рівною річкою і бачите попереду тільки розділення потоків. Завдання просте: вибрати напрям. Настає мить, коли ви можете звернути убік і уникнути небезпечного напряму. Ще мить – і вже пізно. Потік захоплює вас за собою, хочете ви того чи ні.

Приблизно про таку ситуацію каже тут Марко. У цьому розділі Ісус розуміє, що вже потрапив у бурхливий потік і той несе Його. Конфронтація між Його місією і конкурентами Царства нестримно наростає. Чим скоріш треба пояснити учням, що відбувається.

І от питання, яке слід задати усім нам: якщо ми вже здогадуємося про місію Ісуса і на ній засновуємо свою віру і надію, чи усвідомлюємо ми, що Він робить зараз, у цю хвилину, і в нашому житті, і у світі в цілому? Які наші слова викликають у Нього зітхання втомленого і розчарованого учителя: «Так ще і не зрозуміли!»

Попередній запис

Марка 7:24-30 – 7:31-37

Христос і жінка-хананеянка, Жан-Жермен Друе Марка 7:24-30 – Сирофінікіянка «І встав Він, і звідти пішов у ... Читати далі

Наступний запис

Марка 8:22-30 – 8:31-9:1

Марка 8:22-30 – Петро сповідує Ісуса Месією «І приходять вони в Віфсаїду. І приводять до Нього сліпого, і благають Його, ... Читати далі