Давайте трохи поговоримо про церковні правила. Я не виступаю проти них. Якщо ви належите до якоїсь церкви і деномінації, то, на мою думку, ви повинні шанувати її правила і коритися їм. Якщо не можете робити цього, то вам, напевно, не варто належати до неї. Проте виконання цих правил не робить вас праведними. Більша частина церковних правил, хоча можуть бути і виключення, не пов’язана з головними питаннями християнського життя. Як правило, вони пов’язані з питаннями другорядними. Але ці правила залишають у вас таке враження, що якщо ви дотримуєте їх, то це все, що вам слід робити. От у чому вони можуть обдурити вас.

Дозвольте навести простий приклад з Нагорної проповіді Ісуса. Давайте розглянемо шість блаженств, про які говорив Ісус (5-й розділ Євангелія від Матвія):

«Блаженні вбогі духом» – Чи роблять церковні правила вас убогими духом? Вони не мають жодного відношення до цього.

«Блаженні лагідні» – Чи багато церковних правил виробляє лагідність?

«Блаженні голодні та спрагнені правди» – Чи роблять церковні правила усередині вас жадання до правди, праведності?

«Блаженні милостиві» – Для виконання більшості церковних правил не потрібне милосердя. Хоча, можливо, для якихось і вимагається.

«Блаженні чисті серцем» – Церковні правила не зроблять вас чистими серцем.

«Блаженні миротворці» – Взагалі, слід сказати, що чим більше правил має церква, тим, як правило, більше в ній розбратів і боротьба. Чи не так? Візьміть, наприклад, християнські групи, де дійсно велике значення приділяється дотриманню церковних правил. Згадаю лише «братів Плімутських»[1] … і баптистів. Я не проти ні тих, ні других. Але неможливо злічити кількість розподілів, які сталися в цих двох групах. З якої причини? Унаслідок їх правил. Вони намагаються створювати правила для всього. І коли ви живете за правилами, то з часом вам доводиться створювати усе нові і нові правила. Мойсей приніс десять заповідей, але в багатьох церквах їх набагато більше.

Мій друг Боб Мамфорд колись був пастором і він розповідав, що в його церкві було тридцять три правила. Один з членів церкви прийшов до нього і сказав: «Мойсей дав десять заповідей, як у вас їх вийшло тридцять три?»

Ви виявите той факт, що якщо ви встановлюєте правила, які керують вашим життям, то ви не зможете зупинитися – з часом вам доведеться розробляти все нові правила. Чи знаєте ви, скільки правил або законів налічується в сучасному юдаїзмі? Шістсот тринадцять. Ортодоксальний юдей, якщо він буде чесним з вами, скаже вам: «Ніхто з нас не виконує більше тридцяти двох правил із шестисот тринадцяти».

Дозвольте мені дати вам ще одно місце Писання, яке колись справило на мене дуже сильне враження. Просто замисліться над тим, чи можуть церковні правила зробити це. Послання до Ефесян 5:20. Це частина опису, що означає бути сповненим Святим Духом. От що там написане: «Дякуючи завжди за все Богові й Отцеві в Ім’я Господа нашого Ісуса Христа».

Це дивна вимога: дякувати завжди і за все. Наприклад, у вас вийшов з ладу двигун, і, в результаті, ваш автомобіль розбився вщент. Чи будете ви дякувати за ваш розбитий автомобіль? Чи член вашої сім’ї помер. Чи будете ви дякувати за це? У природному плані це неможливо, і ви не зможете щиро робити це, керуючись набором правил. Жодне правило не зробить у вас цього. Є лише одне, що може дати такий результат – це благодать.

Бачте, Бог так влаштував християнське життя, що ви не зможете жити ним без благодаті Божої. Мотивація, що знаходиться за більшістю правил, така: християнське життя досить важке, але ми триматимемося нашого набору правил. Але насправді, християнське життя так влаштоване Богом, що ви не зможете жити ним без благодаті Божої, ви повністю залежите від благодаті Божої.

Дозвольте запропонувати вам три результати, які, як правило, з’являються в результаті сподівання на те, що церковні правила приведуть до праведності.

Номер один: вони викликають самоправедність і гордість, як у фарисея з 18-го розділу Євангелія від Луки. Ви знаєте цю притчу Ісуса про фарисея і митника, які прийшли в храм помолитися. Євангеліє від Луки 18:10-14: «Два чоловіки до храму ввійшли помолитись, один фарисей, а другий був митник.». Митники були відщепенцями, відлученими від єврейського товариства.

«Фарисей, ставши, так молився про себе…»

Хочу, щоб ви звернули увагу на цю фразу: «про себе». Він не молився Богові, він молився зосередившись на собі.

«…Дякую, Боже, Тобі, що я не такий, як інші люди: здирщики, неправедні, перелюбні, або як цей митник».

Він говорив ці слова з повним презирством.

«…Я пощу два рази на тиждень, даю десятину з усього, що тільки надбаю! А митник здалека стояв, та й очей навіть звести до неба не смів, але бив себе в груди й казав: Боже, будь милостивий до мене грішного!… Говорю вам, що цей повернувся до дому свого більш виправданий, аніж той».

Хто отримав виправдання? Не фарисей, з його законами, але митник, який волав про милість. Можна не сумніватися в тому, що дотримання правил будитиме у вас релігійну гордість.

Номер два: дотримання церковних правил відверне вас від дійсно важливих цілей. От що сказав Ісус фарисеям, які є біблійним прикладом людей, які живуть за релігійними правилами, Євангеліє від Матвія 23:23: «Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що даєте десятину із м’яти, і ганусу й кмину, але найважливіше в Законі покинули: суд, милосердя та віру; це треба робити, і того не кидати».

Він сказав, що немає нічого неправильного в дарі десятини з м’яти, ганусу і кмину, але от, що має дійсну цінність, це: суд (правосуддя), милосердя і віра. Фарисеї були настільки поглинені виконанням своїх власних постанов про десятину, що вони перестали звертати увагу на необхідність правосуддя, милосердя і віри.

Номер три: сподівання на правила має тенденцію переводити фокус нашого погляду на другорядні питання, та ігнорувати те, що повинне мати першорядну вагу. Проте найголовнішим є любов. Усе, що йде убік, є пустими розмовами і безплідними суперечками. Як багато церков дійсно фокусуються на любові? Скільки церков мають такі правила, які вироблені для того, щоб спонукати людей до любові? Думаю, ви зі мною погодитеся в тому, що переважна більшість любителів релігійних правил і законів є людьми дуже скупими на любов, хоча, звичайно, є чудові виключення. І це не випадково, бо для такого результату є причина. Саме це робить легалізм.

Що ж є альтернативою? На цю тему я міг би говорити цілий тиждень, але я спробую бути коротким. Альтернативою цьому є благодать. Що таке благодать? Ви можете отримати декілька теологічних визначень. Благодать – це благовоління Боже відносно тих, хто її зовсім не заслуговує і не зможе заслужити. Усе це добре, проте це лише теологічне визначення, яке не примушує ваше серце битися частіше. Благодать – це щось нематеріальне, але абсолютно реальне і неймовірно сильне. Вона сильна і надприродна. Я часто повторюю, що благодать починається там, де закінчуються людські здібності. Поки ви можете робити щось власними силами, ви не потребуєте благодаті Божої. Коли ви приходите до кінця усіх своїх здібностей і сил, там вам відкривається доступ до Божих ресурсів – це і є благодать.


[1] «Плімутські брати» – нонконформістський рух, що відкидає духовенство і встановлений ритуал. Перша постійна община була створена в 1829 в Плімуті (Англія); у США перші брати прибули в середині 19 ст. Не задовольняючись сучасним церковним життям, вони збиралися для «заломлення хліба» і «дослідження Писання». Метою їх було відродження первинної церкви. «Брати» – течія індивідуалістична; у них немає ні організації, ні чітко зафіксованих обрядів, ні керівництва або кліру; Біблію може тлумачити будь-який мирянин (але не жінка), що має відповідний дар. Громади діляться на «відкриті» і «закриті» залежно від суворості, з якою вони відмовляють у спілкуванні тим, чиї погляди вважають помилковими. «Закриті» плімутські брати дотримують свої звичаї настільки ревно, що фактично відгороджуються від світу, відмовляючись спілкуватися навіть з власними родичами – не єдиновірцями. Наприклад, у 1848 один з членів церкви в Плімуті був відлучений за єресь; після цього деякі групи припинили спілкування не лише з ним, але і з усією плімутською групою; інші пішли ще далі: вони не захотіли мати нічого спільного з групами, що хоч якось співпрацюють з Плімутом.

<< V

VII >>