Ісус виганяє продавців з храму

Дорога була важкою. Коли Ісус та учні йшли повільним кроком до Єрусалиму, пронизливий пустельний вітер панував над кожною найменшою стежиною.

Але цього ранку небо відкрилося дуже ясним, вже без хмар і вітру.

Минувши останній підйом, Ісус знав, що скоро має показатися місто. І все ж, як Він його побачив, відчув зворушення, відчуття, яке завжди наповнювало Його, коли віднаходив щось знайоме. Він хотів би зупинитися і посидіти, щоб поспостерігати за цим дивом, яке люди зуміли створити. Мури, храм, більше чи менше багаті доми, доглянуті сади… Але не було часу, Він мав іти з учнями до храму.

Увійшовши в місто, Він побачив дуже зайнятих роботою людей і подумав, як кожен може бути перейнятий своїми справами. Хто мав візок, хто простий згорток, хто вів дитину за руку, хто змучено ніс лише власне тіло, але всі вони мали вигляд тих, хто робив щось важливе.

– Можливо, так і має бути: людина живе своїми земними справами і з них черпає натхнення, щоб наблизитися до Бога, – подумав Він, коли наближався до воріт храму.

Як завжди, було дуже людно.

Але Ісус не звертав на це уваги. Зрештою, Він звик до людської тисняви. Йому здавалося нормальним звичаєм, що були ті, хто продавав чи купляв все необхідне для жертв. Звичні жести, зайняті руки і предмети, схвильовані і задоволені слова, шум і сміх наповнювали буденне життя цього кутка світу, де навіть діти знаходили спосіб розвинути свої таланти.

Це був світ, який Ісус знав з дитинства, коли батьки приходили з Ним до Єрусалиму на свята. Він з приємністю згадував запах ладану, що нагадував про далекі країни, і голубів, можливо, тому, що вони могли літати там, куди Він, хлопець, ніколи не зможе дістатися.

Цього дня, у глибині цього впорядкованого хаосу, Він також відчув запах ладану, що виходив зсередини храму.

Коли Ісус переступив поріг, все те, що було зовні, всередині зовсім не щезало, навпаки, воно ставало дедалі інтенсивнішим.

Там були люди, які про щось домовлялися, випереджуючи один одного в улесливості, які віталися, їли, люди, які зіштовхувалися одні з одними у цій суєті. І посеред цього всього чулися голоси тих, хто звертався до Бога, хто рецитував слова псалмів чи пророків, а хтось просто стояв мовчки перед запаленим свічником.

У всьому цьому змішанні голосів і запахів Ісус шукав Бога.

Він був певний, що знайде Його, бо це був Його дім, але не міг зорієнтуватися. Він придивився уважніше, не дозволяючи всьому, що творилося навколо, відволікти Себе.

Він думав, що принаймні там, у Його пристановищі, Бога можна б легко застати.

Він шукав Його поміж продавцями. Але вони були надто зайняті своїми справами, щоб чимось Йому допомогти. Шукав Його серед людей, що приносили пожертви. Але вони тільки проходили повз Нього, аби лиш сповнити обряд, і не могли Йому щось порадити. Він спитав у перепродувачів пахощів, але вони не мали часу, щоб слухати Його. Він спитав у дітей, але вони виправдовували себе тим, що не дуже добре знають Його. Врешті-решт Він спитав у тих, що, здавалося, ревно молилися. Але й вони не могли відповісти, бо й самі чекали на Нього, оскільки Його було важко знайти у цьому замішанні.

Де ж подівся Бог?

У мить, коли Ісусові набридло все те, що відбувалося в Божому домі, Він вирішив відійти у якусь спокійнішу місцевість, у якесь пустинне місце в далеких горах. Але ж Він є Богом людей, Богом, що живе поряд зі Своїм народом, а не далеко у якійсь печері, щоб говорити з сонцем чи зорями.

Ісус закрив очі. Можливо, Він упустив якусь деталь, якийсь знак, що вказав би на те, чого Він не міг побачити. Ні, не було нічого, лише хаос тієї торгівлі, яка не спинялася ні на мить.

Він відкрив очі і зустрівся поглядом з учителем закону, який проходив повз Нього. Ісус хотів поговорити з ним, попросити поради. Але вчитель відразу вибачився, що не має часу, бо зайнятий чимось дуже важливим. Неподалік проходив первосвященик. Ісус хотів зупинити його, хотів запевнення у тому, що там справді живе той Бог, Якого шукають люди. Але первосвященик також натякнув, що не має часу: його чекали обряди, які він мав відслужити, і тому не міг відволікатися на непотрібні і безплідні розмови.

Хто ж міг Йому допомогти? Хто міг Йому сказати, де шукати Бога?

Він відчув, як у шумі цього недоречного базару нуртує пустота. Відчув, що Бога тут ніколи не можна буде побачити лише через те, що нікого не цікавить Його присутність.

Але Ісус потребував Його присутности. Не так для Себе, бо Він міг знайти Його всюди, як для всіх.

Він умів говорити з Богом у нічній тиші або впізнавати Його в променях сонця, що освітлювали світанок. Умів говорити про Нього у синагогах чи описувати Його у сувоях Святого Писання.

Але зараз Він відчував на собі потребу людей у Богові. Всіх тих людей, що довірливо ходили вперед і назад по храму, несучи в руках своє приношення і сподіваючись, що Бог зверне на них увагу.

Він відчував потребу тих, хто, загублений у словах багатьох фальшивих пророків, шукав у Божих словах шлях до істини.

Потребу тих, хто більше не мав нічого у житті, бо, володіючи всім, загубив правдиві основи життя.

Потребу тих, хто відчував Божу любов до Його народу і ревно хотів би прийняти цю любов.

Він відчув усі ці придушені потреби, які кричали, і стогнали, і просили Його зробити щось, щоб повернути їм можливість знайти Бога.

Відчув, що лише Його дух має достатньо сили, аби перевернути це покривало навмисної байдужости і безладу, підтримувати яке у храмі було в чиїхось інтересах.

Він пішов до столів продавців.

Петро і решта учнів були здивовані, бачачи, як Він попрямував у їхній бік. Однак вони не могли спитати, бо Його рішучий крок не допускав жодних запитань.

– Чому ви зробили з дому Отця Мого торговище? – спитав Він у перших на Його шляху продавців. Були це продавці биків і овець.

На мить їхній світ, що складався зі слів і торгових оборудок, зупинився. Голос цього Чоловіка, Який стояв перед ними, не був такий, як у всіх; Його тембр походив з внутрішньої сили, якої вони не знали або яку забули в дитинстві чи в молодості.

Однак вони вважали за краще не слухати і повернулися до своїх справ.

Тоді Він спитав у продавців голубів:

– Чому ви тут, щоб продавати те, чого Бог ніколи не зможе прийняти?

– Хіба Ти не знаєш, що Господній закон приписує приносити в жертву пару горлиць чи голубів за кожного первородного хлопчика? Ми тут, щоб запропонувати кожному, хто має в тому потребу, можливість сповнити свій обов’язок щодо закону.

Так, це була правда, але у їхніх серцях Ісус побачив інші причини.

– Роде лицемірний! Бог хоче у жертву людську чесність і праведність!

Але продавців це не цікавило.

– Ти не можеш бути більшим за наших батьків, які постановили, як треба правильно чинити, і дали приписи, яких потрібно дотримуватися.

– Ви, хто пам’ятає з Писання тільки те, що вам найбільш вигідно, забуваєте, що сказано також: Мій дім домом молитви назветься. А ви робите з нього печеру розбійників.

Цього вже було занадто, це було нахабство.

– Ти нас ображаєш, кажучи це, і ми Тобі цього не подаруємо! – Міняйли відчули, що Ісус цими словами звинуватив їх.

– Як ви можете спокійно жити тут, у домі Отця, Який приймає і захищає всіх Своїх дітей; ви, що не відчуваєте мук совісти за убогого чи за вдову; ви, що претендуєте на те, аби торгувати Божим прощенням за ціну якоїсь пожертви; ви, що ввечері переймаєтеся підрахунком грошей, не усвідомлюючи, скільки людей розпачливо стукають у двері життя, аби не провалитися безповоротно в пітьму; ви, що не вагаєтеся викидати з храму того, хто не має грошей, щоб вам заплатити?

Гомін стих, і всі у храмі стоячи спостерігали за цим Чоловіком, Який був здатний кинути виклик зарозумілості і зловживанням.

– Ми робимо все законно, Ти не маєш права нас звинувачувати. Ми займаємо місце, яке нам надали, не захоплюючи нічого і нікого. Без нашої праці неможливо буде дотримуватися культу і на вівтарі будуть лише нещасні пожертви. Люди знаходять тут все необхідне для того, щоб благочестиво наблизитися до Бога.

Ісус відчув що всередині Нього щось зрушилося. Відчув роздратування багатьох поколінь, які були змушені зносити здирство можновладних, відчув приниження убогих і тих, що не мають надії повернути собі власну гідність, відчув несправедливість стосовно тих, хто намагався подати голос власної совісти, але був звинувачений у тому, що не поважає приписів традиції, відчув роздратованість тих, хто намарно стукав у ворота храму, не маючи що пожертвувати, крім власної бідности і власних провин.

Відчув зухвалість тих, хто казав, що знає, чого хоче Бог, не спитавши себе спершу, чи він коли-небудь знав Його; відчув обман тих, хто, замість просвітлювати свідомість людей, безжалісно кидався гасити будь-який вогник, який розкривав дух Божий.

Відчув, що народ дивиться на Нього, очікуючи чогось нового. Каліки, сліпі, криві, глухі наблизилися, щоб побачити момент, коли навіть сильні хотіли б осушити піт з чола сухим пилом.

Відчув, що Його людська пристрасть не готова стерпіти зневагу цього оскверненого дому.

– Йдіть геть звідси всі, забирайте свої речі! Не чиніть з дому Отця Мого торговища.

І, взявши мотузку, почав бити нею усе, що Йому траплялося, пригнічений зневагою, яку читав у очах тих, кому було не цікаво розуміти. Повиганяв продавців тварин, перевернув столи міняйл і стільці продавців голубів.

Аж доки кожен не позбирав те, що зміг підібрати, і не вийшов з храму.

Аж тоді учням, що отямились від здивування, вдалося підійти до Ісуса, благаючи піти звідти якнайшвидше.

Та підійшли також ті, що потребували Його підтримки і Його рук, аби отримати зцілення своїх недуг.

Ісус озирнувся навколо.

Він побачив людську бідність і почув надію тих, що очікували на проблиск життя.

Він шукав очима, які бачили совість аж до глибин, якогось первосвященика чи вчителя закону. Однак Він зустрів лише тих, що, не просячи нічого, в напруженні вірно чекали на промінь сонця, який Його освітив.

Бог повернувся до Свого дому, й Ісус зустрів Його з посмішкою. І Ісус познайомив з Ним усіх, хто залишився храмі.

Він залишився там, аж доки не настав вечір.

Тільки тоді погодився піти з віднайденого дому, пустившись з учнями в дорогу до Віфанії, що була по сусідству, де вони й провели ніч.

Попередній запис

Свято й обід у домі Леві

Покликання святого Матфея, Джованні Паніні Для маленького села, що лежало на березі озера, настав час свята. ... Читати далі

Наступний запис

Жінка, схоплена на перелюбі

Дискусії з фарисеями ставали дедалі гострішими. У ті дні, коли Ісус був у Єрусалимі, первосвященики – під тим приводом, щоб ... Читати далі