Свято й обід у домі Леві

Покликання святого Матфея, Джованні Паніні

Для маленького села, що лежало на березі озера, настав час свята. З довколишніх місць усі – селяни, пастухи, купці – несли різнокольорові плоди власних трудів. Це було «свято ярмарку», але для всіх воно було просто «святом».

Ще з першими променями сонця життя у селі починало кипіти, старші люди з пильними очима, сонні жебраки, працівники у пошуках денної роботи, діти у напруженому очікуванні, продавці, що розкладали свій крам. А там, де крам, також з’являлася постать збирача податків.

Леві, зі своїм помічником, ставився до цього спокійно. Він прогулювався серед людей, які ввічливо вітали його, зупинявся біля продавців тканини, а потім знайшов собі місце, звідки міг оглядати весь базар. Усі знали, що навпроти імени кожного з них Леві поставив певне число – борг перед казною, але ніхто не спішив звільнятися від цього обов’язку.

Леві відчував ворожість народу до його професії, уявляв собі їхні темні думки, сприймав невідчутне дихання бідности, але він знав, як на це реагувати. Він запрошував на обід найбагатші і найвпливовіші родини і там приватно залагоджував з ними рахунки. Столи ж міняйл були для менш успішних, таких, як міщани, селяни чи пастухи. І все ж, усі відчували якийсь страх і повагу до цього строгого, але водночас вирозумілого чоловіка. Його неможливо було обманути і його боялися за ту невловиму владу, яка походила від того, що він орудував великими грошима. Коли ж, однак, хтось мав труднощі, він умів знайти необхідні можливості, щоб допомогти, відкласти, виправити, тобто робив те, чого інші збирачі податків ніколи не робили.

Цього ранку щойно він розклав свою книгу на столі, як базаром покотився шум.

– Прийшов Ісус!

– Я бачив, як Він пішов до синагоги.

– А ти впевнений, що це був саме Він?.

– Авжеж, через страх перед заворушеннями вже попереджено охорону.

– Весь народ біжить, щоб послухати Його.

– Ідемо також і ми!

Увага всіх зосередилася на синагозі.

Леві, помітивши несамовитість натовпу, закрив свою книгу і залишився чекати.

– Усі біжать, щоб послухати Його, але ніхто не може змінити свого життя. А я зачекаю тут, поки – щойно розвіються їх ілюзії – вони знову повиходять на вулицю, – сказав він голосно, ніби роздумуючи на чимось, що було відомо тільки йому.

– Пане, мені сказали, що Ісус говорить хороші речі, зачаровує людей Своїми притчами, які здатні втішити і повернути надію, – сказав його помічник.

– Йди і ти також, іди з ними. Досить, що я їх тут почекаю.

«Усі однакові, – подумав він, – усі йдуть за тим, хто обіцяє мир і достаток.

Мир, чи хто коли-небудь зможе принести мир у наше нещасне життя? Ясне діло, що не ці мандрівні пророки, які вміють зачарувати народ, а потім покинути напризволяще. Миру теж не можуть принести солдатські мечі, які сіють смуток і бідність. Я сподівався його знайти у якомусь закутку свого існування, але після кожного повороту долі наново відкривав для себе тривогу, яка нищить мене зсередини і не знаходить спокою.

І все-таки про цього Ісуса відгукуються надзвичайно добре».

Коли він так роздумував упродовж тривалого часу, почув вигуки людей, що поверталися до свого буденного життя.

– Задоволення є нескінченним, – сказав він своєму помічникові, коли той повернувся.

Він знову влаштовувався на своєму керівному пункті і розкладав свою книгу, як побачив гурт людей, що йшов у напрямку до нього. Вони не мали звичних печальних та благальних облич тих, кому важко попрощатися з чимось, до чого прив’язані, ані їхній крок не був сповільнений, щоб відтягнути, наскільки можливо, цю розлуку. З того, як один з них дивився на нього, коли наближався, він одразу здогадався, хто це. Леві залишався сидіти на своєму місці, бо відчував, що щось має статися.

Ісус і справді зупинився якраз навпроти його стола.

– Ти – Леві, збирач податків?

– Так, Пане, і я намагаюсь якнайкраще служити владі, яку представляю. – Він віднайшов у собі впевненість і був готовий до протистояння.

– Твої руки вправні, однак неспокійний погляд виявляє, що це не той шлях, про який ти мріяв.

– Це моя професія, я маю владу і славу, мене бояться і поважають, не думаю, що можу вимагати більшого.

– Ти маєш потребу не у цій славі і не у цьому багатстві.

– Чужинцю, може Ти знаєш кращий спосіб життя? Я задоволений з того, що здобув своєю наполегливістю.

– Якщо ти упевнений у собі, як кажеш, чому ж тоді разом з іншими не прийшов до синагоги?

Справді, чому він туди не пішов? Він мав пильнувати стола, впорядковувати записи, та, можливо, не почувався достойним зайти в таке святе місце, не вчинивши спершу всі передбачені приписи, чи, може, тому, що його не дуже добре сприймали люди.

Леві міг перерахувати багато причин, але мовчав, спантеличений цим несподіваним запитанням. Він звинуватив себе у хвилевій слабкості, ніби його душа коливалася перед виром, який уже багато років стукав в його двері, не спроможна знайти вихід.

– Коли я зайнятий своєю роботою, мені не подобається відволікатися; щось можу упустити – цього я собі не пробачив би, – знайшовся що відповісти Леві.

– Така ревність робить тобі честь, але не заспокоює тривоги, що палає всередині тебе. Твої очі блукають серед грошей, які проходять через твої руки, але вони всі однакові, без подиху, без життя. Ти, отже, пишеш, робиш відмітки, складаєш списки… однак ніколи не трапляється фраза, яка звільнила б тебе від дійсности, що тебе зачарувала. Цифри, борги, кредити, заробіток – усе в порядку, а втім, увечері рахунки ніколи не сходяться, і ні нічний відпочинок, ані пробудження не можуть звільнити тебе від тягаря, який щодня стає ще важчим.

– Якщо Ти так добре розумієш людей, то скажи мені, де я помиляюся. – Він провокував Ісуса, але боровся лише задля того, щоб не піддатися надії.

– Нема сенсу рахувати гроші, які не несуть на собі образ Божий, і піддавати тортурам свою совість, яка докоряє за привілеї твого становища у суспільстві. Те, чого тобі бракує, – це дати простір своїм бажанням, тій силі, що кличе тебе зростати, і яку ти намагаєшся силоміць поставити на службу своїй професії. Помилка полягає у тому, що ти вважаєш, ніби для тебе це єдино можливий спосіб життя, яке ти провадиш чесно і порядно. Але є інше життя, те, що без грошей і слави, те, що дихає свободою і щастям пташок, що виблискує красою лілій і блакиттю неба, те, де все говорить про Бога і про Його Життя серед нас, де кожен може віднайти себе.

Леві відчував, що дамба в душі вже не витримувала. Але він не міг дозволити собі піддатися напливу почуттів, які тягнули його власне туди, на ринок, до людей.

– Сьогодні, як зазвичай, я влаштовую бенкет у своєму домі за селом. Мені було б приємно якщо б ми могли поговорити у спокійнішій атмосфері. А зараз маю завершити свої справи.

Леві не дочекався відповіді (він і так її знав), і доки Ісус віддалявся, той зосередився на своїй роботі.

Та хай як він був уважний в усьому, що залежало від його рук і пера, думки його були далеко. Вони витали поміж його дитячими фантазіями, коли мріяв служити у якогось правителя, який докорінно перемінить землю. Він не бачив себе воїном, ні, він радше думав про інший спосіб відповідати на потреби народів. Він мріяв винайти якусь систему, яка привела б до загального добробуту багатих і бідних, до перемоги над бідністю і хворобами, до появи усмішок на лицях дітей і старших людей… Але завжди ця усмішка зникала перед пробудженням. Проте він відчував, що ніколи нічого не могло змінитися, навіть якщо б прийшов цар, який міг би викорінити древні традиції. Та тепер він відчував, що це приховане бажання стрімко проривалося назовні. Можливо, цей Ісус зміг би стати сприятливою нагодою, якої йому завжди бракувало.

Скоро він про це дізнається.

Коли, підбивши останні рахунки і відпустивши свого помічника (цей юнак походив з бідного роду, і тому не міг взяти участь у бенкеті разом з найвідомішими представниками влади і купців), він підходив до свого дому, побачив невеликий гурт людей, які щось жваво обговорювали. Йшлося про щось дуже серйозне, оскільки всі говорили надзвичайно енергійно. Він упізнав кількох фарисеїв і, серед них, Ісуса з Його учнями. Леві одразу здогадався, про що йшла мова, бо добре знав світ формалізму та упереджень фарисеїв.

– Якщо Ти пророк, як Себе називаєш, – казали вони Ісусові, – то не можеш сидіти за столом з митарями і грішниками.

– Кожна людина має провини, за які потрібно просити прощення, але ніхто не є грішником, доки продовжує шукати шлях, що веде до Бога, – пояснював Ісус.

– Не Тобі належить судити про те, хто грішник, а хто ні. Ти у жодному разі не є більшим за наших батьків, що передали нам це вчення, тому жоден пророк не може сидіти за одним столом із тим, хто є нечистий.

– Ви за допомогою ваших упереджень і ваших законів підкоряєте народ своїй волі і тримаєте його на відстані від правдивого Бога.

– Ми дотримуємося того, чого навчилися, і знаємо, що грішник повинен спершу очиститися від своїх гріхів, і лиш тоді може бути допущеним до гостини, без того, щоб не бути згіршенням для праведного.

– Роде лицемірний, закритий і глухий до страждань людських! Ви їм заперечуєте право судити, хто є гідним Божої присутности, не беручи до уваги те, що Бог сам вирішує, де влаштувати Собі житло. Але ви цим не переймаєтеся: Ми маємо храм і закон, – кажете ви, – і це є місце, де живе Бог Ізраїля. Але Бог живе у серці кожної людини, страждає її стражданнями і радіє її радістю. А втім, вас це не цікавить. Ви маєте традицію і з її допомогою маніпулюєте істиною. Але ваш обман уже викрито, постане новий день, щоб просвітити народ Ізраїля, аби він знав, що Бог не забуває жодної своєї дитини.

Ви засудили тих, хто далеко від закону, і піддали їх зневазі людей. Цей чоловік – Леві, ви з ним знайомі і знаєте, як він шукає шлях справедливости. Але ви постановили, що він грішник, як і всі ті, що сидять з ним за одним столом. Однак ви й самі не уникаєте сидіти з ним за одним столом, коли маєте потребу в його допомозі у ваших темних справах.

Коли ж він потребував допомоги, не було нікого з вас, хто хотів би поділити з ним хліб сумнівів і непевности чи чашу гірких поразок, нікого, хто хотів би говорити з ним спільною мовою надії і пройти тим самим шляхом до спасення. Тепер ви не бажаєте, щоб Я допоміг йому відкрити таємницю, яка затемнює світло його совісти, засуджуючи його на темінь його мук. Сьогодні Я вам кажу, що Бог шукає за вівцею там, де вона загубилася, на стежці, де вона пропала. Бог, у Якого вірить також і Леві, не обмежується до того, щоб чекати на Нього у храмі, Він сам шукав його по темних стежках і долинах його совісти і сьогодні його знайшов.

– Таким чином Ти ображаєш нас і святі традиції ізраїльського народу. Ми Тебе попередили і не вважаємо себе відповідальними за Твій гріх.

– Це мій дім, – перервав їх Леві, – і я не дозволю, щоб ображали моїх гостей.

Потім, звертаючись до Ісуса, сказав: – Пане, я маю навчитися багато чого, щоб зуміти сприймати присутність Бога у своєму житі. Ти не вагався, щоб мене захистити, навіть мене не знаючи. Ти побачив моє серце, як не змогли зробити ті, що завжди мене знали. Прошу Тебе, навчи мене шляху, що веде до Бога.

– Насправді, Леві, у тобі Я побачив усіх людей, які відчайдушно намагаються позбутися зашморгу, що придушує їхнє бажання пізнати істину. У твоїх очах є біль тих, хто став жертвою егоїзму, тих, хто замість того, щоб провадити і захищати свій народ, намагається захищати лише свої інтереси. У твоєму мовчазному воланні є розчарування цілого народу, що хотів би знайти шлях до Божої величі, але ніхто їм не показує.

– Намарно я шукав цей шлях усі ці роки і кожного вечора закривав очі з тягарем ще однієї розвіяної ілюзії. Жодного разу не було пробудження, яке б дало мені нову надію, щось, що здатне перемогти страждання, які обтяжують мою волю.

І тепер у Тобі я відкрив людину, що знає цю істину, тому залишаю усе: моє багатство, мій стіл, мої записи, і піду шляхом, який Ти мені вкажеш. Але заходьмо, мені ще треба навчитися багатьох речей, щоб почати новий шлях. Усі ті, хто має потребу відкрити істину, можуть зайти, хай будуть моїми гостями.

І таким чином Ісус та Його учні сиділи на святковому бенкеті, тоді як фарисеї повернулися до села, роздумуючи, як відімстити, перш ніж Ісус зазнає доброї слави серед людей.

Попередній запис

Петро, човняр і прощення

Учні жваво сперечалися, доки Ісус бавився з кількома дітьми на березі озера. Петро був злий на човняра, який узяв з ... Читати далі

Наступний запис

Ісус виганяє продавців з храму

Дорога була важкою. Коли Ісус та учні йшли повільним кроком до Єрусалиму, пронизливий пустельний вітер панував над кожною найменшою стежиною. ... Читати далі