Марка 2:13-17 – Покликання Левія
«І вийшов над море Він знов. А ввесь натовп до Нього приходив, і Він їх навчав. А коли Він проходив, то побачив Левія Алфієвого, що сидів на митниці, і каже йому: Іди за Мною! Той устав, і пішов услід за Ним. Коли ж Він сидів при столі в його домі, то багато митників і грішників сиділи з Ісусом та з учнями Його; бо було їх багато, і вони ходили за Ним. Як побачили ж книжники та фарисеї, що Він їсть із грішниками та з митниками, то сказали до учнів Його: Чому то Він їсть із митниками та з грішниками? А Ісус, як почув, промовляє до них: Лікаря не потребують здорові, а слабі. Я не прийшов кликати праведних, але грішників на покаяння.»
На одній роботі мати «товсту шкіру» – корисна риса. Наприклад, у сучасній західній країні потрібні міцні нерви, щоб керувати рухом транспорту або відповідати за автостоянку. Цілий день видаєш людям квитанції на стоянку або штрафуєш, якщо залишили автомобіль у недозволеному місці. Розлючені автовласники скаржаться на несправедливість, ніби, вони тільки на хвилинку і пригальмували, а на них вже накинулися. Яке це, коли день за днем на тебе кричать за те, як ти робиш свою справу?
А якщо ця людина на автостоянці на додаток служить іноземному уряду, який вам ненависний, і який ви мрієте повалити? Допустимо, правила стоянки були введені зовсім нещодавно, і люди, які роками ставлять свої машини в одному і тому ж місці, тепер за це ж саме зобов’язані платити штраф. Я б не позаздрив працівникам цієї автостоянки.
А тепер поставте себе на місце Левія, сина Алфія. Він збирав мито в Капернаумі. Що це означає, на кого він працював?
Очевидно, працював він на Ірода Антипу. Після смерті Ірода Великого в 4 р. до Р.Х. його велике царство розділили три сини: Архелай отримав південь, тобто Юдею, Антипі дістався північний регіон – Галілея і частина долини Йордану, а Пилипу – територія, яку ми тепер називаємо Голанськими висотами (вона охоплювала і частину Сирії). Володіння Антипи і Пилипа розділяла річка Йордан у південній її частині від гори Ермон до моря Галілейського. Капернаум був останнім містом для подорожуючого на схід, з царства Антипи в область Пилипа, або першим на західному шляху в Галілею. Як і сьогодні, при перетині кордону (чи за користування шосе, територією аеропорту) доводилося платити мито.
Більшість євреїв прекрасно пам’ятали, як ще нещодавно цей же шлях вони долали безкоштовно. А тепер з них беруть гроші. На кого вони кричали, бурчали, кого проклинали? Їх гнів обрушувався на голову Левія Алфієвого.
Ніхто не знає, чому він погодився на таку роботу. Ймовірно, іншої не було. Важко сказати, наскільки лояльно він ставився до сім’ї Ірода і до Антипі. Більшість євреїв ненавиділи і зневажали увесь цей рід, але Іродовим нащадкам належала влада, їх підтримували римляни, так що тут нічого не вдієш. Зате Левій служив зручною мішенню для всіх. Гнів і досада роз’їдали його серце і душу.
Але одного разу повз проходив Ісус. Він не став кричати і сваритися, Він навіть не бурчав. Він знову вчинив несподівано – Він покликав митаря: «Іди за Мною!». І Левій, не приховуючи подиву, піднявся і пішов. А як би ви вчинили? Уперше за багато років хтось звернувся до нього, як до людини, а досі всі зневажали його.
Але в цьому заклику можна розрізнити прихований натяк: досі Левій працював на людину, що носила титул юдейського царя. Тепер він потрудиться на іншого Царя. Так Марко підводить нас до тієї хвилини, коли Петро від імені Дванадцяти сповідує Ісуса Месією, царем Ізраїльським (8:12).
У ту пору люди ще не сприймали Ісуса як кандидата на царський престол. Він був в їх очах чи то цілителем, чи то людиною, яка влаштовувала цікаві застілля з дебатами. Чому цілитель? Ну, Він же бродив по околиці і зціляв людей, причому не лише від фізичних недуг, але і духовно хворих, як Левій, рятував відщепенців, знехтуваних через їх роботу або спосіб життя. А причому тут застілля? Але ж Ісус, наслідуючи деяких старозавітних пророків, описував Царство Боже як великий бенкет, куди будуть покликані усі. От це якраз мало кого влаштовувало. Ви ж не хочете сидіти за одним столом зі злодюжкою або податковим інспектором?
Як може Ісус, проповідник, запрошувати до Себе людину, подібну до Левія, якого всі навколо вважають «грішником», втіленням тих, хто не відповідає жорстким вимогам Закону і таким же чітким політичним очікуванням, хто не складає опозицію Іроду і Риму? Це ж просто неприпустимо! Марко знову показує нам, як і чому Ісусове служіння із самого початку викликало опір на усіх рівнях – соціальному, культурному, політичному – але особливо релігійному. Поступово зростає напруга, яка в Єрусалимі призведе до вибуху.
Але важливіша Ісусова відповідь критикам і насмішникам. Він вірний Своєму покликанню – покликанню лікаря. Який сенс, якщо лікар матиме справу виключно із здоровими людьми? Лікар має йти до хворих. Служіння Ісуса – зціляти не лише фізичні недуги, але весь ізраїльський народ, а потім і весь світ. Заради цього доводиться порушити очікування людей, які вважають за краще записувати усіх, хто їх не влаштовує, у число «відкинутих», і надалі не цікавитися їх долею.
Ці слова і вчинки Ісуса продовжують звучати в сучасному світі, нагадуючи нам, що час настав (пора пацієнтові звернутися до лікаря), закликаючи дивитися на речі з Божого погляду (а не з погляду респектабельності, що затуляє від нас справжню реальність), вимагаючи, щоб ми несли Його цілющу силу всюди, де в ній є потреба, щоб і ми скликали інших на великий бенкет, що преображає людину.
Марка 2:18-22 – Суперечка про піст
«А учні Іванові та фарисейські постили. І приходять вони, та й говорять до Нього: Чому учні Іванові та фарисейські постять, а учні Твої не постять? Ісус же промовив до них: Хіба постити можуть гості весільні, поки з ними ще є молодий? Доки мають вони молодого з собою, то постити не можуть. Але прийдуть ті дні, коли заберуть молодого від них, то й постити будуть вони за тих днів. І не пришиває ніхто до старої одежі латки з сукна сирового, а як ні, то край латки нової одірветься там від старого, і дірка стане ще гірша. І ніхто не вливає вина молодого в старі бурдюки, а то попрориває вино бурдюки, і вино й бурдюки пропадуть, а вливають вино молоде до нових бурдюків.»
Пам’ятаю, у дитинстві ми свого часу всі раптом ошаленіли на імбирному пиві. Дядько подарував нам «набір новачка», куди входили дріжджі або грибок, завдяки якому саморобне зілля починало шипіти і пінитися. Біда в тому, що імбирне пиво, хоча і безалкогольне, бродило так сильно, що намагалося розірвати пляшку. Тримати його можна було тільки у вугільному сараї, і там ми іноді натикалися на осколки, і лише вологий слід на вугіллі відмічав те місце, де пролився заповітний напій.
Вугільного сараю в нас тепер немає, і пива ми не варимо. Але цей приклад пригадався мені, коли я перечитував Ісусові слова про нове вино і нові бурдюки. У Його служінні і за Його допомогою відбувалися нові, дивовижні справи. Він сповіщав про Царство Боже, Він казав, що тепер Бог стане царем у новому сенсі, і Його вчинки відповідали цим словам. З колишнього і знайомого народжувалося щось інше, небувале, щось потужне і вибухонебезпечне.
Оскільки люди цього зрозуміти не могли, Ісус пояснював Свою думку трьома образами. Кожен образ, немов лінзи в телескопі, має свій фокус, але в сукупності всі вони дають чітку картину.
Давайте переглянемо ці образи в зворотному порядку. Ісус закінчує таким чином, з якого ми почали цей розділ: нове вино, влите в стару посудину, розірве свою посудину і само виллється. (У ту пору використовували не пляшки, а шкіряні бурдюки, але сенс від цього не змінюється.) Нові справи, які здійснює Ісус, не вміщуються у звичний спосіб життя і мислення, і спроба поєднати одне з другим призводить до того, що люди отримують шкоду і від того, і від другого. Та Звістка про Царство, яку ніс Ісус, «не поєднувалася» зі світоглядом Його сучасників-галілеян. Для нового вина були потрібні нові бурдюки – інший підхід, ширший погляд на речі. Для більшості людей подібний заклик звучить викликом і загрозою.
Друга, проміжна метафора – лагодження одягу (Ісус часто користується прикладами з повсякденного життя). Новенький шматок матерії не годиться на латку для старої одежі. З часом цей шматок тканини почне зморщуватися, шов розійдеться, і діра буде гірша за колишню. Цей образ виглядає трохи інакше, ніж образ вина і бурдюка: сам по собі він би означав, що до старого одягу треба пришити стару латку, старе годиться, а нове – ні. Проте основну думку ми вже зрозуміли: не слід сполучати нове із старим, а хто спробує це зробити, навряд чи буде задоволений отриманим результатом.
Перший приклад – весільний бенкет – повертає нас до того, з чого і почалася суперечка між Ісусом і фарисеями. Уявіть собі бенкет, де гості сидять навколо столу і дивляться на їжу, але нічого не їдять. Що ж це за свято? Якраз зараз, коли я пишу цей розділ, у лондонській «Таймс» я прочитав добірку листів про те, як слід постити під час Великого посту і чи поширюються ці правила на неділі. Один чоловік пише, що він одружився під час посту, проте це було в неділю, а тому він мав повне право влаштувати бенкет. Неділя – це день початку нового життя, недільний день пересилює заповідь дотримувати траур, постити. Сам Ісус розглядав Свою присутність на землі як вічний недільний день – поки Він з нами жодним чином не можна забороняти святкування.
Ісус одночасно порівнює Свою справу, Своє громадське служіння і Свою присутність серед учнів з весільним бенкетом, де сам Він – жених, і пояснює, чому Його послідовники не дотримують наказані пости, як усі інші набожні юдеї. Обидві сторони Його відповіді потребують невеликого коментарю.
Хто не радіє весіллю? Ми радіємо не лише тому, що можемо чимось поласувати, і навіть не лише тому, що приємно бачити чуже щастя – весільна урочистість свідчить нам щось важливе про любов, добро і про надлишок творчої Сили, що породила цей світ. Цілком природно, що багато біблійних авторів, а також Ісусові сучасники, порівнювали з бенкетом той чудовий новий світ, який Бог ще створить, – світ, де все буде в надлишку і настане мир і справедливість для всіх.
До цієї ідеї приєднується інша, знову ж таки зі старовинних юдейських уявлень: Ізраїль, народ Божий, – бунтівна Божа наречена, що заблукала, втікала від Нього з чужими чоловіками, але завжди кохана, підкорюється знову і знову, повертається до Нього. Коли Ісус порівнює Своє служіння з поведінкою жениха на шлюбному бенкеті, ця стара думка звучить по-новому, з тривогою. Старому бурдюку не вмістити нове вино.
А все почалося з питання, чи потрібно постити. Ісусові сучасники постили головним чином у річниці страшних катастроф старовини, наприклад, того дня, коли Храм був зруйнований вавілонянами в 587 до Р.Х. Невже Ісус, набожний юдей, равві, не стане дотримувати цей святий день? Ні, Ісус несе людям воскресіння і нове життя, Він проповідує про новий початок, на який здавна чекав Ізраїль. Ісус здійснює ту реальність, прообразом якої був Храм: суверенна і рятівна Божа присутність посеред Свого народу. Настав час звернути погляд вперед, до нових великих справ Божих, а не назад, до тих часів, коли Ізраїль поніс кару за невірність і відпадання від Бога.
Християни згадують життя Ісуса як момент початку, коли Бог зробив ту нову і чудову справу, обіцяну здавна, і усе змінилося. Але, на жаль, ми теж намагаємося поєднувати нові слова Писання із звичними речами, що оточують нас, із старими і часом непотрібними традиціями Церкви колишніх років. Коли Бог творить нове, потрібно поспішати на бенкет, а не бурчати, що це незнайоме вино от-от рознесе наші улюблені старі пляшки. Повсякденна християнська мудрість у тому і полягає, щоб уміти відокремити старе від нового.
