Марка 1:35-45 – 2:1-12

Марка 1:35-45 – Зцілення прокаженого

«А над ранком, як дуже ще темно було, уставши, Він вийшов і пішов у місце самітне, і там молився. А Симон та ті, що були з ним, поспішили за Ним. І, знайшовши Його, вони кажуть Йому: Усі шукають Тебе. А Він промовляє до них: Ходім в інше місце, до сіл та околишніх міст, щоб і там проповідувати, бо на те Я прийшов. І пішов, і проповідував в їхніх синагогах по всій Галілеї. І демонів Він виганяв.

І приходить до Нього прокажений, благає Його, і на коліна впадає та й каже Йому: Коли хочеш, Ти можеш очистити мене! І змилосердився Він, простяг руку Свою, і доторкнувся до нього, та й каже йому: Хочу, будь чистий! І проказа зійшла з нього хвилі тієї, і чистим він став. А Він, погрозивши йому, зараз вислав його, і йому наказав: Гляди, не оповідай нічого нікому. Але йди, покажися священикові, і принеси за своє очищення, що Мойсей заповів, їм на свідоцтво. А він, вийшовши, став багато оповідати й говорити про подію, так що Він не міг явно ввійти вже до міста, але перебував віддалік по самітних місцях. І сходилися звідусюди до Нього.»

Оскар Уайльд казав, що здатний встояти перед чим завгодно, окрім спокуси. Так багато людей здатні зберегти в таємниці що завгодно, окрім секрету. Скільки ні проси їх нікому не розповідати, скільки ні вислуховуй у відповідь «Звичайно-звичайно, жодній живій душ!», цікава новина якимсь чином просочується назовні, і частенько ми без зусиль вгадуємо винуватця розголошення інформації. Уряди, президенти, королівські сім’ї страждають від подібних розголошень, а іноді навіть навчаються користуватися ними, самі їх організовують, марно сподіваючись таким чином підтримати інтерес преси до власної персони.

Але чому ж Ісус не хотів, щоб стало відомим зцілення прокаженого? Коли Він вирушив у дорогу, несучи людям Благу звістку про Царство, хіба Йому не була потрібна реклама? Чому Він так суворо наставляє цього бідолаху («погрозивши йому» – дуже жорсткий вираз у грецькому оригіналі) і забороняє йому говорити? І нам сьогодні чи слід у певних випадках мовчати, як би ні хотілося повідати всім про Ісуса, про те, що Він зробив для нас?

Ймовірно, відповідь ми знайдемо в тих вказівках, які Ісус дає прокаженому. Слово «проказа» у той час охоплювало широкий спектр шкірних захворювань (з них лише одне ми сьогодні називаємо «проказою»). Хвороба ця вважалася надзвичайно заразливою, тому прокаженим слід було жити в особливих поселеннях за межами міст або селищ.

Коли Ісус повертав зір сліпому, хворий відразу розумів це – він міг бачити. Чи якби Він зцілив розслабленого, всякий би зауважив, що каліка встав на ноги. Але якби людина, що хворіла на проказу, повернулася у своє рідне місто, запевняючи, ніби вона видужала, її зустріли б із страхом і недовірою. От чому Ісус велів цій людині діяти за всіма правилами: явитися до священика – окрім вищого духовенства в Єрусалимі всюди в Юдеї і Галілеї жили священики, виконуючі релігійні, а іноді і чиновницькі обов’язки в місцевих громадах. Коли колишній хворий дістанеться до Єрусалиму, йому слід зробити відповідне жертвопринесення, офіційно подякувати Богу за зцілення, і тоді він отримає загальновизнану «медичну довідку». Прокаженому слід було виконати встановлені Мойсеєм правила не для того, щоб очиститися, але щоб його визнали, що він очистився.

Можливо, Ісус не хотів, щоб про Його вчинки поширювалася інформація, яка мимоволі підриватиме авторитет Храму. Подібного роду ситуації, як ми незабаром переконаємося, виникали неодноразово. І не в тому біда, що чутки про дивовижні зцілення могли привернути до Нього стільки народу, що натовп перешкоджатиме Йому вільно переміщатися з місця на місце (ця проблема вже відчувалася), гірше інше: Він відштовхне від Себе багатьох людей, Його визнають супротивником Закону і традицій. Виникнуть запитання: чи дійсно Він – набожний юдей, равві? Чи від Бога Його Звістка про Царство? Чи можна Йому вірити? Чи Він небезпечний, бо зайшов занадто далеко?

За громадською діяльністю Ісуса і цими конфліктами ховалося Його «внутрішнє життя» – Він повністю і безумовно сподівався на Того, до Кого звертався «Авва, Отче». Найближчі соратники дещо знали про Його молитву, яка, очевидно, і була джерелом Його влади і авторитету. Того дня, насичений хвилюваннями, коли Звістка про Царство Боже несподівано і могутньо поширилася в народі, Ісус особливо гостро відчував потребу у водійстві Божому і внутрішній переконаності. Вони були потрібні, щоб розвинути досягнутий напередодні успіх і рушити далі у вірному напрямі.

Сьогодні, коли ми молимося (особливо, якщо молитва щира і жертовна, а не зводиться до кількахвилинної «повинності»), нам обіцяна присутність Ісуса, а також керівного і підбадьорюючого нас Духа. Дух підказує нам, коли сказати, а коли промовчати, що слід винести на загальний огляд, а які наші справи зберегти таємно. У деяких країнах, у певних ситуаціях, християни, помолившись, розуміють, що краще не привертати до себе зайву увагу. Це не боягузтво, це мудрість. Але якщо, як це сталося з Ісусом, звістка все одно розповсюдиться, завдяки молитві ми збережемо упевненість у тому, що Ісус поряд з нами і тоді, коли ми несправедливо страждаємо за свою приналежність до Царства, за Звістку про владу Ісуса і Його рятівну любов до світу.

Марка 2:1-12 – Зцілення розслабленого

«Коли ж Він по кількох днях прийшов знов до Капернауму, то чутка пішла, що Він удома. І зібралось багато, аж вони не вміщалися навіть при дверях. А Він їм виголошував слово. І прийшли ось до Нього, несучи розслабленого, якого несли четверо. А що через народ до Нього наблизитися не могли, то стелю розкрили, де Він був, і пробравши, звісили ложе, що на ньому лежав розслаблений. А Ісус, віру їхню побачивши, каже розслабленому: Відпускаються, сину, гріхи тобі! Там же сиділи дехто з книжників, і в серцях своїх думали: Чого Він говорить отак? Зневажає Він Бога… Хто може прощати гріхи, окрім Бога Самого? І зараз Ісус відчув Духом Своїм, що вони так міркують собі, і сказав їм: Що таке ви в серцях своїх думаєте? Що легше: сказати розслабленому: Гріхи відпускаються тобі, чи сказати: Уставай, візьми ложе своє та й ходи? Але щоб ви знали, що Син Людський має владу прощати гріхи на землі, каже розслабленому: Тобі Я наказую: Уставай, візьми ложе своє, та й іди у свій дім! І той устав, і негайно взяв ложе, і вийшов перед усіма, так що всі дивувались і славили Бога, й казали: Ніколи такого не бачили ми!»

Більшість людей не здогадуються, що ця сцена, швидше за все, відбувається в будинку самого Ісуса, Який перебрався з Назарету в Капернаум; перші два вірші повідомляють нам, що коли Ісус повернувся з коротких місіонерських мандрів по довколишніх селах, величезний натовп чекав Його біля дверей будинку, немов кінозірку або знаменитого футболіста. Зате усіх читачів без виключення цікавить питання, хто ж полагодить розібраний того дня дах?

Ця обставина дозволяє по-новому уявити Ісусові слова, звернені до паралітика. Як би ви відреагували, якби хтось зробив величезну діру в даху вашого будинку? Але Ісус подивився на хворого і сказав із сумною посмішкою: «Добре, Я тебе прощаю». Щось у Його голосі підказало присутнім, що справа не настільки проста: це прощення означає щось більше, ніж відмова від побутового позову. Спокійна і упевнена владність Його тону проникла в саму душу хворого і дещо стривожила інших гостей. Тільки священики можуть проголошувати прощення ім’ям Божим. Якщо рослаблений потребує подібного прощення, нехай товариші несуть його в єрусалимський Храм, а не до бродячого проповідника.

Марко будує розповідь таким чином, що ця подія стає значущою віхою, вона вказує – через усі повороти і перипетії євангельського оповідання – на майбутній суд Кайяфи в 14 розділі. У цьому епізоді як у краплі води відбивається все Євангеліє від Марка: Ісус учить і зціляє, Йому пред’являють звинувачення в блюзнірстві, Ісус відстоює Свою правоту. Зцілення розслабленого, нерухомого – передвістя нового життя, яке сам Ісус набуде у воскресінні і розділить з усіма, хто того побажає.

Отже, ключовий вірш – десятий: «Син Людський має владу прощати гріхи на землі». Вираз «Син Людський» у вустах Ісуса міг означати просто «Я» або «хтось, подібний до Мене». Але в Книзі Даниїла, у 7-у розділі, нам дається пояснення до глибшого тлумачення цього виразу в Марка. У старозавітному тексті «ніби Син Людський» виступав від імені істинного народу Божого: сили зла обрушилися на нього, але Бог врятував його, виправдав, підтвердив його праведність і дав владу. У Книзі Даниїла ця влада означає право звершувати Боже правосуддя, а в Марка відбувається несподіваний поворот: це теж влада, але влада дарувати Боже прощення. Тут знову ж таки передбачена відповідь Ісуса Кайяфі (14:62).

Нині в багатьох культурах прохання сприймається як ознака слабкості, а помста – як справа честі. Іноді в цю «справу честі» залучений цілий рід, місто, країна, ми бачимо це в Північній Ірландії і на Балканах. «По-іншому вони не розуміють», – кажуть люди, що підкладають чергову бомбу або заряджають гвинтівку з оптичним прицілом. Народи і уряди беруть участь у цій дитячій, але страшній грі під назвою «він перший почав». А коли люди живуть за такими законами, вони схильні думати, що так живе і Бог.

Недивно, що раптова Звістка про прощення приголомшила увесь будинок, село, народ, а згодом і весь світ. Ісус не просто пішов проти тодішнього богослов’я – Він пробив діру в звичному способі життя, у порівнянні з яким діра в Його даху, – ніщо. Прощення найсильніше на світі, але воно майже непосильне, і ми часто віддаємо перевагу доступнішим варіантам. Ісус, Який наважився сплатити за все сповна, не погоджується на подібні компроміси.

Народ Ісуса стане для світу тим, чим сам Він був для Ізраїлю. Ми шукатимемо способи принести прощення і зцілення нашим громадам. Це можливо – згадайте хоч би результати роботи Комісії Істини і Примирення в Південній Африці – але немислимо важко. Багато хто опиратиметься, але те нове життя, до якого ми прийдемо в результаті, саме по собі – виправдання цього шляху і свідоцтво про втручання Живого Бога.

Прощення змінює і саму людину, проникає до таємних глибин її душі, зціляє старі, давно забуті рани. Людям часто здається, що прощення і зцілення неможливі. Бог для них далекий, вони не відчувають Його любові. Для істинної віри така позиція не підходить. Не потрібно стояти далеко від Його, у натовпі. Пробийте дах, пробийтеся в Боже товариство.

І ви отримаєте більше, ніж розраховували. Нелегка доля – лежати на ложі, не в силах поворухнути і пальцем, зате і відповідальність невелика. Але, зіткнувшись з живим і люблячим Богом, ви встанете на ноги і відправитеся в широкий світ проголошувати силу Його любові.

Попередній запис

Марка 1:14-20 – 1:21-34

Марка 1:14-20 – Покликання учнів «А коли Іван виданий був, то прийшов Ісус до Галілеї, і проповідував Божу Євангелію, і ... Читати далі

Наступний запис

Марка 2:13-17 – 2:18-22

Марка 2:13-17 – Покликання Левія «І вийшов над море Він знов. А ввесь натовп до Нього приходив, і Він їх ... Читати далі