Марка 1:14-20 – Покликання учнів
«А коли Іван виданий був, то прийшов Ісус до Галілеї, і проповідував Божу Євангелію, і говорив: Збулися часи, і Боже Царство наблизилось. Покайтеся, і віруйте в Євангелію!
А коли Він проходив біля Галілейського моря, то побачив Симона та Андрія, брата Симонового, що невода в море закидали, бо рибалки були. І сказав їм Ісус: Ідіть услід за Мною, і зроблю, що станете ви ловцями людей. І зараз вони свого невода кинули, та й пішли вслід за Ним. А коли недалеко прийшов, то побачив Він Якова Зеведеєвого та брата його Івана, що й вони в човні невода лагодили. І зараз покликав Він їх. І вони залишили батька свого Зеведея в човні з робітниками, і пішли вслід за Ним.»
Поет Джон Бетджемен[*] у віршованій автобіографії описує, як батько змушував його продовжити сімейну справу. Юний Джон не мав анінайменшої схильності до цього; він мріяв стати поетом. «Безглузді мріяння», – виказував батько. Ти маєш зайнятися сімейним бізнесом не лише заради грошей, але і заради честі: ти є представником четвертого покоління нашого роду. Це твій обов’язок. Юнак відмовився і піддався власному покликанню, а в результаті удостоївся звання придворного поета і упокоївся у Вестмінстерському абатстві.
Хто знає, скільки поколінь Зеведеївої сім’ї ловило рибу в морі Галілейському – мабуть, куди більше, ніж чотири. У тій країні, у тій культурі – як до цього дня в багатьох країнах і культурах – невеликий сімейний бізнес передається не лише з покоління в покоління, але навіть із століття в століття. Так воно вірніше, надійніше, людина знає, що їй слід робити. Якщо настануть важкі часи, і те не біда: потрібно лише працювати старанніше.
І тут з’являється молодий пророк з Назарету і пропонує Якову з Іваном, а також їх сусідам Петру і Андрію, кинути все і йти за Ним. І вони покоряються. Тільки сьогодні я прогулювався увечері уздовж набережної одного шотландського містечка і натрапив на чоловіка приблизно моїх років. Він сидів на ґанку будинку біля самої води і лагодив мережі для лову лобстерів. Цікаво, подумав я, а як би він зреагував, якби я запропонував йому залишити мережі і йти за мною або нехай навіть за Ісусом (до речі, місто це цілком символічно зветься Сент-Ендрю). Замисліться, як жили Петро, Андрій, Яків і Іван, в яку невідомість покликав їх Ісус, і ви зрозумієте, що ця проста на вигляд історія перевертає всі основи: залиште усе звичне і знайоме, відмовтеся від надійного, киньте сім’ю (а тодішня цивілізація трималася на родинних зв’язках), і йдіть за Ісусом. Адже і сьогодні багато людей, зокрема і серед читачів цієї книги, постають перед таким же вибором.
Розповідаючи про заклик рибалок, Марко намагається нагадати своїм читачам інші сцени з Писання, з життя народу Божого. «Залиш свою країну і дім батька свого, – сказав Господь Авраму, – йди в землю, яку Я покажу тобі». Аврам, як і Петро з друзями, послухався і пішов, куди було велено. Марко як би натякає: настала пора залишити старовинну сімейну справу народу Божого. Бог велів писати нові вірші і закликає нових поетів.
Заголовок цієї нової поеми – «Царство Боже». От про що мріяв увесь Ізраїль. Не чергові настанови, не зміни в політиці, і – Боже, упаси! – не новий «вид духовності». Так, з цього з’являться і настанови, і політика, і вже звичайно молитва, але йдеться про щось більше і більш цілісне. Це Блага (і дуже тривожна) звістка про Живого Бога, Який рушив у дорогу, Який от-от прибуде в Царство Своє. Ця Звістка вимагає відповіді. Це Блага звістка від Бога.
Зверніть увагу, як Ісус вибирає момент для рішучих дій. Поки Іван на берегах Йордана проповідував прийдешнє царство, Ісус не квапився, але як тільки Івана ув’язнили, настав момент діяти. Ми достатньо знаємо про Ісуса і здогадуємося, що Він молився і чекав, поки Отець не дасть зрозуміти: час настав. Проте ж Бог говорить з нами і «тихим голосом серця», і мовою глобальних подій. Тоді Бог явно показав Ісусові: щоб Царство настало, а не виявилося відкладеним, треба вийти до людей і діяти згідно зі Своїм покликанням. Тоді Він попрямував в галілейські села як мандруючий пророк на відміну від Івана, що проповідував на одному місці, як вісник, який повинен терміново повідомити людям всюди, що день Божий настав. Час настав.
Пройдіться вулицями будь-якого міста чи села все ще християнського світу, проголошуючи: «Покайтеся і віруйте в Благу звістку». Усі подумають, що слова ваші означають: «Відмовтеся від своїх гріхів і станьте християнами». Звичайно, Ісус хотів, щоб люди припинили грішити, але в Його розумінні покаяння мало ще два дуже істотних значення. По-перше, треба було відмовитися від політичних і соціальних чвар і партизанського опору, які нестримно затягували Ізраїль у безумну і погибельну війну. Уявіть собі, що хтось закликає до відмови від політики в країні, де половина населення з ідеологічних міркувань підтримує терористів. По-друге, Ізраїль повинен був навернутися до одвічної вірності Господові. Будь-яка людина, хоч трохи знайома з Писанням, знала, що таке навернення має статися перед тим, як Бог остаточно спокутуватиме Ізраїль. Заклик до покаяння, таким чином, сприймався як послання про момент звільнення, що наближається, позбавлення, що дарується Богом.
От чому цей заклик звучить разом із закликом увірувати. Ісусові сучасники сподівалися на найрізноманітніші речі: на своє походження, на свою країну і на Храм, на закони. Вони погоджувалися довіритися навіть Богові – якщо Бог робитиме те, що від Нього очікується. Ісус запропонував їм повірити в Благу звістку, згідно якої Бог збирається зробити щось нове. Люди могли взяти в цьому участь, і для цього було необхідно розірвати колишні узи, довіритися Ісусові і Його Звістці. Це нелегко – як тоді, так і тепер. Але саме це зуміли зробити Петро, Андрій, Яків та Іван, і до того ж закликаються всі християни сьогодні, і закликатимуться завтра, і аж до настання дня Господнього.
Марка 1:21-34 – Вигнання бісів і зцілення
«І приходять вони в Капернаум. І негайно в суботу ввійшов Він у синагогу, і навчати зачав. І дивувались науці Його, бо навчав Він їх, як можновладний, а не як ті книжники. І зараз у їхній синагозі знайшовся один чоловік, що мав духа нечистого, і він закричав, і сказав: Що Тобі до нас, Ісусе Назарянине? Ти прийшов погубити нас. Я знаю Тебе, хто Ти, Божий Святий. Ісус же йому заказав: Замовчи, і вийди з нього! І затряс дух нечистий того, і, скрикнувши голосом гучним, вийшов із нього. І жахнулися всі, аж питали вони один одного, кажучи: Що це таке? Нова наука із потугою! Навіть духам нечистим наказує Він, і вони Його слухають. І чутка про Нього пішла хвилі тієї по всій Галілейській країні. І вийшли вони із синагоги небавом, і прийшли з Яковом та Іваном до дому Симонового й Андрієвого. А теща Симонова лежала в гарячці; і зараз сказали про неї Йому. І Він підійшов і підвів її, узявши за руку, і гарячка покинула ту, і вона зачала прислуговувати їм. А як вечір настав, коли сонце зайшло, то стали приносити до Нього недужих усіх та біснуватих. І все місто зібралося перед дверима. І Він уздоровив багатьох, на різні хвороби недужих, і багатьох демонів повиганяв. А демонам не дозволяв Він казати, що знають Його.»
Нещодавно газети писали про катастрофу на морі. На туристичному поромі, навантаженому відпочивальниками і автомобілями, не були як слід задраєні люки, і на борт почала поступати вода. Пором став тонути, пасажири запанікували. У лічені секунди легкий і приємний настрій вихідного дня перетворився на непроглядний жах. Люди у відчаї кидалися по палубі і кричали.
Один з пасажирів – зовсім не член команди – узяв на себе керування. Чітким голосом він віддавав накази, пояснював, що треба робити. Паніка дещо уляглася, коли люди відчули, що хтось за них відповідає, і більшість зуміла благополучно дістатися до рятувальних шлюпок – їх було б набагато важче знайти в тисняві і темряві. Ця людина тим часом дісталася до трюму, з якого ще не всі вибралися. Він пристосував себе в якості моста: учепившись однією рукою за трап, а іншу руку протягнувши вниз, у частину судна, що вже йшла під воду, він допоміг врятуватися ще кільком людям. Коли кошмар розсіявся, виявилось, що ця людина загинула – віддала своє життя, взявши на себе відповідальність, і, завдяки цій відповідальності, узятій на себе, врятувала інших.
А тепер перенесемося на інший берег – на берег моря Галілейського. У сотні метрів від берега, у маленькому містечку Капернаум (Біблія називає такі поселення містами, але це були швидше села) стоїть синагога. Під час служби піднімається якась людина – новачок, не з визнаних учителів – і сам від себе починає пояснювати народу волю Божу і прийдешнє Царство. Народ звик до інших учителів – священиків, книжників, начитаних людей, а також до фарисеїв, самопроголошених охоронців єврейських традицій. Ті наставляли по-іншому, постійно посилалися на Мойсеєві слова або думку якогось равві, але Ісус – м’яко, спокійно, переконливо – учив лише на підставі власного авторитету.
Тією ж владою вимовляв Він і слова зцілення. Бувало, що біснуваті, чиє життя перетворилося на суцільний кошмар, підпавши під чужий вплив, чинили опір Ісусові. Сили, що тримали таких людей у поневоленні, якимсь чином впізнавали Його, здогадувалися, хто Він є і навіщо прийшов. Він прийшов припинити цей кошмар, врятувати окремих людей і цілі народи від руйнівних оков. Шумні біснуваті, жінка, яка страждає на лихоманку, інші люди, які страждали на найрізноманітніші недуги – ніхто не залишився без допомоги. Ісус лагідно і рішуче протистояв усім недугам.
Цим Марко пояснює популярність Ісуса, що швидко поширилася, і в той же час показує, що само початок Його громадського служіння вже провіщав драматичний кінець. Ісус незабаром привернув до Себе великі натовпи народу, головним чином – завдяки дивовижним зціленням. Навіть це могло насторожити владу, але йшлося про щось більше: Ісус вийшов на битву проти руйнівних сил зла, перед якими люди почували себе такими ж безпорадними, як нещасний плавець посеред бурхливого океану. Ісус – той людський міст, яким люди змогли видертися до берега, до порятунку. І якщо цей живий Міст, що розкинув руки на хресті, власним життям сплатив за цю владу і перейняту на Себе відповідальність, так це лише частина Його єдиної і цілісної місії. Востаннє біси тішилися, коли Він висів розіпнутий, востаннє висміювали Його авторитет. На хресті Він завершив той подвиг зцілення, який почав в описуваний Марком день у синагозі.
Коли Церква навчається говорити і діяти з тією ж владою і відповідальністю, ми знову набуваємо рятівної влади Бога і знову стикаємося із зростаючим опором сил пітьми. Відбувається щось схоже та все ж інше. Біси знали Ісуса, знали, що Він прийшов знищити їх раз і назавжди. І нехай вони волають, з часів Голгофи немає в них більше влади над світом. Ми, як християни, твердо віримо і свідчимо: всупереч паніці, що часто охоплює світ, і відчаю, спасіння, проголошене любов’ю і владою Бога через Ісуса, вже почалося.
[*] Знаменитий англійський поет, письменник, телеведучий XX ст. Описав своє життя в книзі під назвою «Хто є хто» (Who’s Who). – Прим. ред.
