Проповідь Ісуса на ринку

Це був сприятливий час. Люди стікалися на сільську площу, де кольори і запахи змішувалися у крикливій атмосфері ринку. Були ті, що продали і купляли, ті, що сперечалися, а також ті, що просто були частиною цього барвистого народу, бо не мали нічого іншого до роботи. На розі площі стояла синагога. Вона, однак, не виглядала місцем, де люди поспішали б усамітнитися. Ісус, змішавшись з цим натовпом, грався з дітьми, тоді як Його учні були зайняті придбанням усього необхідного для їх повсякденного життя. Це тривало недовго, бо хтось Його впізнав і розбудив сонну цікавість села.

«Це Ісус, пророк із Назарету». «А це правда, що Він чинить чуда?». «Я чув, як Він говорив у синагозі і змусив замовчати рабина. Треба було бачити, як легко Він цитував уривки зі Святого Писання, пояснюючи все дуже просто». «Слід остерігатися, наближаючись до Нього. Я чув, що в Єрусалимі Він не в пошані, і стежать за всіма, хто Його часто відвідує. Ти можеш себе знеславити». «Дивіться, навколо Нього гуртуються люди». «Йдемо послухати Його, буде весело».

Учні тим часом припинили свої пошуки між базарними столами і намагалися у чомусь переконати Ісуса.

– Ти не можеш промовляти тут, посеред натовпу. Хіба не знаєш, що первосвященики підозрюють, ніби Ти прагнеш підбурювати народ, – сказав Йому тихо Петро.

– Якщо народ зібрався, значить тут місце, де Я маю промовляти.

– А Ти не міг би почекати, доки почнеться молитва в синагозі? – наполягав Петро.

Ісус подивився Йому прямо в очі і нічого не сказав. Пройшла лише мить, як Петро відчув, що Ісус хотів йому щось сказати. Щось таке, що Він хотів, аби Петро неодмінно зрозумів.

– Петре, коли цей натовп голодний, не годиться чекати до завтра. Для когось, можливо, вже буде занадто пізно. Не має значення місце, де Я можу говорити про Мого Отця. Можливо, для когось синагога те місце, куди занадто важко дістатися. Тут, натомість, Мене всі можуть слухати, не відчуваючи на собі тиску святости храму. Площа є місцем, де пил і вітер вільно граються і віддають славу Богові у кожному кутку, і ніхто їх не зупинить. І Я хочу, щоб Мої слова долинули також і до тих, хто ховається по закутках, як, наприклад, митарі і повії.

Петро насупив своє чоло, зосередив в одній точці погляд і намагався схопити сенс цих слів. Він зробив над собою зусилля, щоб полишити свої переконання і принципи єврея, який з повагою ставиться до Закону і традицій. Він думав про бурхливе море: ніколи не мав ілюзій, що зможе перемогти хвилі, котрі билися об його рибальський човен, а підлаштовувався до них, щоб щасливо плисти далі. Зараз Ісус був схожий на бурхливе море – це він розумів. Якщо Він хотів промовляти тут, на площі, хто міг Йому заборонити? Та й зрештою, що забороняти – говорити про Бога цим бідним людям, які сиділи перед синагогою, щоб вижебрати трохи грошей і багато розуміння? Хай їм, тим священикам, яким теж слід було б побачити, що Ісус не є підбурювачем, а промовляє до всіх з простотою Божих дітей!

– Заспокойтеся, не кричіть усі нараз, – втрутився Петро, намагаючись своїми руками енергійно наводити лад серед людей, які підходили. – Сідайте, Учитель має вам щось сказати!

І силою прихиляв донизу тих, що були найближче, так, щоб вони сіли на землю. Інші, бачачи це, наслідували їх приклад. Таким чином навколо Ісуса запанувала тиша.

– Я звертаюся також і до вас, священики та вчителі закону, що стоїте в дверях; не бійтеся, підійдіть сюди.

Між тим, невелика група чоловіків прокладала собі дорогу крізь натовп і наблизилась до Ісуса. Це були старійшини народу, які боялися звинувачення у співучасті з боку Єрусалимських властей, якщо не зупинять Ісуса.

– Учителю, Ти кажеш, що є пророком, який голосить слово Боже. Чому ж Ти не говориш і не молишся в синагозі, як усі добрі євреї?

– Тому що синагога є всередині кожного з нас. До храму ідуть, щоб віддати честь Богові, але саме власним життям і совістю кожна людина складає свідчення своєї віри.

– Ти не можеш говорити до людей, перш ніж не буде прочитано сувоїв закону. А вони зберігаються у святому місці храму. Отже, якщо справді хочеш навчати, ми просимо Тебе, щоб Ти зайшов з нами до синагоги.

– Ви, вчителі закону, добре знаєте правила, але не слухаєте голосу серця. Чи можуть усі ці люди слідувати за нами туди, де ви з вашою владою зможете впливати на совість слабких?

– Кожен може вільно ввійти у Божий дім.

– Так, але спочатку він повинен очиститися, принести свої дари і повинен підкоритися тому, що ви називаєте вашими порадами.

– Це приписи, які нам залишили наш батько Авраам і пророки.

– Для вас традиція і закон важливіші за будь-яке серце, що шукає Бога. Але є закон, який не записаний в жодному сувої: це закон любови, яку Бог приберігає для тих, хто покинутий і відкинений, хто просить про промінь світла, щоб освітити темряву його життя.

– Є віра в Бога, Який все виправдовує і все розуміє.

– Ось чому ви засуджуєте повій і митарів. Вони не мають закону, який їх захищає і виправдовує. Серед вас немає жодного, хто мав би сміливість читати в їхніх серцях, щоб дізнатися, чи вони засмучені, чи стривожені. Ніхто не питає цих нещасних, кинутих напризволяще, чи спраглі вони правди і справедливости.

– Якби вони прийшли у храм зі скорботним серцем і покаялися зі своїх гріхів, то також знайшли б розуміння закону і Боже прощення.

– Роде лицемірний, як можете думати, що повія могла б переступити поріг вашого храму без того, щоб її не принизили і щоб усі не вказували на неї пальцем як на грішницю?

– Ми застосовуємо лише правила, які наші батьки передали нам і які навіть Ти повинен добре знати.

– Ні, ви передаєте тільки ваші розчарування і ваше бажання зберегти владу та привілеї стосовно бідних людей, яких Бог довірив вам. “Милосердя хочу, а не ладану”, – сказав пророк. Але ви змусили повірити, що ніхто не може уникнути правосуддя Божого, поки спершу не кине в скарбонку і не покадить ладаном, забуваючи про добро й милосердя Отця до всіх Його дітей.

– Ти не можеш так казати, Ти не маєш жодної влади так чинити. Хіба Ти більший за всіх пророків і вчителів закону?

– Моєю владою є справедливість, бо Бог є справедливістю. І щоб ви знали, що останні й найбільш слабкі отримають справедливість, у якій ви їм відмовляєте: прийде день, коли навіть повії і митарі випередять вас у Царстві Небесному.

– Вони – грішники, і не можуть постати перед Лицем Божим, якщо спершу не навернуться.

– Ніхто не може постати перед Богом, якщо його серце не є щирим. Вони, в самотності і болю їхнього становища, чекають когось, хто принесе їм слово надії. І тепер настав час: хто б не згрішив, отримає Боже милосердя, якщо матиме віру в Його доброту і Його справедливість.

Натовп, який до того мовчки спостерігав, розворушився. Одна жінка почала кричати, що Ісус має рацію, бо всі мають надію. Інші голоси піднялися на захист старійшин народу. Інші ж казали, що Ісус образив їх, протиставивши митарів і повій їхньому гідному життю віруючих, що дотримуються закону. Петро, бачачи, що емоції словесної баталії розпалювалися, боявся, аби з Ісусом чогось не трапилося. Він подав знак іншим апостолам, ті оточили Ісуса і вивели Його за межі села. На сьогодні вже було досить, подумав він. Петрові, як рибалці, довелося сьогодні приборкувати щось більше, ніж бурю. Потім Ісус навчить його, як говорити з натовпом, не ризикуючи стати жертвою заворушень.

Тож Ісус та учні пішли до найближчого села у пошуках місця для відпочинку.

Попередній запис

Петро, Ісус і натовп

Ісус зціляє сліпих і кульгавих на горі, Джеймс Тіссо Перед будинком Петра шумно юрмився натовп, який ... Читати далі

Наступний запис

Народитися згори

Синедріон щойно зібрався. Ніхто того ранку не хотів пропустити дискусію: мали говорити про справу Ісуса з Назарету. Старійшини і вчителі ... Читати далі