Матвія 23:13-22 – Засудження книжників і фарисеїв (1)
«Горе ж вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що перед людьми зачиняєте Царство Небесне, бо й самі ви не входите, ані тих, хто хоче ввійти, увійти не пускаєте! Горе ж вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що вдовині хати поїдаєте, і напоказ молитесь довго, через те осуд тяжчий ви приймете! Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що обходите море та землю, щоб придбати нововірця одного; а коли те стається, то робите його сином геєнни, вдвоє гіршим від вас!
Горе вам, проводирі ви сліпі, що говорите: Коли хто поклянеться храмом, то нічого; а хто поклянеться золотом храму, то той винуватий. Нерозумні й сліпі, що бо більше: чи золото, чи той храм, що освячує золото? І: Коли хто поклянеться жертівником, то нічого, а хто поклянеться жертвою, що на нім, то він винуватий. Нерозумні й сліпі, що бо більше: чи жертва, чи той жертівник, що освячує жертву? Отож, хто клянеться жертівником, клянеться ним та всім, що на ньому. І хто храмом клянеться, клянеться ним та Тим, Хто живе в нім. І хто небом клянеться, клянеться Божим престолом і Тим, Хто на ньому сидить.»
Одного разу я проповідував в одній американській церкві. Я говорив про те, що древні культи знову починають проникати в нашу культуру і що християни повинні розпізнавати хитрі шляхи їх проникнення. Коли я вже стояв у дверях, потискуючи руки, до мене підійшла одна літня пані і захоплено сказала: «Присягаюся Юпітером! Це була чудова проповідь!»
Вираз мого обличчя змусив її опам’ятатися. Очевидно, що Юпітер ніколи не був головним божеством в Америці, але для того, щоб присягнутися його ім’ям, достатньо було його знати. Оскільки саме наші пусті слова показують, які ми насправді, настав час замислитися про те, що саме ми говоримо, не замислюючись.
Досить часто і в юності, і в наші дні мені доводилося чути: «Щоб я здох! Присягаюся Біблією! Присягаюся честю! Присягаюся своїми дітьми! Присягаюся могилою своєї матері!» Без сумніву, кожен читач зможе щось додати до цього списку. Навіщо ж ми вимовляємо таке? Можливо, ми не упевнені в тому, що наші слова мають вагу і ґрунтовність без цих безглуздих фраз? Спроба зробити свою мову барвистішою, не докладаючи особливих розумових зусиль, безнадійна. З таким же успіхом ви можете спробувати підв’язати дерево, що хилиться до землі, вологим рушником. Відчуття ненадійності слів переростає в звичку вживати клятви, що стали звичайним шумом, який ми перестаємо помічати. У цьому уривку застереження Ісуса про те, що за пусті слова ми дамо відповідь судного дня (12:36), знаходять своє продовження.
У культурному суспільстві і в церквах Заходу довгий час було прийнято вигукувати «О, небо!», а вигук «Диявол!» був під забороною. Адже Ісус заборонив присягатися Небесами, але нічого не говорив про клятви пеклом і його мешканцями. Невже правила пристойності, що склалися, для нас важливіші, ніж заповіді Христові?
Нагадаємо, що в Нагорній проповіді Ісус заборонив будь-які клятви (5:33-37). А цей уривок порушує глибше питання про ставлення до Храму – на прикладі рішень книжників і фарисеїв про те, що вважати богохульством, а що – ні. Згідно з Ісусовим висновком, ці законовчителі цінують золото більше, ніж Храм, а жертву – більше, ніж жертовник Храму. Вони більше звеличують дари, принесені до місця присутності Божої, ніж саму цю Божу присутність. Але ж золото і дари мають якесь значення тільки тому, що є Храм і вівтар, а їх значущість визначається Божою обітницею перебувати в Храмі. Іншими словами, законовчителі вимовляють ім’я Боже марно, порушуючи третю заповідь, і намагаються прикрити це за допомогою слизьких пояснень.
Таких релігійних лідерів Ісус двічі називає «сліпими» (вірші 16, 19). Вони не бачать, що і Хто насправді важливі. Вони подібні до людей, які, навіть не уміючи читати, намагаються міркувати про заслуги Шекспіра і Гете. Правова система книжників і фарисеїв призвела до того, що вони присвятили своє життя дрібницям, які не мають нічого спільного з істинним Законом. Більше того, вони не дозволяють людям, які шукають правди і Бога, знайти вірний шлях, звалюючи на них таку ношу, яка тільки відштовхує їх від Закону.
На кого ж саме було спрямоване обурення Ісуса? На жаль, цей розділ Євангелія від Матвія іноді використовувався для антиюдейської, навіть антисемітської пропаганди. Але це кричуще зловживання. Слід пам’ятати, що в Ісусові дні (як і зараз) більшість євреїв не були ні книжниками, ні фарисеями. Як відомо, після руйнування Храму в 70 р. Р. Х. приписи фарисеїв були глибоко перероблені рабинами, які відтоді стали головними лідерами юдаїзму. А критика Ісуса була спрямована на єврейських законників Його часу, які збивали Ізраїль зі шляху істинного в довгожданий момент приходу Месії. Вони не стали тими лідерами, які могли б провести Ізраїль через фатальний історичний перелом.
Деякі дослідники вважають, що добрий і люблячий Ісус не міг звинувачувати Своїх співвітчизників у таких різких тонах, і цей розділ – пізніша вставка, що з’явилася, коли вже виразно оформилися розбіжності між християнством і юдаїзмом. Але в таких припущеннях немає необхідності. Звичайно, Ісус знав про боротьбу різних партій усередині юдаїзму за першість і народне визнання. Цей розділ фактично складається з похмурих, майже ритуальних звинувачень саме цих партій у порожній набожності і хибності їх віровчень.
Кожному, хто вважає, що ці звинувачення стосуються лише одного юдаїзму чи його особливої групи, слід уважно поглянути на власне суспільство і (на жаль) на власну церкву. Вивчаючи цей уривок, можна знайти багато приводів серйозно замислитися про те, що сказав би Ісус багатьом сьогоднішнім лідерам і учителям.
Матвія 23:23-33 – Засудження книжників і фарисеїв (2)
«Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що даєте десятину із м’яти, і ганусу й кмину, але найважливіше в Законі покинули: суд, милосердя та віру; це треба робити, і того не кидати. Проводирі ви сліпі, що відціджуєте комаря, а верблюда ковтаєте! Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що чистите зовнішність кухля та миски, а всередині повні вони здирства й кривди! Фарисею сліпий, очисти перше середину кухля, щоб чистий він був і назовні! Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що подібні до гробів побілених, які гарними зверху здаються, а всередині повні трупних кісток та всякої нечистости! Так і ви, назовні здаєтеся людям за праведних, а всередині повні лицемірства та беззаконня!
Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що пророкам надгробники ставите, і праведникам прикрашаєте пам’ятники, та говорите: Якби ми жили за днів наших батьків, то ми не були б спільниками їхніми в крові пророків. Тим самим на себе свідкуєте, що сини ви убивців пророків. Доповніть і ви міру провини ваших батьків! О змії, о роде гадючий, як ви втечете від засуду до геєнни?»
Ми дісталися до котеджу увечері. Прекрасний літній день згасав, і промені сонця, що заходило, пробивалися вдалині крізь високі дерева, що росли в кінці саду. У вечірньому освітленні котедж виглядав казково. Чорні дрозди сиділи на його солом’яному даху, у вікні на фронтоні мерехтіло світло, старі кам’яні стіни здавалися рожевими.
Ми зайшли всередину будівлі і були неймовірно шоковані. У всіх кімнатах підлога була вистелена старими газетами, обривки килима були брудні і явно погризені мишами. Двері гойдалися на поламаних завісах, біля кухні стояли пляшки з молоком, що протухнуло. Звідкись був чутний звук води, що крапає з дірявої труби. Джерелом мерехтливого світла була самотня гола лампочка посеред першої кімнати. Усередині цього будинку жило справжнє людське горе, але, дивлячись зовні, ми ніколи б про нього не здогадалися.
Психіатри кажуть, що в наших снах будинок символізує саму людину. Чистота чи веселий безлад, колір стін і даху будинку відбивають характер власників, їх смак і настрій. «Будинки живуть і помирають», – писав Т. С. Еліот у «Чотирьох квартетах». А помирати будинки найчастіше починають зсередини.
Найголовнішим звинуваченням Ісуса проти фарисеїв було те, що вони схожі на такий тужливий і жахливий будинок. Зовні вони виглядали настільки благопристойно, що справляли сильне враження на оточення. Свідки їх скрупульозного дотримання Закону вважали фарисеїв кращими представниками єврейського народу, людьми найвищих чеснот, угодними Богові.
Але варто відкрити вхідні двері, і ви будете уражені побаченим. «Повні вони здирства й кривди», – каже Ісус (в. 25). Так кажуть про людей, які знають, що вони повинні були б робити, але не можуть із собою впоратися. Ситуація з книжниками і фарисеями була навіть гірша: вони не лише знали Закон, але учили йому інших; проте самі вони не наслідували головні Божі заповіді.
Слід підкреслити, що далеко не всі єврейські законовчителі I століття підходили під такий опис. Фарисей Савл – майбутній святий Павло – ревно виконував усі вимоги Закону (Фил. 3:4-6). Були і такі фарисеї, як Гамаліїл, якого апостол Лука вважає великим учителем (Дії 5:34). А благородний рабин Акіба продовжував читати велику молитву «Почуй, о Ізраїлю, Господь Бог твій, Господь єдиний», коли римляни катували його до смерті в 135 р. Р. Х. Значить, і в юдейській традиції були свої святі.
Але в нас є всі підстави припускати, що багато фарисеїв заслуговували звинувачень Ісуса. Вимога суворого дотримання Тори задовольняла їх національні амбіції, але вони навіть не приступали до справжньої духовної боротьби за чистоту дому зсередини, а не тільки зовні.
І знову треба підкреслити, що ця критика фарисеїв стає зрозумілою тільки в рамках усієї картини, яку зображує Матвій. Ісус прагнув досягти справжнього оновлення, якого неможливо досягти на шляху найстараннішого дотримання Тори, якого вимагали фарисеї. Христос був готовий перейняти на Себе всю гріховність світу, включаючи ту, яку Він викриває в цьому розділі. Було б помилкою сприймати Його слова як осуд низьких моральних рис конкретних людей.
Але ми не повинні випускати з уваги одне важливе зауваження Ісуса наприкінці цього уривка. Він каже про те, що самозвані учителі Його часу схожі на своїх попередників, вбиваючих пророків і істинних праведників. Хоча фарисеї протестують (здавалося б, справедливо) проти подібних звинувачень, Ісус знає, що вони готові завершити справи своїх предків, стратив Його самого.
