Матвія 22:34-46 – Про головну заповідь
«Фарисеї ж, почувши, що Він уста замкнув саддукеям, зібралися разом. І спитався один із них, учитель Закону, Його випробовуючи й кажучи: Учителю, котра заповідь найбільша в Законі? Він же промовив йому: Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою. Це найбільша й найперша заповідь. А друга однакова з нею: Люби свого ближнього, як самого себе. На двох оцих заповідях увесь Закон і Пророки стоять.
Коли ж фарисеї зібрались, Ісус їх запитав, і сказав: Що ви думаєте про Христа? Чий Він син? Вони Йому кажуть: Давидів. Він до них промовляє: Як же то силою Духа Давид Його Господом зве, коли каже: Промовив Господь Господеві моєму: сядь праворуч Мене, доки не покладу Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм. Тож, коли Давид зве Його Господом, як же Він йому син? І ніхто не спромігся відповісти Йому ані слова… І ніхто з того дня не наважувався більш питати Його.»
Я дивився по телевізору тенісний матч між двома сильними гравцями. Обоє грали добре, але під кінець гри в одного з них ніби відкрилося друге дихання, і він почав вигравати тайм за таймом, у результаті вигравши увесь матч.
Так само як кінець цього тенісного матчу, нас має здивувати кінець 22-го розділу Євангелія від Матвія. «Котра заповідь найбільша в Законі?» – запитали фарисеї. Відповідь Ісуса була настільки традиційною, що до неї неможливо було висунути жодної претензії, і настільки глибокою, що вона спантеличила всіх слухачів. І тоді настала Його черга запитати: «Месія – Син Давидів або Господь Давида, або ж той і другий одночасно?» Фарисеї ніколи раніше не задавалися подібним запитанням, і, звичайно ж, вони не знали, як на нього відповісти, хоча людина, яка стояла прямо перед ними, і була цією відповіддю.
Кожного разу, коли Ісус стикатиметься зі Своїми опонентами – під час Його арешту, на суді і на хресті – вони не знатимуть відповідь на це запитання, на противагу читачам Євангелія. Матвій хоче нам пояснити, що арешт Христа, Його тортури і розп’яття – це саме той шлях, який дозволить Ісусу виконати дві великі заповіді, про які Він нагадав. Ісус займе престол як істинний цар Ізраїлю, одночасно – і Син, і Господь Давида, щоб врятувати людей.
Тепер давайте подивимося на зовнішню, але не менш важливу сторону поєдинку між Ісусом і Його супротивниками. Багато єврейських учителів, що обговорювали питання про те, яка з 613 заповідей у Законі Мойсеєвому – більша (тобто головна), цілком погодилися б з Ісусовою відповіддю. Ці заповіді були частиною молитви, яку і тоді, і зараз правовірні євреї мали вимовляти щодня.
Але чи дійсно люди дотримували ці заповіді? У 15-му розділі Ісус вже говорив про те, що при молитві люди не повинні вимовляти ті слова, які не живуть в їх серцях і суперечать справам. Завданням Христа в Нагорній проповіді було пояснити людям, що дотримання правил, встановлених Законом, повинне доповнюватися відродженням їх сердець.
Але як цього можна досягти? Навіть ті люди, які все життя намагалися наслідувати Ісуса, черпаючи сили в Його милості і любові, добре знають, що серце не можна відродити миттєво. У ньому довго залишається безліч темних і брудних куточків, до яких дуже важко добратися, щоб вичистити їх покаянням і молитвою, освітити сяйвом любові.
Слова Ісуса про любов до Бога і ближнього набувають особливо глибокий сенс, коли ми сприймаємо їх у світлі всього Євангелія; адже Матвій розповідає нам про смерть Христа за гріхи світу, про Його воскресіння з Благою звісткою про початок нового життя. Тоді заповіді стають не лише правилами поведінки, але і запрошенням у той світ, де ненависть і гордість поступово зникнуть і їх місце займе любов.
Щось подібне відбувається і з поясненням Ісуса, хто такий Месія. У багатьох розділах Євангелія Матвій досить ясно говорить про те, що Ісус – «Син Давидів» (1:1, 20:30, та ін.). Але для багатьох євреїв того часу це титул царя, який здобуде військову перемогу над ворогами Ізраїлю. Але такий войовничий правитель навряд чи надихнув би людей любити всім серцем не лише Бога, але і своїх сусідів, як самих себе. Адже Ісус у Нагорній проповіді наполягає на тому, що «Бог» наших молитов – це Творець всього світу, Який любить Своє творіння цілком, а не лише одну його частину.
Але коли цей Бог втілився (Мф. 1:23), Господь Давида став і його Сином – не тим войовничим Месією, кого чекали євреї, а Сином Божим, Який принесе у світ рятівний, цілющий закон Його Отця. А «вороги», яких повергне Бог, будуть ворогами не лише Ізраїлю, але і всього людського роду: це гріхи і їх незмінна супутниця – смерть.
Оскільки ці гріхи ще володарюють над Ізраїлем, Ісус активно протидіє всім спробам Свого народу прославити Свій релігійний статус. Христос продовжуватиме Свою роботу аж до самого хреста, знаючи, що смерть може перемогти тільки Він сам, зустрівшись з нею в двобої.
Матвія 23:1-12 – Про книжників і фарисеїв
«Тоді промовив Ісус до народу й до учнів Своїх, і сказав: На сидінні Мойсеєвім усілися книжники та фарисеї. Тож усе, що вони скажуть вам, робіть і виконуйте; та за вчинками їхніми не робіть, бо говорять вони та не роблять того! Вони ж в’яжуть тяжкі тягарі, і кладуть їх на людські рамена, самі ж навіть пальцем своїм не хотять їх порушити… Усі ж учинки свої вони роблять, щоб їх бачили люди, і богомілля свої розширяють, і здовжують китиці. І люблять вони передніші місця на бенкетах, і передніші лавки в синагогах, і привіти на ринках, і щоб звали їх люди: Учителю!
А ви вчителями не звіться, бо один вам Учитель, а ви всі брати. І не називайте нікого отцем на землі, бо один вам Отець, що на небі. І не звіться наставниками, бо один вам Наставник, Христос. Хто між вами найбільший, хай слугою вам буде! Хто бо підноситься, буде понижений, хто ж понижується, той піднесеться.»
Продавець у крамниці похідного інвентарю чудово знав свою справу. Він порадив мені: «Ось цей намет хороший для будь-якої погоди, він достатньо великий, щоб вмістити всі ваші речі, і простий у користуванні». Я з вдячністю приєднав намет до стопки мап, шкарпеток, до водонепроникного одягу.
Настав час вибирати черевики. «От найкращі, – сказав продавець, – у них міцна підошва і верх, вони не ковзають при ходьбі по бруду, траві і гострому камінню».
Потім черга дійшла до плитки, палива, упаковок з концентрованою їжею і напоями, спального мішка, засобів від комах, ліхтаря, аптечки першої допомоги і т. д. Нарешті, продавець дістав величезний рюкзак з водонепроникної тканини, упевнено заявивши, що мені знадобиться саме такий.
Поки я розплачувався, продавець акуратно склав у рюкзак усе необхідне для мого нового життя у відпустці. Я спробував відразу закинути його за спину, але мені це не вдалося. Довелося стати до рюкзака спиною і зігнути коліна, а продавець допоміг мені просунути руки під лямки. Я випрямився і хоробро посміхнувся, але відразу ж засумнівався в тому, що зможу вийти з магазину, не кажучи вже про те, щоб пройти сотню миль по горах.
«А як ви самі проводити відпустку?» – запитав я в продавця. «Ну, я їжджу тільки до моря, – відповів він, – у мене хвора спина, тому я не можу тягати таку тяжкість».
На той час, як я добрався до кінця вулиці, я вже думав про книжників і фарисеїв.
З 23-го розділу Євангелія починається остання з п’яти великих частин, які утворюють, за задумом Матвія, «хребет» усього Євангелія. Перша частина – це Нагорна проповідь (розділи 5-7); друга – 10-й розділ, де Ісус дає Своїм учням владу зціляти і проповідувати; третя – 13-й розділ з притчами про Царство Небесне, четверта – правила життя в суспільстві, згідно з вченням Христовим (розділ 18-й). І от тепер починається велика п’ята частина Євангелія (розділи 23-25), в якій ми знайдемо попередження про майбутні події.
Матвій дає зрозуміти, що ми повинні сприймати місію Ісуса з урахуванням заслуг Його попередника. Мойсей дав людям п’ять книг Закону, Ісус – п’ять частин Нового Заповіту, що відкрив шлях до нових стосунків між Богом і світом. Мойсей провів людей через пустелю до Йордану, за яким лежала Земля обітована; Ісус приведе людей до межі нового Божого світу, але не залишиться, подібно до Мойсея, на другому боці річки, а сам введе їх у цей світ ціною Своєї смерті.
На початку 23-го розділу Ісус, оточений Своїми земляками, розповідає їм про тяжку ношу, яку хочуть звалити на їх спини законовчителі. Вони постійно наводили в приклад Мойсея: от що Мойсей сказав, от що він робив щодня, от чого він остерігався, – і т. д. і т. п. З одного боку, це свідчить про вражаючу увагу до деталей заповідей, даних Ізраїлю Богом. Але все таки настанови книжників і фарисеїв нагадують рекомендації продавця мандрівникові, хоча сам він ніколи не наважувався піти в похід.
Ісус звинувачує Своїх супротивників не в тому, що вони приділяють надто багато уваги Мойсеєві. Як вже раніше пояснював Матвій (наприклад, у віршах 5:17-19), Закон Мойсеїв (Тора) був благим і даний Богом. Ісус говорив про те, що Закон слід дотримувати, але Він виділив у ньому дві великі заповіді про любов до Бога і ближніх (22:37-39).
За словами Ісуса, коли справа доходила до виконання цих заповідей, законовчителі «навіть пальцем своїм не хотять… порушити» таку тяжку ношу. Замість цього вони робили все можливе, щоб тільки виглядати благочестивими. Шкіряні пов’язки і «філактерії» (коробочки з текстами молитов, які прив’язували до лоба і руки) були добре видні всім, так само як чотири молитовні стрічки на верхньому одязі. Таких людей було прийнято іменувати «равві» (учитель), вони займали почесні місця на зібраннях. Ісус показує, що все благочестя таких «учителів» – удаване, що не заслуговує подібного прославляння, оскільки вони не виконують головних Божих заповідей.
Багато поколінь християнських проповідників використовували цей уривок з Євангелія для критичних зауважень на адресу церковних ієрархів, що люблять пишні одіяння і знаки пошани з боку парафіян. Це досить справедливо, але ми не повинні забувати, що книжники і фарисеї не були церковними лідерами в нашому сьогоднішньому розумінні.
Хто ж сьогодні схожий на древніх законовчителів? Можливо, деякі громадські діячі, які ефектно виступають у ЗМІ з красивими промовами про загальнолюдські цінності, але в той же час використовують свою популярність для прибуткового, але незаконного бізнесу. Перш ніж вдаватися до полеміки про моральні якості наших братів по вірі, давайте утямимо, що проблема, про яку говорив Ісус, має відношення не лише до церков, але і до багатьох сучасних структур суспільства.
Коли ми це зрозуміємо, нам залишиться засвоїти декілька уроків, корисних для кожної християнської церкви. Справа не в тому, як ми називаємо наших учителів і лідерів: у Новому Заповіті наводиться багато прикладів їх іменувань (див. Еф. 4:11). Істинна гідність людини, яка уникає будь-яких звань, може бути такою же, як і в лідера, що з гордістю носить свій високий титул.
По-справжньому значуще тільки те, що нам сказано у віршах 11 і 12: ми покликані наслідувати не книжників і фарисеїв, а Христа, Який готувався до шляху, що веде до смерті на хресті. Ісус бачив, що в таку дорогу не можна буде узяти багаж з гордовитості, самовдоволення і пихи. Ісус вже закликав людей замість цього багажу прийняти Його ношу, бо «тягар Мій легкий!» (11:29-30). Тепер наближається той момент, коли Христос звалить на Свої плечі найтяжчу ношу з усіх можливих, щоб Його людям ніколи більше не довелося згинатися під нею.
