Матвія 20:1-16 – 20:17-28

Матвія 20:1-16 – Робітники у винограднику

«Бо Царство Небесне подібне одному господареві, що вдосвіта вийшов згодити робітників у свій виноградник. Згодившися ж він із робітниками по динарію за день, послав їх до свого виноградника. А вийшовши коло години десь третьої, побачив він інших, що стояли без праці на ринку, та й каже до них: Ідіть і ви до мого виноградника, і що буде належати, дам вам. Вони ж відійшли. І вийшов він знов о годині десь шостій й дев’ятій, і те саме зробив. А вийшовши коло години одинадцятої, знайшов інших, що стояли без праці, та й каже до них: Чого тут стоїте цілий день безробітні? Вони кажуть до нього: Бо ніхто не найняв нас. Відказує їм: Ідіть і ви в виноградник. Коли ж вечір настав, то говорить тоді до свого управителя пан виноградника: Поклич робітників, і дай їм заплату, почавши з останніх до перших. І прийшли ті, що з години одинадцятої, і взяли по динарію. Коли ж прийшли перші, то думали, що вони візьмуть більше. Та й вони по динару взяли. А взявши, вони почали нарікати на господаря, кажучи: Ці останні годину одну працювали, а ти прирівняв їх до нас, що витерпіли тягар дня та спекоту… А він відповів і сказав до одного із них: Не кривджу я, друже, тебе, хіба не за динарія згодився зо мною? Візьми ти своє та й іди. Але я хочу дати й цьому ось останньому, як і тобі. Чи ж не вільно мені зо своїм, що я хочу, зробити? Хіба око твоє заздре від того, що я добрий? Отак будуть останні першими, а перші останніми!»

Одним з найбільших досягнень сучасного західного суспільства є створення профспілок. Тривалий час багаті люди, що мали землі і привілеї, безсоромно експлуатували бідних і незаможних. Але після тривалої боротьби настав час, коли свобода і справедливість восторжествували: робітники об’єдналися і змусили владу звернути на них увагу. Впродовж XX століття багато що змінилося, хоча експлуатація робітників не припинилася, і профспілки робили все можливе, щоб відновити справедливість. Деякі з них стали наполягати на різній оплаті праці – залежно від її якості і тривалості.

Керівники таких профспілок вжахнулися б, прочитавши історію Ісуса про працівників, що отримали однакову плату, хоча одні працювали на винограднику весь день, другі – півдня, а треті – лише одну годину. Недивно, що деякі з цих робітників почали ремствувати. Де ж почуття справедливості у хазяїна винограднику, хіба це чесно – зрівняти в оплаті праці перших і останніх?

Важливо зрозуміти, що Ісус зовсім не збирався висловлюватися з приводу соціальної справедливості того часу. Сучасні учені вважають, що тоді подібна історія реально статися не могла. Ісус підкреслює дивну поведінку багатого землевласника тільки для того, щоб сказати щось важливе про Бога. Але чому Ісус робить це за допомогою саме такої алегорії? Щоб знайти відповідь на цю загадку, варто добре придивитися до тих робітників, які були найняті для роботи в останню годину до її закінчення. Чому ніхто не помітив їх на ринковій площі і не покликав на роботу? Адже вони зовсім не були поганими робітниками, якщо власник винограднику оцінив годину їх праці так само високо, як роботу інших впродовж усього спекотливого дня. Як і в багатьох історіях Ісуса, тут землевласник символізує Бога, а різні робітники – ізраїльтян. Яких же саме?

Можливо, Ісус розповів цю притчу, щоб застерегти апостолів від можливої помилки при порівнянні самих себе з іншими людьми. На підставі Ісусових слів наприкінці попереднього розділу Його учні могли подумати, що вони є ті «останні», які стануть «першими» у Царстві Божому. Саме таку претензію відбиває питання Петра: «От усе ми покинули, та й пішли за Тобою слідом; що ж нам буде за це?» (19:27). Можливо, Своєю притчею Ісус хотів застерегти апостолів: не думайте, якщо ви були зі Мною весь цей час, у вас завжди буде перевага перед іншими.

Здається, тільки при такому тлумаченні ця історія добре поєднується з рештою 20-го розділу, де апостолам дається попередження про небезпеку стати багатими і відомими, коли буде встановлене Царство Небесне.

Божу милість не можна ні виторгувати, ні накопичити, її не буває в однієї людини з лишком, а в іншої – тільки трохи. Річ у тім, що люди зовсім не отримують «плату» за служіння Господу і Царству Небесному. Бог не укладає з нами контракту, і ми не можемо торгуватися з Ним або вести переговори про вигідніші умови. Бог дає нам Заповіти, в яких Він обіцяє нам усе, якщо ми теж віддамо Йому все, що маємо. Бог не винагороджує нас за старання, – Він виконує Свої обітниці з неймовірної щедрості.

Але служителі церкви можуть запросто вирішити, що саме вони є найближчим оточенням Бога. Але насправді Бог, як той землевласник на ринковій площі, шукає людей, яких усі інші проігнорували. Бог запрошує їх до Себе на рівних умовах з іншими робітниками, дивуючи всіх Своєю нескінченною милістю. Служителям ранньої церкви треба було добре зрозуміти цей урок. І чи багато зараз таких церков, служителям яких не треба нагадувати про нього?

Матвія 20:17-28 – Випити чашу

«Побажавши ж піти до Єрусалиму, Ісус взяв осібно Дванадцятьох, і на дорозі їм сповістив: Оце в Єрусалим ми йдемо, і первосвященикам і книжникам виданий буде Син Людський, і засудять на смерть Його… І поганам Його вони видадуть на наругу та на катування, і на розп’яття, але третього дня Він воскресне!

Тоді приступила до Нього мати синів Зеведеєвих, і вклонилась, і просила від Нього чогось. А Він їй сказав: Чого хочеш? Вона каже Йому: Скажи, щоб обидва сини мої ці сіли в Царстві Твоїм праворуч один, і ліворуч від Тебе один. А Ісус відповів і сказав: Не знаєте, чого просите. Чи ж можете ви пити чашу, що Я її питиму або христитися хрищенням, що я ним хрищуся? Вони кажуть Йому: Можемо. Він говорить до них: Ви питимете Мою чашу і будете христитися хрищенням, що Я ним хрищуся. А сидіти праворуч Мене та ліворуч не Моє це давати, а кому від Мого Отця те вготовано. Як почули це десятеро, стали гніватися на обох тих братів.

А Ісус їх покликав і промовив: Ви знаєте, що князі народів панують над ними, а вельможі їх тиснуть. Не так буде між вами, але хто великим із вас хоче бути, хай буде слугою він вам. А хто з вас бути першим бажає, нехай буде він вам за раба. Так само й Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, а щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох!»

У дні мого дитинства ми читали історії про героїв минулого. Одним з найзнаменитіших був король Артур, що правив у Британії на початку VI століття. Про нього було написано багато книжок, можна було поїхати і помилуватися на його замки, наприклад на живописний Тінтагель у Корнуолі. Але насправді про короля Артура відомо дуже мало, історично достовірних фактів майже немає. Усі відомості почерпнуті з легенд, віршів, пісень і романтичних вигадок.

Одна з найважливіших історій про короля Артура і лицарів Круглого столу – це розповідь про пошуки Святого Граалю; йдеться про чашу, яку Ісус імовірно тримав у руках під час останньої Таємної вечері. Згідно з легендою, Йосип з Ариматеї (з яким ми зустрінемося у вірші 27:57) зібрав у цю чашу кров з тіла Христа, коли Він висів на хресті. За однією з версій цієї легенди, Йосип привіз цю чашу в Британію і десь заховав; після цього лицарі-християни почали шукати її на знак своєї відданості Господу, проявляючи чудеса хоробрості.

Ідея знайти Христову чашу йде корінням у тексти Нового Заповіту, зокрема – і на згадку про якусь «чашу» у цьому уривку. Тут Ісус перевертає звичайні уявлення про відданість, благородство і подібні цінності. Важливо розібратися, про що йде мова.

Упродовж декількох розділів відбувається лобове зіткнення між очікуваннями учнів і знанням Ісуса про мету подорожі в Єрусалим. До цього учні неначе не чули попереджень про те, що попереду – не блискуча перемога, а жахлива Христова смерть. Насправді це і буде великою духовною перемогою, але тільки не тією, на яку сподівалися апостоли.

Матір двох Ісусових учнів – Якова та Івана – звертається до Нього з природним проханням: нехай її сини займуть місця по обидві сторони від престолу Христа, коли Він його займе. Відверті слова матері видають надію двох братів – отримати винагороду за те, що вони йшли за Ісусом із самого початку Його роботи.

У всі часи люди грали в подібні ігри: юні політики завжди намагаються вгадати, хто буде при владі, щоб вчасно до нього приєднатися. Це породжує дешеву, нічого не варту «відданість», хибну «дружбу», яка легко змінюється зрадою, ледве справи підуть невдало. Невідомо, чому інші учні Ісуса були обурені – від щирого серця чи просто тому, що Яків та Іван їх випередили.

Відповідь Ісуса на прохання двох учнів вказує на абсолютно інше біблійне коріння Його покликання. Пророки Старого Заповіту говорили про «чашу гніву Господнього» (Ісая 51:17;22, Єремія 25:15-29), яка по волі Ягве одного разу проллється на голови тих, хто пригноблює євреїв – цих жорстоких, кровожерних і гордовитих людей. Святий Божий гнів перетвориться на темне і кисле вино, яке оп’янить таких людей і зробить їх безпорадними. Вони будуть вимушені осушити до дна цю «чашу гніву» Божого, що захищає безпорадних і слабких людей.

Шокує в цьому уривку новина про те, що самому Ісусу належить «випити чашу». Недивно, що апостоли не змогли зрозуміти ці слова! Вони жадали стати багатими і знаменитими, їх погляди були спрямовані до майбутньої влади і авторитету, їм хотілося стати схожими на світських правителів. Невже вони так скоро забули Нагорну проповідь?

Ісус втлумачує Своїм учням новий урок за допомогою іншої біблійної паралелі, яка міститься в Книзі пророка Ісаї (53:10-12). Там говориться про таку модель влади, при якій цар перетворюється на слугу своїх підданих. Ісус передбачає Свою смерть як «викуп за багатьох» – плату за звільнення людей, поневолених гріхом і вадою, жаданням влади і слави.

Таким чином, пошук справжнього Священного Граалю був покликанням самого Христа. Як сказано в Писанні, Йому належало наслідувати Божі вказівки до самої смерті. Яків і Іван дійсно могли розділити Його долю. Як відомо з Діянь святих Апостолів, Яків був убитий за участь у християнському русі (Дії 12:2). Коли Ісус буде зведений на Хрестовий престол як Цар Ізраїлю, по обидві сторони від Нього висітимуть дві людини (27:38). Але розділять вони з Христом зовсім не славу і владу, а ганьбу і смерть.

Попередній запис

Матвія 19:16-22 – 19:23-30

Матвія 19:16-22 – Молодий багач «І підійшов ось один, і до Нього сказав: Учителю Добрий, що маю зробити я доброго, ... Читати далі

Наступний запис

Матвія 20:29-34 – 21:1-11

Матвія 20:29-34 – Зцілення двох сліпих «Як вони ж з Єрихону виходили, за Ним ішов натовп великий. І ось двоє ... Читати далі