Матвія 18:15-20 – Викриття грішника і Господня обіцянка
«А коли прогрішиться твій брат проти тебе, іди й йому викажи поміж тобою та ним самим; як тебе він послухає, ти придбав свого брата. А коли не послухає він, то візьми з собою ще одного чи двох, щоб справа всіляка ствердилась устами двох чи трьох свідків. А коли не послухає їх, скажи Церкві; коли ж не послухає й Церкви, хай буде тобі, як поганин і митник! Поправді кажу вам: Що тільки зв’яжете на землі, зв’язане буде на небі, і що тільки розв’яжете на землі, розв’язане буде на небі. Ще поправді кажу вам, що коли б двоє з вас на землі погодились про всяку річ, то коли вони будуть просити за неї, станеться їм від Мого Отця, що на небі! Бо де двоє чи троє в Ім’я Моє зібрані, там Я серед них.»
Серіали – ознака сучасної культури. Вони ділять нас на тих, хто любить їх, і тих, хто їх ненавидить. Деякі люди знають усе про кожного персонажа серіалів, читають про них статті в журналах, пишуть їм листи, обговорюють з родичами і друзями, що їх героям слід робити в наступній серії. Але безліч інших людей знаходить серіали жахливими, і вони не в змозі дивитися їх довше за п’ять хвилин. Зізнаюся, я завжди належав до другої групи. Сподіваюся, що половина моїх читачів не викине через це мою книгу. Врешті-решт, цей розділ присвячений примиренню людей з різними поглядами.
Нещодавно я помітив, що в серіалах, які дивляться деякі мої родичі, завжди є присутнім конфлікт, розбіжності між батьками і дітьми, братами чи сестрами. Іноді в цих серіалах пропонується модель поведінки людей у конфліктній ситуації, що допомагає зрозуміти, як можна справедливо розв’язати складну проблему і спробувати зрозуміти чужу точку зору.
На жаль, у житті це відбувається рідше, ніж у серіалах. Що ж, добре, нам усім потрібні уроки. Якщо люди спостерігають за тим, як вигадані персонажі улаштовують свої сварки, є шанс, що вони почнуть так само діяти і у своїх конфліктах. У сучасній культурі настав час, коли примирення украй потрібне, і уривок з 18-го розділу Євангелія від Матвія – основа основ цього мистецтва. Я намагався пам’ятати сказане в ньому кожного разу, коли був вимушений брати участь у нелегких спорах з членами власної сім’ї чи колегами. Цей уривок строго практичний і в той же час цілком ідеалістичний – непогане поєднання.
Ми знаємо, що відбувається за відсутності примирення у великому масштабі: терористи-смертники підривають бомби, загарбники розв’язують жорстокі репресії. А в дрібнішому масштабі ми бачимо розділені церкви, сім’ї, що розпалися, ворожнечу між сусідами.
Багато хто з нас вважає за краще прикидатися, що все гаразд, замазавши тріщини і проковтнувши свій гнів і обурення, хоча усередині все кипить від люті. Інший варіант – просто уникати людей з іншими поглядами і робити вигляд, що їх не існує. Іноді у вас і не буде іншого виходу, наприклад якщо вас образить незнайомець на вулиці. Але зазвичай такий шлях призводить до катастроф.
Багато християн вважають, що забути про неприємну подію – це і є справжнє прощення. Але якщо хтось поводився агресивно, аморально, брехав, залякував і кривдив когось, нічого доброго не вийде, якщо ми примиримося з усім цим без з’ясування причини. Простити – не означає сказати «нічого страшного» або «це не має значення». У кожному випадку вам не треба прощати все що завгодно, а просто прояснити ситуацію. Прощення потрібно, коли сталося щось, що дійсно має значення, коли ви хочете припинити сварку, люблячи іншу людину і приймаючи її не дивлячись ні на що. Тому дуже важлива послідовність кроків, рекомендована Ісусом у цьому уривку.
Спочатку вам треба зустрітися з людиною один на один. Це вимагає і сміливості, і упокорювання, бо обвинувачений може відповісти вам зустрічним звинуваченням, можливо, у чомусь справедливим. Хоча, звичайно ж, не завжди обидві сторони заслуговують засудження в рівній мірі.
Якщо це вийде – чудово. (Я не один раз відчував задоволення від примирення і після власної вимови комусь, і після того, як мене справедливо висварили за щось.) Але якщо після молитов і роздумів ви розумієте, що не були почуті, візьміть із собою одного чи двох надійних свідків. При цьому вам слід вибрати людей, які здатні сказати вам навіть неприємну правду, якщо це знадобиться. (Слова «одного чи двох свідків» узято із старозавітного закону.)
Самим останнім кроком може бути оприлюднення вашого звинувачення місцевому зібранню послідовників Христових, яке пізніше стало називатися «церквою». Але в дні Ісуса і певний час після Його смерті та воскресіння християни могли зустрічатися в місцевих синагогах. Говорячи про «церкву», Ісус, ймовірно, мав на увазі невеликі групи, які можуть збиратися для молитви, обговорення Його вчення і способів жити відповідно до нього. Саме таким зібранням оновлених Божих людей і треба буде повідомляти про всі невирішені спори і звинувачення.
Тепер – про найскладніше і найнеприємніше для слуху сучасного християнина. Ісус каже, якщо ж людина все таки не захоче поступитися і примиритися з думкою всього зібрання, її треба вважати ізгоєм. Апостол Павло наполягатиме на ще жорсткішому ставленні до тих, хто упирається в гріхах (див. 1Кор. 5). Нам це не подобається, але які альтернативи? Якщо скоєно справжнє зло, примиритися з ним означало б зруйнувати єдність і дружбу в групі християн. Примиритися можна лише в тому випадку, якщо проблема розв’язана.
Разом з цими важкими правилами Ісус дає Своїм послідовникам прекрасні хвилюючі обіцянки. Він каже про те, що в боротьбі за створення християнських сімей, співтовариств і церкви Бог буде з нами. Усі наші дії на землі мають небесне віддзеркалення. Тому, коли ми молимося разом у храмі чи просто в групі християн, ми можемо бути впевнені, що Бог почує і відповість нам. Головною для християн залишається велика обіцянка Господа, яка свідчить: «Де двоє чи троє в Ім’я Моє зібрані, там Я серед них». Звичайно, це стосується і багатьох тисяч християн, хоча Ісус надихає навіть найменші групи, які особливо цього потребують. Значить, ми відчуватимемо присутність Господа, і при цьому Він знатиме найпотаємніші таємниці наших сердець. Якщо ми поставимося до цього серйозно, то завжди намагатимемося досягти примирення, з надією і з радістю чекаючи повернення в церкву «заблукалих овець».
Матвія 18:21-35 – Питання про прощення
«Петро приступив тоді та запитався Його: Господи, скільки разів брат мій може згрішити проти мене, а я маю прощати йому? Чи до семи раз? Ісус промовляє до нього: Не кажу тобі до семи раз, але аж до семидесяти раз по семи!
Тим то Царство Небесне подібне одному цареві, що захотів обрахунок зробити з своїми рабами. Коли ж він почав обраховувати, то йому привели одного, що винен був десять тисяч талантів. А що він не мав із чого віддати, наказав пан продати його, і його дружину та діти, і все, що він мав, і заплатити. Тоді раб той упав до ніг, і вклонявся йому та благав: Потерпи мені, я віддам тобі все! І змилосердився пан над рабом тим, і звільнив його, і простив йому борг. А як вийшов той раб, то спіткав він одного з своїх співтоваришів, що був винен йому сто динаріїв. І, схопивши його, він душив та казав: Віддай, що ти винен! А товариш його впав у ноги йому, і благав його, кажучи: Потерпи мені, і я віддам тобі! Та той не схотів, а пішов і всадив до в’язниці його, аж поки він боргу не верне. Як побачили ж товариші його те, що сталося, то засмутилися дуже, і прийшли й розповіли своєму панові все, що було. Тоді пан його кличе його, та й говорить до нього: Рабе лукавий, я простив був тобі ввесь той борг, бо просив ти мене. Чи й тобі не належало змилуватись над своїм співтоваришем, як і я над тобою був змилувався? І прогнівався пан його, і катам його видав, аж поки йому не віддасть всього боргу. Так само й Отець Мій Небесний учинить із вами, коли кожен із вас не простить своєму братові з серця свого їхніх прогріхів.»
Багато років тому я брав участь у проведенні служби і проповідей для студентів-богословів, яким належало згодом прийняти духовний сан. Їм доводилося жити разом із студентами інших факультетів, які мали зовсім інші погляди на життя. Якось під час обідні я читав уривок з Євангелія, який зараз перед вами. Ніхто не міг припустити, що він виявиться таким відповідним для складної ситуації, що склалася.
Увесь тиждень перед цим був дуже важким. Багато студентів поводилися шумно, не даючи майбутнім священикам спати ночами і займатися вдень, лишаючи їх тиші і спокою. Їм було неприємно знаходитися в гуртожитку, неможливо приймати тут друзів. При цьому між самими студентами-богословами розгорілися напружені спори: деякі пропонували «простити» винуватців неприємностей, але більшість наполягала на тому, що хуліганів треба виключити з університету або, принаймні, виселити з гуртожитку.
І от під час обідні почалося читання нашого уривка з Євангелія. Здавалося, що хтось ніби вколов усіх нас шпилькою, а коли я вийшов на проповідь, моє серце глухо билося.
Це було давно і, на жаль, я не можу знайти конспекту своєї промови. Але урок, якому учить нас ця історія, такий очевидний і значний, що мені не потрібно жодних записів. Є декілька способів передати суть цієї притчі. Кожного разу, сварячи когось, ви шкодите собі. Кожного разу, прощаючи когось, ви передаєте крапельку води з того сосуду, який Бог вже дав вам. З Божого погляду, відстань між звичайним грішником (яким ми всі є), і людиною, винною в смертних гріхах, подібна до відстані від Лондона до Парижу, яким вона здається людині, що знаходиться на Сонці. Це стосується всіх нас.
Це не означає, що треба проковтнути своє обурення, «простити і забути», неначе нічого не сталося. Суть притчі в тому, що в будь-якому випадку треба вважати своєю метою прощення і примирення. Якщо зіткненню все ж судилося статися, у цей момент у жодному разі не можна думати про помсту.
У цій притчі ховається ще один важливий, але менш очевидний урок. Чому в останньому вірші Ісус урочисто заявляє, що той, хто відмовився простити сам, не отримає прощення? Невже такий гріх не буде нам відпущений, і ми можемо позбутися всіх благ, які несе із собою Блага звістка?
Мабуть, це не так. Я не знаю точно, але сподіваюся, що Бог не каратиме нас так строго навіть за невміння прощати. Кожному читачу Нового Заповіту стає ясно, що прощення – це не різдвяний подарунок, який добрий дідусь вручить своєму онучкові, що насупився, навіть якщо той не приготував подарунка нікому. Це не вечеря, яка обов’язково чекатиме вас удома, навіть якщо ви не купили бутерброд і чашку чаю бродязі на вулиці. Прощення більше схоже на повітря в легенях: місце для нового вдиху з’явиться лише тоді, коли ви видихнете старе повітря. Але якщо ви відмовляєтеся зробити штучне дихання людині, яка цього відчайдушно потребує, ви теж не зможете набрати у свої легені повітря і дуже скоро задихнетеся. Найчастіше емоційним, духовним або моральним еквівалентом таких легенів служить «серце». Якщо ваше серце відкрите для інших людей, готове прощати їх, то ви зможете отримати любов і прощення від Бога. Але якщо воно закрите для людей, то залишиться закритим і для Божого прощення.
Цей урок важко засвоїти і ще важче утілити в життя. Він повертає нас до образу дитини – як і увесь 18-й розділ Євангелія від Матвія. Що не дає нам сказати «прости» або «я прощаю тебе»? Хіба біда не в тому, що ми вважаємо себе занадто дорослими і важливими? Постараймося ж не забувати про те, що більший у Царстві Небесному – той, хто змінився зсередини і став схожим на дитину.
18-й розділ є четвертим у колекції Матвія з п’яти приголомшливих Ісусових повчань (перед ним були 5-7, 10 і 13-й розділи, за ним будуть 23-25-й). 18-й розділ так само складний, як і всі інші. Його основна ідея полягає в тому, що Христос приносить новий Божий заповіт з Ізраїлем і світом. Приблизно за 500 років до цього пророк Єремія казав, що новий заповіт, який Господь укладе з домом Ізраїлю, відрізнятиметься прощенням гріхів і беззаконь народу (Єр. 31:33-34). Ісус вже навчив Своїх послідовників молитися про те, щоб Бог простив їх (6:12). Він особливо підкреслив, якщо людина хоче отримати таке прощення, то і вона має бути готова прощати (6:14,15). Тепер Христос знову повертається до цієї теми.
Багато що прояснює Ісусова відповідь на питання Петра (в. 21-22). Якщо ви все ще підраховуєте, скільки разів вже прощали своїм кривдникам, то насправді це не справжнє прощення, а лише відстрочення помсти їм. Треба прощати «до семидесяти раз по семи», – каже Ісус, піддражнюючи учнів у Своїй звичній манері. Звичайно ж, Він хоче сказати цим: «Навіть не починайте рахувати, прощайте відразу і назавжди!»
