Матвія 17:14-21 – 17:22-27

Матвія 17:14-21 – Віра, яка зрушує гори

«І як вони до народу прийшли, то до Нього один чоловік приступив, і навколішки впав перед Ним, і сказав: Господи, змилуйсь над сином моїм, що біснується у новомісяччі, і мучиться тяжко, бо почасту падає він ув огонь, і почасту в воду. Я його був привів до учнів Твоїх, та вони не могли вздоровити його. А Ісус відповів і сказав: О роде невірний й розбещений, доки буду Я з вами? Доки вас Я терпітиму? Приведіть до Мене сюди його! Потому Ісус погрозив йому, і демон вийшов із нього. І видужав хлопець тієї години!

Тоді підійшли учні насамоті до Ісуса й сказали: Чому ми не могли його вигнати? А Він їм відповів: Через ваше невірство. Бо поправді кажу вам: коли будете ви мати віру, хоч як зерно гірчичне, і горі оцій скажете: Перейди звідси туди, то й перейде вона, і нічого не матимете неможливого! Цей же рід не виходить інакше, як тільки молитвою й постом.»

Дівчина була сильною плавчихою, але вона вчилася плавати в басейні, де все було просто і безпечно. А тепер вона вирішила перепливти морську затоку, і це в неї вийшло! Їй сподобалося грати з хвилями, відчувати енергію руху солоної води. Потім, дуже задоволена тим, що змогла прийняти виклик моря, вона грілася на березі в променях полуденного сонця, відчуваючи приємну втому.

Наступного дня дівчині захотілося повторити свій заплив, і вона вийшла до моря раніше. Хвилі були не вищі, ніж учора, але вона чомусь відчула дивну втому. Дівчина насилу боролася з хвилями, які перетворилися на небезпечних монстрів. Вона відчула, що сили її убувають, запанікувала і, врешті-решт, почала відчайдушно кликати на допомогу. Здавалося, що пройшла ціла вічність, перш ніж з’явився рятувальний човен і сильні добрі руки витягнули її з води. Коли дівчина вже сиділа на березі, закутана в рушник і з чашкою гарячої кави в руках, вона запитала своїх рятувальників: «Я ніяк не можу зрозуміти, чому ж те, з чим я так легко впоралася учора, сьогодні виявилося неможливим?» Вона отримала таке пояснення: «Є час приливів і відливів, виникають сильні підводні течії. Іноді вони допомагають плавцеві, а іноді йому протидіють. Тому вам треба бути удвічі сильніше, щоб плавати тут щодня. Ми вже намучилися з людьми, які намагаються перепливти затоку, коли їм заманеться».

Мабуть, Христові апостоли були так само спантеличені, як ця дівчина. Раніше Ісус доручив їм без Його допомоги робити те ж саме, що і Він сам. Апостоли, мандруючи по двоє, мали зціляти хворих, воскрешати мертвих і виганяти демонів (10:8), і коли Ісус тільки починав проповідувати Царство Небесне на землях Галілеї, вони справлялися з цим завданням.

Але коли Христос повернувся з гори Фавор, Він виявив, що апостоли вже не справляються. Нагадаємо, що коли Мойсей спустився з гори Сінай, він побачив, що люди, змучені його довгою відсутністю, переступили Закон, вклонившись золотому тельцеві (Вих. 32:1-6). Ісус був розчарований не менше, ніж Мойсей. Адже до цього часу апостоли повинні були вже набути справжньої віри в Бога, яка допомогла б їм. А тепер Ісус бачив розгублені обличчя учнів, які, як плавчиха на другий день, зіткнулися із складнішим завданням, ніж їм доводилося вирішувати раніше. Їх віра випарувалася в той момент, коли вони найбільше її потребували. Можливо, вони думали, що назавжди набули влади зціляти і можуть із цього приводу не турбувати Господа зайвий раз.

Пізніше вся серйозність цієї проблеми підкреслюється вражаючою Христовою обіцянкою. Після того, як Ісус зцілив хлопчину, мабуть, хворого на епілепсією, Він каже Своїм учням: «Коли будете ви мати віру, хоч як зерно гірчичне <…> нічого не матимете неможливого!». Раніше, у притчі з 13-го розділу, гірчичне зерно (крихітне, яке проте дає початок квітучому дереву) уподібнювалося Царству Небесному (вірші 31-32), а тепер Ісус каже те ж саме про віру кожної людини.

Справа, звичайно ж, не в «розмірах» віри, а в тому, до якого Бога вона звернена. Якщо ви хочете побачити місяць, то неважливо, якого розміру ваше вікно. Ви нічого не побачите з найбільшого вікна, якщо воно виходить не на той бік, але досить найменшої щілки на потрібній стороні, щоб побачити небо. Так із справжньою вірою: коротка молитва єдиному істинному Богові творить великі справи, а старанне служіння якомусь вигаданому «богові» буде абсолютно даремним або навіть шкідливим.

Ісус знає, що апостоли ще не цілком прийняли того Бога, Який закликає їх до упокорювання і готовності вступити на хресний шлях услід за Ісусом. В останньому вірші Христос задає і апостолам, і нам ще одне завдання. Можливо, побачивши Місяць з правильного вікна, нам варто вивчити його детально за допомогою телескопа? Можливо, упізнавши істинного Бога, ми повинні знайти час і сили для більш зосередженої молитви і для посту, який допоможе виховати наш розум і серце. Якщо навіть апостолам була потрібна така дисципліна, то хто ми такі, щоб вважати за можливе впоратися без неї?

Матвія 17:22-27 – Про податок на користь Храму

«Коли пробували вони в Галілеї, то сказав їм Ісус: Людський Син буде виданий людям до рук, і вони Його вб’ють, але третього дня Він воскресне. І тяжко вони зажурились…

Як прийшли ж вони в Капернаум, до Петра підійшли збирачі дидрахм на храм, та й сказали: Чи не заплатить ваш учитель дидрахми? Він відказує: Так. І як він увійшов до дому, то Ісус попередив його та сказав: Як ти думаєш, Симоне: царі земні з кого беруть мито або податки: від синів своїх, чи чужих? А як той відказав: Від чужих, то промовив до нього Ісус: Тож вільні сини! Та щоб їх не спокусити, піди над море, та вудку закинь, і яку першу рибу ізловиш, візьми, і рота відкрий їй, і знайдеш статира; візьми ти його, і віддай їм за Мене й за себе…»

Ісус говорив Своїм послідовникам, що вони будуть «ловцями людей», але не грошей! (4:19). Це одна з найбільш незвичайних історій в усьому Євангелії. Що ж вона означає?

Уявіть щось подібне в наші дні. Одного разу єпископ припаркував машину за огорожею будинку. Він знав, що, згідно з розпорядженням міської ради, за це з нього зажадають платню, і, дійсно, через декілька хвилин у його двері подзвонив поліцейський. Єпископ вважав, що стягувати плату із служителів церкви несправедливо, але замість того щоб сперечатися він сказав своєму помічникові: «Послухай, там по дорозі їде сміттєвоз. Коли він зупиниться, залізь всередину і знайди там стару упаковку від сигарет. Дістань з неї чотири монети і віддай їх поліцейському за парковку машини, щоб він від нас відчепився».

Це, звичайно, не зовсім вдалий приклад, але він передає загальний сенс історії, розказаної Матвієм. Усі євреї мали щороку віддавати невелику суму грошей на Єрусалимський Храм, але Ісус не вважав цей податок правомірним. Йому не подобалося в улаштуванні Храму і багато що інше, набагато важливіше; тому Ісус вважав його «домом, збудованим на піску», який буде зруйнований (7:26-27). Місце, яке мало бути прекрасним і священним, стало «печерою розбійників» (21:13), і Божий суд був готовий обрушитися на нього (24:2). Цьому «дому на піску» протиставлена нова «будівля» – Церква, яку Ісус будує «на камені» (16:18).

Але час ще не настав. Рядовий збирач податків у Галілеї був не тією людиною, з якою варто було боротися Христу. Йому ще не скоро доведеться перевертати в Храмі «грошомінам столи, та ослони продавцям голубів» (21:12). В той момент краще було не кидати виклик священнослужителям Храму, а просто заплатити податок.

Цікаво, що в Євангелії від Матвія не говориться прямо, що Петро пішов, упіймав рибу і знайшов монету, як обіцяв Ісус. Нам треба здогадуватися, чи дійсно сталося це маленьке диво або слова Ісуса були лише жартом. Можливо, Він мав на увазі, що Петро має впіймати рибу і просто продати її, щоб заплатити податок. В інших Євангеліях такої історії немає. Сам її тон натякає на те, що Ісус несерйозно ставиться до всієї системи податків. Він не дає твердої обіцянки неодмінно заплатити податок, але і не заявляє про відмову зробити це (посилаючись, наприклад, на корумпованість усієї системи). Подібна тактика – це спосіб потягнути час.

Історія з податком на потреби Храму схожа на дивні Ісусові притчі, значення яких Він теж не пояснював натовпу. Але настане час, коли Він говоритиме про Єрусалимський Храм більш відкрито, прямо і викликаючи в оточення страх…

Ця історія упереджає цей момент. Її сенс не в тому, що в Христа є влада зробити так, щоб у роті в риби з’явилася монета. І Матвій зовсім не зображує тут Ісуса доброчесним громадянином, який завжди знаходить спосіб заплатити необхідні податки. Суть історії в тому, що Ісус – хороший стратег, який керувався тим же правилом, якому учив апостолів: бути мудрими, як змії, і невинними, як голуби (10:16). Можливо, ця історія може послужити моделлю для поведінки Ісусових послідовників, які моляться, чекають і будують плани боротьби із «сильними світу цього», проповідуючи Євангеліє Царства Божого.

Попередній запис

Матвія 17:1-8 – 17:9-13

Переображення Господнє, Карл Генріх Блох Матвія 17:1-8 – Переображення Господнє «А через шість день забирає Ісус ... Читати далі

Наступний запис

Матвія 18:1-7 – 18:8-14

Матвія 18:1-7 – Станьте як діти «Підійшли до Ісуса тоді Його учні, питаючи: Хто найбільший у Царстві Небеснім? Він же ... Читати далі