Матвія 16:13-20 – Петро проголошує Ісуса Сином Божим
«Прийшовши ж Ісус до землі Кесарії Пилипової, питав Своїх учнів і казав: За кого народ уважає Мене, Сина Людського? Вони ж відповіли: Одні за Івана Христителя, одні за Іллю, інші ж за Єремію або за одного з пророків. Він каже до них: А ви за кого Мене маєте? А Симон Петро відповів і сказав: Ти Христос, Син Бога Живого! А Ісус відповів і до нього промовив: Блаженний ти, Симоне, сину Йонин, бо не тіло і кров тобі оце виявили, але Мій Небесний Отець. І кажу Я тобі, що ти скеля, і на скелі оцій побудую Я Церкву Свою, і сили адові не переможуть її. І ключі тобі дам від Царства Небесного, і що на землі ти зв’яжеш, те зв’язане буде на небі, а що на землі ти розв’яжеш, те розв’язане буде на небі! Тоді наказав Своїм учням, щоб нікому не казали, що Він Христос.»
Тібетські буддисти вірять у переселення душ; коли людина помирає, її душа може переселитися в дитину, що народилася в той же момент. Тому після смерті далай-лами (тібетського духовного лідера) починаються пошуки такої дитини. Її забирають із сім’ї і виховують як майбутнього далай-ламу. Жителям Заходу, які високо цінують свободу вибору свого майбутнього, така поведінка здається дивною. Навіть монархи мають право зректися престолу, а в далай-лами подібного вибору немає.
У древніх євреїв усе було по-іншому. Вони вірили, що Бог пошле їм Свого Помазаника – істинного царя, який стане на чолі визвольного руху в Ізраїлі і принесе нарешті мир і справедливість на землю. Ніхто не знав, де і коли мав народитися Божий помазаник, хоча багато хто вірив, що Він буде прямим нащадком царя Давида. Згідно з пророцтвом Михея 5:2-3 (процитованому Матвієм у 2-му розділі), майбутній цар мав народитися у Віфлеємі. Івритом і арамейською мовою, прийнятих в Ізраїлі, помазаного царя називали «Месією».
Яким буде цей Месія? Як люди дізнаються, що Він з’явився? Цього ніхто точно не знав, але найчастіше Месію уявляли царем, який здобуде перемогу над усіма язичниками і зробить Ізраїль вільним і незалежним. Деякі бачили в Ньому священика, якому належить очистити Храм і встановити в ньому нове богослужіння. Усі євреї вірили в те, що Месія виконає Священне Писання і встановить нарешті Царство Небесне на землі. Але ніхто не мав ясного уявлення про те, як саме все це відбуватиметься. У I ст. Р. Х. вже з’являлися і зникали декілька уявних месій, у кожного з яких були свої прибічники. Стати відомим як претендент на роль месії – означало привернути до себе ворожу увагу влади.
Тому у вирішальний момент Ісус відводить Своїх учнів досить далеко від Єрусалиму – до Кесарії Пилипової. Це місто розташоване на півночі Ізраїлю, за межами володінь Ірода Антипи, приблизно в двох днях шляху від моря Галілейського. Там Христос ставить Своїм учням найважливіше запитання: «За кого вважають люди Сина Людського?» (в. 15). Це означає: «За кого люди приймають Мене?» Ісус, звичайно, знав заздалегідь, яку відповідь зараз почує, але Він хотів, щоб апостоли вимовили її самі.
Слова апостолів дають нам ясне уявлення про те, як сприймалася діяльність Ісуса в той час. Багатьом Він здавався схожим на великих пророків старовини, які безстрашно проповідують Слово Боже і викривають негідних володарів. Але ж учні знали Ісуса як лагідного, ласкавого друга маленьких дітей, що дарував заспокоєння і зцілення усім, хто потребував Його.
Ісус жив і діяв не лише як пророк, що передбачає майбутнє і проповідує Слово Боже. Він був Месією, Царем, обраним самим Богом для того, щоб змінити жорстокі закони життя того часу. Такого висновку і дійшли апостоли; тому Петро, висловлюючи спільну думку, відповів на Ісусове питання так: «Ти Христос, Син Бога Живого!».
Важливо підкреслити, що в той час слова «Син Божий» не означали «другу особу Трійці». Поки в апостолів не було і гадки про те, що Ісус сам є Господом. Тільки після Христового воскресіння Його учні повірять, що Ісус весь час був набагато тісніше пов’язаний з єдиним Богом Ізраїлю, ніж вони могли собі уявити. «Син Божий» – біблійні слова, які означають, що Цар є особливим представником Бога (див. наприклад, 2 Сам. 7:14; Псалом 2:7). Але в цих слів було і інше, глибше значення, про яке ніхто до того часу не здогадувався. Щоб правильно зрозуміти цей розділ, не варто сприймати слова Петра в тому їх сенсі, якому судилося розкритися лише пізніше. А доки апостоли виразили своє ставлення до Ісуса так: «Ти – істинний Цар. Ти той, на кого чекав Ізраїль. Ти Божий Син, про якого говорилося в псалмах і пророцтвах».
Апостоли знали, що дуже ризикують, бо ці слова означали не лише їх готовність приєднатися до пророчого руху, але і кидали виклик правлячому цареві, ставлячи під питання його право на владу. Якщо Ісус – істинний цар, то Іродові, і навіть далекому цезареві краще остерегтися. Не кажучи вже про священиків…
Спочатку здавалося, що Ісус попросту утілює в життя мрії апостолів. Петро оголосив, що Ісус є Месією, і в Ісуса знайшлися добрі слова для цього учня. Ім’я Петро (арамейською – Симон) означає «скеля», «камінь», і Ісус обіцяє, що завдяки своїй відданості Петро стане основою нової «будівлі» зведеної Христом. Як Бог дав Аврааму ім’я, що означає, що він буде прабатьком безлічі народів (Бут. 17:5), так і Ісус тепер дає Симону нове ім’я – Петро, Камінь.
Більше того, у Нагорній проповіді Ісус розповідав притчу про людину, яка звела свій будинок на камені (7:24), і тепер Ісус заявляє, що Він зробить те ж саме. Тут нам треба згадати про те, що велике місто Єрусалим стоїть на скелястій вершині гори Сіон. За традиційними віруваннями євреїв, Єрусалимський Храм є місцем, де Небеса зустрічаються із землею, і там можна відшукати ворота в інший світ. Ісус заявляє, що Він перебудовує цей куточок Божого світу на землі.
Насправді, звичайно, Христос не збирається будувати нове місто чи зводити новий Храм. Він хоче створити общину людей, які віддані Богу і приймають Ісуса як помазаного Богом царя. І ця община утворюється тут і зараз – у Кесарії Пилиповій, після слів Петра.
Певний час усе це мало залишатися глибокою таємницею, інакше усім ним загрожувала смерть. Але для тих, хто, подібно до Петра, визнав Ісуса з Назарету істинним Божим Месією, Христос дає таку обіцянку: вони стануть людьми, за допомогою яких Живий Бог преобразить світ, вознесе землю на новий ступінь, – до життя в справедливості і мирі. Заявляючи про свою віру, Петро стає засновником цієї общини Божих людей. Йому ще багато чому доведеться навчитися, виправити безліч помилок (включаючи описану в наступному розділі Євангелія). Але так мало статися. Адже нова Ісусова община складатиметься з багатьох прощених грішників.
Матвія 16:21-28 – Ісус передбачає Свою смерть
«Із того часу Ісус став виказувати Своїм учням, що Він мусить іти до Єрусалиму, і постраждати багато від старших, і первосвящеників, і книжників, і вбитому бути, і воскреснути третього дня. І, набік відвівши Його, Петро став Йому докоряти й казати: Змилуйся, Господи, такого Тобі хай не буде! А Він обернувся й промовив Петрові: Відступися від Мене, сатано, ти спокуса Мені, бо думаєш не про Боже, а про людське!
Промовив тоді Ісус учням Своїм: Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста, та й іде вслід за Мною. Бо хто хоче спасти свою душу, той погубить її, хто ж за Мене свою душу погубить, той знайде її. Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапастить? Або що дасть людина взамін за душу свою?
Бо прийде Син Людський у славі Свого Отця з Анголами Своїми, і тоді віддасть кожному згідно з ділами його. Поправді кажу вам, що деякі з тут-о приявних не скуштують смерти, аж поки не побачать Сина Людського, що йде в Царстві Своїм.»
Після того, як Льюїс Керол прославився завдяки своїй книзі «Аліса в країні чудес», він вирішив написати продовження цієї історії. Читачам його нової книги довелося б навчитися «думати навпаки» – так само як Алісі треба було віддалятися від того місця, до якого вона хотіла добратися. Згадайте, як звичайнісінькі дії виглядають у віддзеркаленні; якщо вам колись доводилося стригти самим собі волосся чи голитися, дивлячись у дзеркало, ви знаєте, наскільки це непросто.
І от тепер Ісус теж просить апостолів «думати навпаки». Спочатку це здається неможливим. Петро щойно сказав від імені всіх апостолів, що вони вважають Ісуса Божим помазаником, істинним царем Ізраїлю, Месією. Після цього було б логічно скласти план подальших дій і знайти спосіб позбутися правлячого в даний момент царя, а також священиків, які насправді відводять Ізраїль зі шляху істинного.
Здається очевидним, що тепер треба йти в Єрусалим, збираючи дорогою своїх прибічників, щоб у відповідний момент несподівано захопити Храм і проголосити Ісуса царем. Саме тоді настане Царство Боже! Так Син Людський піднесеться у Своєму царстві! Поза сумнівом, саме так думали Ісусові учні.
Але Христовий план був віддзеркаленням цих очікувань. Так, Царство Боже швидко наближається, але воно прийде іншим шляхом, протилежним планам апостолів. Це буде шлях страждань і смерті. Ісус дійсно зіткнеться з правителями, первосвящениками і законовчителями Єрусалиму, але, на жаль, не Він буде переможцем. Христос каже, що потім Він воскресне з мертвих, але доки ні Петро, ні інші апостоли не можуть Його зрозуміти.
Ісусові учні вже знають, що Він передбачає щось немислиме і страхітливе (див. 26:69-75). І в цьому уривку Матвій розповідає про те, як сильно оступився Петро, почувши пророцтво Ісуса. Цей «камінь», на якому Христос збирається побудувати Свою церкву, на якийсь час стає хитким піском, так що Його недобудований будинок захитався. І тоді Петро почув на свою адресу ті ж слова, які раніше Ісус казав самому сатані (4:10). Тут міститься серйозне застереження всім, хто покликаний служити Господу і Його церкві. Ті, хто отримав найбільшу довіру, можуть заслужити і суворий докір.
Ісус стверджує, що Бог думає зовсім не так, як смертні і грішні люди. Він бачить істинний стан речей, тоді як ми – лише його перевернуте віддзеркалення. За словами апостола Павла, зараз ми бачимо світ «ніби у дзеркалі, у загадці», але врешті-решт зможемо побачити світ таким, яким його бачить Бог (1Кор. 13:12).
Ми покликані йти за Христом. Цей заклик чується крізь віки, як звук потужного дзвону віддаленої церкви, який кличе нас рушити в дорогу, кинувши всі свої справи і турботи. Уявіть, що луна від ударів такого дзвону розноситься по вулицях вашого міста, знову і знову закликаючи: бери свого хреста, та йди вслід за Мною, бери свого хреста, та йди вслід за Мною!
Цей шлях коштуватиме вам усього, що раніше було дорогим, але і дасть вам усе дійсно необхідне. На цьому шляху немає місця компромісам. Треба зректися свого життя, щоб набути душі… Це можна порівняти з навчанням плаванню: якщо ви не відірвете ніг від дна басейну, то ніколи не попливете. Пірніть у глибину – і тоді ви чи попливете, чи потонете, іншого не дано. Ходіння по дну басейну марне.
У цей момент Ісус зробив вражаючу заяву про те, що має статися ще за життя Його послідовників. Багато людей просто не могли зрозуміти Ісусових слів про те, що апостоли побачать як «прийде Син Людський у славі Свого Отця». Адже Він мав на увазі не величні події наприкінці історії, які ми називаємо «другим пришестям» Христовим. Ці слова означають, що за стражданнями Ісуса відбудеться справедлива подяка, коли Він повстане з мертвих і отримає всяку владу «на небі й на землі» (28:18).
Тим, хто йде за Христом сьогодні, Він дає такі ж великі обітниці. Ісус – вже воскреслий Господь, Який Вознісся на Небеса. Нам не треба чекати, як Його сучасникам, виправдання страждань Ісуса. Усе це вже сталося. Йти за Христом – означає вчитися «думати навпаки»: те, що світ називає великим, вважати дурістю, а то, що світ називає дурістю, – цінувати як істинну мудрість. Якщо чіплятимешся за своє життя і своє майно – втратиш усе це, а якщо віддаси життя і все, що маєш, – врятуєшся. Здається, у кожному поколінні є люди, готові сприймати ці Христові слова серйозно. Чи зможете ви приєднатися до них?
