Насамперед твердо скажімо собі, що духовна спонтанність полягає не в тому, щоб іти за кожним своїм бажанням, кожним емоційним імпульсом і кожним приємним відчуттям. Така спонтанність може поневолити нас, розширити межі нашої залежності й невпорядкованих прив’язаностей і пристрастей. Іспит сумління розвиває в нас спонтанність, яка полягає в тому, що ми починаємо керуватися імпульсами Слова Божого та ходити дорогами Духа Божого, котрий промовляє до нас.
Мусимо, однак, навчитися розпізнавати Його голос, який доходить до нас через внутрішнє натхнення й зовнішні знаки. Маємо прихилитися до нього й полюбити його. Іспит сумління, якщо переживати його у світлі Слова Божого, – це не що інше, як безперестанне відкривання й розпізнавання Божих закликів. Бог через Своє Слово невпинно закликає нас виконувати Його волю, кличе до конкретної форми життя – до ліпшого життя, до більшої вірності. Якщо прагнемо жити згідно з такою логікою, – логікою Божого Слова, якщо хочемо служити Богові й слухатися Його, як Марія, то маємо керуватися не власними імпульсами, а натхненням Бога, Який щодня об’являється нам у Своєму Слові. А для цього конче потрібна молитва, яка вчитиме нас розпізнавати й відрізняти натхнення Божого Слова від наших егоїстичних бажань і поривів.
Іспит сумління допомагатиме нам пізнавати себе й Божу дію в нас. Ми не повинні забувати, що наша природа роздерта, що злий дух, паразитуючи на наших слабкостях, хоче віддалити нас від Божого Духа та Його натхнення. Згодом помітимо, що якою мірою ми відкриємося впродовж дня на Його Слово та імпульси, настільки допустимо їх до себе й зберігатимемо в серці і настільки легше нам буде розпізнати й відрізнити прагнення Бога від наших людських бажань, Божу волю від дії злого духа. Якщо керуватимемося Словом Божим, це може породити в нас справжню спонтанність. І її джерелом стане повна довіра до Бога.
Отож, тепер розуміємо, що вечірній іспит сумління, який здійснюємо у світлі Слова Божого, передбачає не психологічний самоаналіз і зосередження на собі, а щось значно більше: внутрішнє розпізнання й усвідомлення того, як Бог діє в нашому житті протягом усього дня. Багато залежатиме від того, якою мірою нам вдалося жити Його Словом. Що глибше ми тривали в Слові впродовж дня, то глибшим буде переживання Його дії під час вечірньої молитви. Роблячи іспит сумління, ставатимемо дедалі чутливішими до присутності Бога. Мусимо, однак, пам’ятати, що тільки тоді іспит матиме саме таку цінність, коли практикуватимемо його регулярно й, передусім, коли в нашому житті не бракуватиме особистої продовженої молитви у світлі Слова Божого. Без медитації над Словом Божим, без зберігання Слова та роздумів над ним у серці, вечірньому іспитові сумління може загрожувати поверхневість. Якщо під час нашого іспиту сумління аналізуємо лише зовнішні прояви поведінки й факти, то так діється тому, що нам не вистачило внутрішньої здатності глибше подивитися на нашу щоденність, на наші стосунки з Богом, з людьми і з самим собою. Не вміємо шукати й слухати Бога в щоденних справах. Отож, за розпізнанням Божої волі повинна йти наша відповідь. Якби іспит сумління обмежувався тільки розпізнаванням Божої присутності та Його волі, то перетворився б на мертву вправу, яка в підсумку не мала би жодної користі.
