Зустріч зі Словом наприкінці дня

Якщо хочемо глибше побачити й усвідомити, як Слово здійснювалося в нашій щоденності та як ми на нього відповідали, нам потрібна зустріч зі Словом під час вечірньої молитви – тоді, коли день хилиться до заходу і його час добігає кінця. Часто буває так, що Слово, яким розпочався наш день, щойно ввечері стає для нас ясним і зрозумілим, бо воно живе й діє в конкретних подіях нашого життя. Слово Боже промовляє до нас у щоденності та в ній перетворюється на справжній виклик. А тому з перспективи дня, що закінчується, ліпше можемо побачити й збагнути те, що воно хотіло сказати нам уже раніше – під час ранкової медитації, але чого ми тоді ще не розуміли й не передбачали.

Отож, увечері слід повернутися до Слова Божого, бо з перспективи дня, що минає, зможемо осягнути його з більшою мудрістю. Якщо ми впродовж дня були відкриті на нього, то ввечері станемо перед Богом вагітні Словом, яке сповнювалося в нас. Це останній і важливий етап нашого шляху молитви Словом Божим, який маємо здійснити ввечері. З перспективи подій дня, що закінчується, запитуємо себе: «Як Бог промовляв до нас сьогодні?» У вечірній молитві прагнемо у світлі Слова розпізнати, як була сповнена любові діяльність Бога в нашому житті. Це – головна мета цієї молитви. Хочемо поглянути на свій день у світлі Слова Божого[1].

Якщо так переживатимемо молитву, вона допоможе нам глибше зрозуміти й полюбити практику іспиту сумління, про яку вже знаємо з інших джерел. Нерідко ми хибно трактуємо іспит сумління, сприймаючи його винятково як суворий моральний самоконтроль. Погляньмо, що в такому разі відбувається з нами під час молитви. Зосереджуємося не на Богові, не на Його діяльності в нашому житті й не на тому, що Він каже нам, а на собі. Така концентрація є незрілою, ба навіть хворобливою. Чому? Тому що ми зосереджуємося лише на своїх недоліках і невдачах. Тож не дивуймося, що така молитва дуже швидко втомлюватиме нас. У цьому немає нічого незвичного, адже вона зводиться до «вистежування» власних слабкостей і картання себе за них. Зводимо зі собою рахунки, завдаємо собі ударів і докоряємо за помилки. Яким буде результат таких дій? Дедалі більше замикатимемося в собі, внутрішньо байдужітимемо й знеохочуватимемося. Молитва такого типу мучить нас, тож ми уникаємо її та охоче відмовляємося від неї. Боїмося, що втратимо спонтанність нашого життя й надягнемо на себе вуздечку строгого самоконтролю. Ця внутрішня нехіть до іспиту сумління виникає через те, що не розуміємо його справжнього значення та правдивої цінності. Іспит сумління не нищить у нас духовної спонтанності. Навпаки, може її розвинути. Не замикає нас, а відкриває на Бога й на себе.


[1] У «Молитві Євангелієм на щодень» цю молитву я називаю «Чверть години перед Богом увечері». В її основі, на мою думку, повинно лежати чотири моменти. 1. Під час сердечної розмови з Господом слід повернутися до тих подій дня, у яких проявилася Його особлива любов. Окрім того, треба запитати себе, як Він сьогодні промовляв до мене. 2. Далі маємо згадати, як ми відповідали на Його Слово в найважливіші моменти дня. 3. Із жалем виокремити ті моменти, коли ми не відповідали на Його Слово. 4. Ще раз пригадати слово, яке нас найбільше зворушило і яке ми зберегли у своєму серці.

Попередній запис

Чекати на здійснення Слова

Слово Боже – це зерно. А ми – ґрунт, на який падає це зерно. Зерно посіяно. Тепер багато залежить від ... Читати далі

Наступний запис

Розпізнавання Божої волі у світлі Слова

Насамперед твердо скажімо собі, що духовна спонтанність полягає не в тому, щоб іти за кожним своїм бажанням, кожним емоційним імпульсом ... Читати далі