Не тільки записування й зберігання Слова допоможе нам глибше подивитися на власне повсякденне життя і почути Бога, Який промовляє до нас у щоденних подіях. Хочу також звернути увагу й на іншу практику. Постараймося протягом тижня ще раз повернутися до найважливіших відчуттів і переживань, які виникли під час першої продовженої молитви. Що це означає? Ми повинні навчитися внутрішньо смакувати Словом Божим, глибоко досліджувати й пізнавати Його зміст. Дослідження змісту Слова є важливим етапом молитви. Нам ніколи не вдасться до кінця збагнути Слово, бо воно є дуже багатим, завжди живим і завжди новим. А тому, виділивши додатковий час і ще раз помолившись Словом, над яким ми розмірковували раніше, ми можемо проникнути в його глибину, а тим самим і вглиб щоденності. Йдеться не про те, щоб штучно відтворювати в собі досвід, почуття й переживання, які з’явилися раніше – під час молитви Словом. Це може призвести до нашої замкненості в колі власних почуттів, переживань і вражень. Ідеться про те, щоб ми вирішили ще глибше зануритися в те Слово, яке нас схвилювало й освітило, і захотіли ще довше побути з ним. Глибше пізнання цього Слова в ще одній молитві допоможе нам повторювати його, ходити з ним, тривати в ньому та насолоджуватися ним. І все це для того, щоб воно дедалі глибше проникало в нас і дедалі більше воплочувалося в нас.
Що сильніше любитимемо Слово Боже, то більше будемо націленими на Бога в нашому повсякденному житті і більше будемо зосередженими на Ньому. Помітимо тоді, що Він промовляє до нас не лише через Слово, записане в Біблії, через наші прагнення та внутрішні відчуття під час молитви, а й через конкретні факти та події, які відбуваються впродовж дня. Будь-яка хвилина й ситуація життя може стати тим місцем і часом, у якому Бог промовить до мене, осяє мене світлом і дасть мені вказівки. І все це – аби привести мене до Себе.
Молитва Словом Божим породжує в нас дуже важливу здатність, завдяки якій починаємо дивитися на нашу щоденність і на себе очима Бога. І цієї миті торкаємося нової проблеми, пов’язаної з нашою щоденністю. Відкривати Бога в повсякденності зовсім не так легко й просто, як здається, бо світ, у якому ми живемо, не є однозначним. Ця неоднозначність спричинена станом гріха. Наслідком гріха стала тріщина, яка утворилася у світі й у нас самих, у наших стосунках з людьми та світом. Світ пронизаний не лише Словом Бога – крім Божого Слова, ми чуємо також інше слово й інші голоси. Бог є прозорим і однозначним у Своєму Слові, скерованому до нас, однак цієї прозорості й однозначності немає в нас самих. Ми чуємо також голоси наших невпорядкованих прагнень і потреб. Молитва Словом Божим не ліквідує наших слабкостей. Ми й далі залишаємося людьми з усіма своїми добрими й поганими рисами, з тим, що в нас є доброго, і тим, що невпорядковане. Для нас характерна прив’язаність до себе, ми чуємо сильний голос пристрастей і похоті, відчуваємо відлуння різних тривог. І ці людські голоси зазвичай сильніші й крикливіші. Усе це неминуче зосереджує нас на собі, а навіть більше: у ситуації, коли піддаємося сумнівам і слабкостям, у нашу свідомість проникають і голоси злих духів. Не можна про це забувати та ігнорувати їхнього існування. Часто ми недостатньо віримо в діяльність злих духів. Забуваємо, що вони існують. Ідеться не про те, щоб демонізувати світ і нашу щоденність та в кожному кутку бачити злого духа. Потрібно навчитися розпізнавати тих злих духів, які існують і діють у нашому повсякденному житті. Ми є територією боротьби добрих і злих духів, і цього факту ніхто й ніщо не змінить – ані наша щоденна молитва, ані щоденне слухання Слова Божого, ані наша участь у таїнственному житті Церкви. Ніщо не змінить факту, що злі духи хотітимуть втручатися в наше життя. Що святішим ставатиме наше життя і що більше ми наближатимемося до Бога, то наполегливіше злі духи шукатимуть способу доступитися до нас, намагатимуться використовувати наші вади й слабкості, щоб заглушити та ослабити голос Бога, який промовляє в нас.
Переконливо й влучно пояснюють цю правду слова, які охоче цитую: «У серці кожної людини живуть святі й злі духи; бурхлива пристрасть корениться в кожній клітині людського організму; інстинкти життя й смерті роздирають кожного зсередини, бажання вдосконалюватися, єднатися з іншими та жертвувати задля них собою співіснують з егоїзмом, нехіттю та обмеженістю. Усе це не чуже й життю святих… У кожному з великих святих завжди живе й великий злий дух. Вершина святості – це протилежність безодні людської слабкості. Чесноти є настільки великими, наскільки великими були спокуси… За святим криється людина, яка пізнала пекло людської нікчемності, драму гріха, відчаю та заперечення Бога. Яка боролася з Богом, наче Яків (пор. Бут. 32), і носить на собі знак цієї боротьби»[1]. Молитва Словом Божим допомагає нам очищати наш слух, розпізнавати голоси добрих і злих духів та розрізняти їх. Вона допомагає нам повертатися до Слова й розпалювати ним серце. Жар Слова сильніший за жар наших пристрастей. Якщо в нашій душі домінуватиме Слово Боже, воно очистить нас від безладних голосів, почуттів і бажань та розширить простір нашої внутрішньої свободи.
Аби навчитися розпізнавати, зазвичай потрібна допомога духовного наставника. Часто ми не можемо самі осягнути Божої волі. Нерідко запитуємо: «Чи я справді шукаю у своєму житті Бога, а чи, може, себе? Чи прямую за Його голосом, а чи за голосом власних бажань, за голосом злого духа?» Ці запитання виникають і під час молитви Словом. Важливо, щоб у той момент поряд був духовний наставник, який завдяки власному життєвому досвіду допомагатиме нам розуміти Слово Боже, шукати й пізнавати Божу волю. Коли почнемо правильно й систематично медитувати, споглядати Слово Боже, тоді воно поволі почне пронизувати й наповнювати нас. Станемо схожими на губку, насичену мудрістю та любов’ю Слова Божого. І тоді почнемо відповідати на наші щоденні, зовсім звичайні події, керуючись євангельською ментальністю. Що це означає? Ми зауважимо, що наша щоденність немовби має два виміри. Перший – це той, який можемо осягнути своїми очима, тобто все те, що діється на поверхні нашого повсякденного життя. Натомість Слово Боже показує нам другий вимір нашої щоденності. Нагадує нам, що наше життя сховане з Христом у Богові. Слово відкриватиме нам те, що відбувається неначе під поверхнею зовнішніх подій. Воно виявлятиме нам їхній глибший сенс. Дивлячись на щоденність у світлі Слова Божого, ми бачитимемо її немовби «трьома очима» (А. Маненті). Два ока – це наші людські очі, завдяки яким помічатимемо щоденні зовнішні факти, а третє око – це око віри, внутрішнього відчуття, духовної інтуїції, яка зроджуватиметься в нашому серці під впливом слухання Слова Божого. Ця інтуїція дасть нам змогу помітити й пізнати новий сенс і нові цінності звичайного, повсякденного життя, якими Бог наповнює сірі події нашого дня. І тоді наша щоденність стане набагато глибшою, хоча зовні в ній нічого й не зміниться. Більш євангельськими будуть відтоді й наші вчинки, бо виражатимуть наш євангельський спосіб мислення та сприйняття дійсності.
Коли ж відходитимемо від тривання в Слові, від особистої молитви, від споглядання Слова Божого, відбуватиметься зворотний процес. Помітимо, що наша щоденність не має глибокого сенсу, що вона пласка й нудна. Це означатиме, що ми втрачаємо гостроту зору, що не маємо випрацюваної за допомогою Слова Божого інтуїції та що повинні наново віднайти в собі прагнення Слова й почати тривати в ньому, повертатися до нього. Отець Йордан[2], засновник сальваторіянів, у своєму «Духовному щоденнику» записав: «Щодня, обравши відповідний час, радься з добрим Богом, проси Його просвітити тебе, щоб ти міг здійснити Його пресвяту Волю». Варто записати собі подібні прагнення у власному духовному записнику й час від часу повертатися до них.
[1] L. Boff, Francesco d’Assisi. Una alternative umana e cristiana, Assisi 1982, p. 189. Процит. за: A. Cencini, Zycie konsekrowane, Warszawa 1996, s. 34-35.
[2] Отець Франциск Марія Хреста Йордан (1848-1918) – засновник Згромадження Спасителя Божого (сальваторіянів). – Прим. пер.
