Як це зробити? Як зберегти промолене Слово посеред щоденності? Повернуся до того, що вже раніше сказав про Слово, яке нас найбільше зворушило. Це дуже важливий момент на шляху, яким ми прямуємо. Йдеться про те, щоб тепер Слово, яке ми прийняли розумом, серцем і волею, «перетравити» в собі та свідомо зберегти у своєму серці, у «кровоносній системі» нашого життя. Існують способи, які допоможуть здійснити це. Отож, я пропоную після продовженої молитви, під час якої ми старалися тривати в Слові, котре нас найбільше зворушило, записати його й носити при собі або залишити там, де воно завжди буде в нас під рукою, наприклад, на письмовому столі. У своєму «Записнику духовних вправ» я раджу виділити для цього спеціальне місце. Мета одна: зберегти у видимому й матеріальному вигляді Слово, яке найбільше вразило наш розум, серце й волю. Звісно, це лише один зі способів «зберегти» Слово. Можна, відповідно до власних уподобань і міркувань, скористатися й іншими способами. Під час зустрічі, присвяченої молитві Словом Божим, порушивши саме цю тему, я почув від однієї людини, що їй дуже допомагає, коли вона виражає найважливіше слово через малюнок. Малювання допомагає їй зберегти слово й відчуття, які воно в ній пробудило. Отож, можемо використовувати різні способи. Найважливіше, щоб ефективно зберегти в собі почуте слово та розмірковувати над ним.
Збережене слово може стати для нас викликом у щоденних подіях. Воно може допомагати нам переживати й глибше розуміти щоденність. Так ми засвоюємо дуже важливу навичку: починаємо дивитися на наше повсякдення у світлі слова, яке Бог посіяв у нас, наче зерно. Якщо це слово зворушило нас, можемо бути певні, що воно живе в нас, працює в глибині нашого розуму, серця й волі і, можливо, ще чимало всього скаже й пояснить нам у щоденності. Воно допоможе нам вийти за межі власного вузького погляду на наше щоденне життя. Звернімо увагу, що наше ставлення до власної щоденності дуже механічне й стереотипне. Це характерно для тих людей, день яких минає за так званою постійною схемою, тобто коли їхній розклад дня протягом місяців залишається незмінним. У такому разі звикаємо схематично дивитися на власний день. Кажемо собі, немовби втомившись від монотонності: «Ну що такого особливого може статися в цій моїй сірій буденності?» Можемо напам’ять, пункт за пунктом розповісти розклад нашого дня й описати все, що відбудеться протягом цього часу. Живемо «напам’ять», бездумно полагоджуючи безконечну низку щоденних справ. Небезпека такого ставлення до щоденних подій загрожує кожному з нас. Загрожує вона й нашим формаційним, священичим і чернечим домам, де, з одного боку, забезпечене все, що правильне і має свою цінність, а з іншого – саме ця злагодженість і правильність може присипляти та породжувати пасивність. За таких умов зникає глибина подій та ентузіазм до життя. Не має пристрасного бажання відкривати й шукати Божу волю. Усе здається старим і вже добре знайомим.
І саме Слово Боже допомагає нам вийти за межі нашого вузького сприйняття щоденності. Воно прищеплює здатність глибше дивитися на те, що діється в нас і навколо нас посеред постійно однакового повсякдення. Слово Боже здатне збагачувати й очищати щоденність. Воно спасає нас, робить відкритішими на Божу волю та проникає до глибини нашої душі. У цей момент наших роздумів ми повинні запитати себе: «Чому Ісус, Воплочене Слово, стає людиною в такій сірій, звичайній щоденності? Чому Він, Ісус, Син Божий, маючи тридцять три роки земного часу для спасіння світу, аж тридцять років живе звичайним життям далеко від людських очей?» Своїм входженням у щоденність Ісус, Воплочене Слово, вказує на її глибокий сенс і цінність. Час, коли Ісус проповідує Добру Новину, припадає на сірі дні. Ба більше, саме за допомогою образів з повсякденного життя Ісус вражав Своїм словом слухачів у саме серце.
