Є щось незвичне в образі Бога, Який промовляє до нас. Його слова сповнені силою й водночас делікатністю і «слабкістю». Подумаймо: з одного боку, слово, яке Він скеровує до нас, має надзвичайну рушійну, дієву силу – це Слово, котре створило світ і невпинно творить нас. (Ми вже сказали, що якби Бог якоїсь миті відвернув від нас і світу Своє лице, світ разом з нами було би знищено). Одночасно слово, яке Бог промовляє до нас, є делікатним і крихким, наче зерно. Хоча в ньому криється велика дієва сила, воно залишається «слабким» і тендітним щодо нашої вільної волі. Ми можемо не прийняти його, і тоді воно не дасть плодів. Залишиться саме! Слово схоже на зерно, яке може стати потужним деревом. Однак якщо впаде на кам’янистий ґрунт, тоді буде лише «безсилим» і потоптаним зерном. Ми стоїмо в цей момент перед незбагненною таємницею «слабкості й безсильності» Бога, Який, шануючи нашу свободу й нас самих, чекає, поки ми – Його ґрунт – станемо здатними прийняти Слово, що дає життя. Нерідко Він лише з одним словом чекає на нас довгі роки. Чудово знаємо про це з власного досвіду. Адже часто буває так, що слово, яке ми раніше вже чули десятки разів, западає нам у душу щойно через багато років. Зворушує нас так сильно, що повністю змінює наш дотеперішній спосіб мислення. І тоді особисто переконуємося в тому, що Слово Боже «живе та діяльне» (Євр. 4:12). Ми не повинні, однак, забувати: воно також тендітне, наче зерно, і Бог учинив так, що його плодовитість залежить від нас. Що ми маємо зробити, аби слово Христове перебувало в нас рясно (пор. Кол. 3:16), аби ми не розминулися з ним, а змогли відкриватися на нього в щоденності, приймати його, зберігати в серці й роздумувати над ним і щоб це слово започаткувало в нас Боже життя?
Я хотів би запропонувати вам конкретний шлях переживання Божого Слова щодня. Цей шлях складається з п’яти вправ-«стацій», кожна з яких готує людину до наступної та допомагає дедалі глибше переживати щоденність у світлі Слова Божого. Хочу відразу зазначити, що, з одного боку, це дуже легкий шлях, який під силу кожному, а з іншого – такий, що вимагає певних зусиль, тобто духовної щедрості й великодушності. Розвиток духовного життя, слухання Слова Божого й розпізнавання Його волі – усе це неможливе, якщо людина особисто не погодиться докласти зовнішніх і внутрішніх зусиль.
Прагнення й очікування Слова
Першим і дуже суттєвим етапом зустрічі зі Словом Божим на щодень є підготовка до нього. Що це означає? Від самого початку ми повинні звернути увагу на два типи підходів до справи, які вже тоді, коли людина тільки-но ступає на пропонований шлях, можуть вирішальним чином вплинути на те, чи людина прийме Слово Боже, чи знехтує ним. Ці позиції пов’язані з налаштуванням серця, а саме йдеться про внутрішнє прагнення й очікування Слова.
У духовному житті прагнення відіграє дуже важливу роль. Можна навіть сказати, що яке прагнення – такий і рівень духовного життя. Стільки очікуємо, скільки прагнемо, і стільки отримаємо від Бога, каже св. Іван від Хреста[1], скільки прагнемо. Наші прагнення показують, ким ми є і які наші очікування, якою є щедрість нашого серця, наскільки глибоким є наше прагнення Бога. Прагнення слухати Його – це фундамент нашої зустрічі зі Словом Божим. Сила, інтенсивність наших зустрічей зі Словом залежить від сили наших прагнень. Якщо це будуть малі прагнення, то малими будуть і плоди нашої молитви Словом Божим. Молитва не буде великою, якщо наші прагнення будуть малими.
Як плекати в собі прагнення й очікування Слова Божого? Вважаю, що дуже важливо передусім свідомо обрати Слово, яким прагнемо жити цього дня чи тижня. Це перший важливий крок на нашому щоденному шляху молитви Словом Божим. Отож, найперше слід чітко окреслити, яке це має бути Слово. Ідеться про те, щоб ми налаштовані на слово дня, змогли переживати у своїй щоденності нашу «благу вість».
Як обрати Слово на будній день? Насправді це не ми обираємо Слово, а Слово обирає нас (Дж. де Рома). Це воно веде нас дорогами історії нашого спасіння. Доріг може бути чимало. Я хотів би запропонувати одну з них, яку Церква розвиває та плекає вже багато століть. Отож, так виглядає, що цілком обґрунтованою є практика, згідно з якою конкретного дня або тижня ми дозволяємо провадити себе Слову, яке Церква пропонує нам у літургійному календарі. Адже це Слово нагадує нам про найважливіші моменти історії спасіння. Воно дає нам також змогу помітити ці моменти в нашій особистій історії життя. У Літургії Слова, підчас Євхаристії, відбувається надзвичайно важлива подія. У щоденній Євхаристії Церква, – котра відповідальна за своїх дітей, – дає нам Слово як «кусень хліба», як поживу на цей день. Отож, у щоденній Літургії Церкви Бог, турботливий Отець, приготовляє для нас Слово та розподіляє його кожному, як «денну пайку» (Вих. 16:4). Він хоче, щоб це Слово стало світильником перед нашими стопами і було світлом на стежках наших буднів (пор. Пс. 119:105). Він прагне просвітлювати й навчати недосвідчених (пор. Пс. 119:130).
Якби ми вміли добре використовувати участь принаймні в недільній Євхаристії, то кожен тиждень нашого життя був би пронизаний Словом Божим. Літургія стала би для нас джерелом спокою та ладу, за яким так сильно тужимо щодня. Ми слухали б Слово, всотували б його, і воно глибоко проникало б у наше серце. Повертаючись додому, ми несли б у собі його силу, і відчували б, як воно поволі внутрішньо очищує та оздоровлює нас. Але це ідеальний образ, який не характерний для звичайних людей. Натомість із нами часто відбувається щось протилежне: з’являється відома кожному перешкода. Усвідомлення цієї перешкоди допоможе нам ще ліпше зрозуміти, що для зустрічі зі Словом Божим потрібна підготовка.
[1] Іван від Хреста (1542-1591) – іспанський письменник і містик, святий, Учитель Церкви. – Прим. пер.
