Матвія 7:13-23 – 7:24-29

Матвія 7:13-23 – Два шляхи

«Увіходьте тісними ворітьми, бо просторі ворота й широка дорога, що веде до погибелі, і нею багато-хто ходять. Бо тісні ті ворота, і вузька та дорога, що веде до життя, і мало таких, що знаходять її! Стережіться фальшивих пророків, що приходять до вас ув одежі овечій, а всередині хижі вовки. По їхніх плодах ви пізнаєте їх. Бо хіба ж виноград на тернині збирають, або фіґи із будяків? Так ото родить добрі плоди кожне дерево добре, а дерево зле плоди родить лихі. Не може родить добре дерево плоду лихого, ані дерево зле плодів добрих родити. Усяке ж дерево, що доброго плоду не родить, зрубується та в огонь укидається. Ото ж бо, по їхніх плодах ви пізнаєте їх! Не кожен, хто каже до Мене: Господи, Господи! увійде в Царство Небесне, але той, хто виконує волю Мого Отця, що на небі. Багато-хто скажуть Мені того дня: Господи, Господи, хіба ми не Ім’ям Твоїм пророкували, хіба не Ім’ям Твоїм демонів ми виганяли, або не Ім’ям Твоїм чуда великі творили? І їм оголошу Я тоді: Я ніколи не знав вас… Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня!»

Керувати автівкою в наші дні стає все важче і важче. На кожній ділянці дороги з’являється безліч різних знаків: «ряд закритий», «бруд на дорозі», «повільні транспортні засоби». А ще – знаки дозволеної швидкості (причому поліцейські камери реєструють її перевищення), реклама дорожніх кафетеріїв, вказівники відстані до різних населених пунктів.

Ісус закінчує Нагорну проповідь великою кількістю попереджень. Йдучи за Ісусом, ви повинні не просто якось рухатися вперед; вам доведеться зосередитися, щоб врахувати усі небезпеки, усвідомити, що ви можете покладатися тільки на себе і на Бога. Вам доведеться весь час бути напоготові.

У цьому уривку наведено три попередження, які швидко змінюють одне одного – так само, як знаки на дорозі. Переконайтеся, що ви проходите не в просторі ворота! Остерігайтеся людей, які відводитимуть вас зі шляху! Не думайте, що ви досягнете мети, йдучи за натовпом. Це дуже важливі і тривожні попередження, до яких слід віднестися з усією серйозністю.

Спочатку поговоримо про «тісні ворота». В Єрусалимі, у його «старому місті», обнесеному стіною, досі збереглося декілька воріт. Деякі з них настільки широкі, що в них можна спокійно в’їхати машиною; інші ворота – зовсім вузькі, через них може пройти тільки пішохід, верблюд, проїхати невеликий візок. Ісусовим слухачам були відомі і інші міста з такими вузькими воротами, що навіть пішоходам треба було довго чекати своєї черги, щоб увійти чи вийти. Ісус проти того, щоб люди у своєму житті пливли за течією, йдучи за натовпом, не вибираючи швидкість і напрям свого руху.

Ви повинні по-справжньому захотіти пройти через ті вузькі «ворота», про які говорить Ісус, не пропустити момент входу в них. Це єдині ворота, що ведуть до життя, а всі інші – до смерті. І вам доведеться зробити остаточний вибір, поблажок не буде: мають значення не лише дії, але і ваші глибинні мотиви. Важливо вчитися йти за Ісусом, приймати Бога як Отця. Небеса, як я вже казав, – це місце, де Бог перебуває зараз і перебуватиме завжди. Тому від вибору, який ви зробите, залежить ваша доля на землі і на Небесах, у вічності. От перед яким відповідальним вибором стоїть кожен з нас!

Якщо якийсь голос шепне вам, що Ісус не може бути таким строгим і врешті-решт усім нам буде добре, треба звернути увагу на друге Його попередження – про «лжепророків». Так у древньому Ізраїлі називали проповідників, незаконно виступаючих від імені Яхве. Найнебезпечніше в тому, що лжепророки здаються розумними, справедливими, гідними довіри людьми. Жоден вовк не покаже своїх кігтів і іклів, прикидаючись нешкідливою овечкою, – так само діють і лжепророки. Тому, слухаючи їх, можна легко помилитися у виборі шляху, і тоді біда неминуча.

У Старому Заповіті пророків перевіряли згідно з принципом «поживемо – побачимо». Якщо людина щось передбачає, треба почекати і подивитися, чи дійсно це станеться. Але Ісус пропонує надійніший і швидший спосіб перевірити, чи не є хтось лжепророком. Подивіться на життя людини, що дає вам поради, як на дерево: чи є на ньому здорові, солодкі плоди, якими живляться люди? Або ж це дерево – і ця людина – приносить плоди брехні, аморальності, жадності?

У християн часто з’являється спокуса оцінювати людей з певного погляду. «Він один з нас? – запитують деякі, – чи належить він до нашої партії, нашої групи, чи наслідує наші традиції?» Але часто в одній і тій же групі можуть опинитися глибоко віруюча людина і нахлібник церкви, пророк і лжепророк. Єдиний спосіб з’ясувати, хто перед вами, – відшукати плоди на дереві його життя і визначити, чи їстівні вони.

Але навіть коли солодкі плоди на дереві є, це не завжди гарантує, що духовна сила людини – від Бога. Лжепророки нерідко могли ввести в оману, приховавши те, що лежить у глибині їх особистості. Але це неминуче розкриється в Судний день – «того дня», як уперше сказано у вірші 22. Тоді виявиться, що людина лише стверджувала, що вона здійснює усі свої справи «заради Христа», насправді зовсім не служачи Йому. Є і такі великі люди, які є «працівниками зла». Що означає знати Ісуса і, головне, бути впізнаним і визнаним Ним «своєю людиною?» Як цього досягти? Прочитайте все до кінця, щоб зрозуміти це.

Матвія 7:24-29 – Істинне упокорювання

«Отож, кожен, хто слухає цих Моїх слів і виконує їх, подібний до чоловіка розумного, що свій дім збудував на камені. І линула злива, і розлилися річки, і буря знялася, і на дім отой кинулась, та не впав, бо на камені був він заснований. А кожен, хто слухає цих Моїх слів, та їх не виконує, подібний до чоловіка того необачного, що свій дім збудував на піску. І линула злива, і розлилися річки, і буря знялася й на дім отой кинулась, і він упав. І велика була та руїна його! І ото, як Ісус закінчив ці слова, то народ дивувався з науки Його. Бо навчав Він їх, як можновладний, а не як ті книжники їхні.»

Там, де я живу, навіть невисокі пагорби часто бувають оповиті туманом; там можна легко збитися зі шляху, заплутавшись у мереживі різних стежин і доріжок. Тому в місцевих жителів є одна древня традиція, що передається від покоління до покоління: кожен подорожній будував невеликі пірамідки з каміння, які вказували дорогу до вершини пагорба, відміченою найбільшою їх купою. Багато разів я губив дорогу в густому тумані і, тільки орієнтуючись по цих пірамідках, повертався на вірний шлях.

Багатьом читачам Нового Заповіту, особливо Євангелій, здається, що вони неначе підіймаються на пагорб у тумані. Тут ми зустрічаємо вчення про праведне життя, зустрічі Ісуса з людьми, зцілення, боротьбу із спокусами, проповіді. Всього так багато, що нам потрібно якісь розпізнавальні знаки, щоб краще орієнтуватися в дорозі. На щастя, саме такі знаки і дає нам апостол Матвій.

Якщо ми будемо так само уважні, як подорожні в тумані, то незабаром зрозуміємо, як важлива вказівка Матвія наприкінці наведеного уривка (у вірші 28), що в цьому місці закінчується переказ Нагорної проповіді: «як Ісус закінчив ці слова…»

На цю фразу спочатку можна не звернути уваги, але через три розділи ми бачимо схожі слова: «І сталось, коли Ісус перестав навчати дванадцятьох Своїх учнів». (11:1). Цими знаками, як пірамідками з каміння, Матвій допомагає нам не збитися з вірного шляху. Після переказу Ісусових притч ми знову читаємо: «І сталось, як скінчив Ісус притчі оці…» (13:53). Тепер ми зрозуміли, що ще небагато – і будемо на місці. Ще через декілька розділів – новий знак: «І сталось, як Ісус закінчив ці слова» (19:1). Нарешті, ми читаємо – з почуттям, що потрапили в пункт призначення: «І сталось, коли закінчив Ісус усі ці слова…» (26:1). Крок за кроком Матвій вів нас до вершини гори, де врешті-решт хмари розсіялися, і ми виявили, що стоїмо на запаморочливій висоті. І зрозуміли, хто є Ісус, для чого Він прийшов у світ.

Цим способом Матвій розділив своє Євангеліє на п’ять великих частин. Зараз ми дійшли кінця Нагорної проповіді в розділах 5-7. Десятий розділ містить вказівки апостолам, у 13-му розповідаються притчі, 18-й присвячений співтовариству людей, вірних Ісусу. Але в розділах 23-25 повторюються похмурі застереження, подібні до наведених наприкінці Нагорної проповіді, виникає картина Страшного Суду. Чому Матвій так побудував своє Євангеліє? Як це допомагає нам зрозуміти Ісуса?

Відповідь можна знайти в цитатах зі Старого Завіту, які часто використовує Матвій. Він вже створив образ Ісуса, що нагадує про Вихід євреїв з Єгипту під водійством Мойсея. Тепер євангеліст представляє Ісуса, коли Він сидить на пагорбі і проповідує: Він не схожий на грізного Яхве, Який явився на Сінаї в громі і блискавках, а швидше нагадує Мойсея, що спустився з гори з Торою в руках. Але це лише натяки, підтверджені структурою усього Євангелія в цілому. Воно розділене на п’ять частин, а кожен єврей знає, що перші п’ять книг Біблії називалися «П’ятикнижжям Мойсеєвим». Отже, Матвій хоче сказати нам, що Ісус схожий на Мойсея, але Він значно більше цього законодавця.

Тому в Ісуса є право вчити людей. У Його час проповідники завжди починали з того, що наводили якийсь уривок з Тори, спираючись на духовну спадщину своїх попередників. Процес навчання полягав в обговоренні написаного іншими, а не в оволодінні новими знаннями. На відміну від цього в Нагорній проповіді звучать слова Ісуса: «А Я вам кажу…» Це означає, що Його слухачі повинні забути багато приписів древніх повчань, щоб повірити Ісусові і піти за Ним. Саме так ми повинні розуміти ці слова.

Наприкінці Нагорної проповіді Ісус попереджає, що Бог судитиме тих людей, які тільки слухали Його слова, але не виконували їх. Ісус порівнює їх з тими, хто збудував свій будинок на піску (такий будинок скоро рухне!), і тільки виконуючі Його вказівки подібно до тих, хто зводить будинку на стійкому, надійному камені.

Притча про будівничих добре відома в християнському світі, її часто розповідають у недільних школах. Але ми часто забуваємо, як ці яскраві образи могли сприйматися Ісусовими сучасниками. Не так далеко від того місця, де Він проповідував, за Іродовим наказом будівельники продовжували відновлювати єрусалимський Храм. Багато хто вважав, що цей дім Божий надійно стоятиме на кам’яному фундаменті, стійкий до вітрів і поганої погоди. А Ісус у Своїй останній проповіді каже, що цей Храм рухне, оскільки Ізраїль у цілому не відгукнувся на заклик Господній. Одним з найяскравіших моментів у середині Євангелія (16:18) є обіцянка Ісуса, що віра його учня Петра стане тим каменем, на якому Він побудує Церкву Свою.

Одного разу побачивши всю картину в цілому, ми починаємо ясніше розуміти, що хотів сказати Матвій: якщо ви почнете жити відповідно до вчення Христового, то станете частиною «будівлі», яка стоятиме вічно. Які ж «будівлі» ми будуємо зараз у нашому житті і в нашій церкві? Чи виконуємо ми все заповідане Ісусом або тільки читаємо, слухаємо, захоплюємося Його прекрасними словами?

Попередній запис

Матвія 7:1-6 – 7:7-12

Матвія 7:1-6 – Про засудження інших «Не судіть, щоб і вас не судили; бо яким судом судити будете, таким же ... Читати далі

Наступний запис

Матвія 8:1-13 – 8:14-22

Матвія 8:1-13 – Зцілення прокаженого і слуги сотника «А коли Він зійшов із гори, услід за Ним ішов натовп великий. ... Читати далі