Матвія 7:1-6 – Про засудження інших
«Не судіть, щоб і вас не судили; бо яким судом судити будете, таким же осудять і вас, і якою мірою будете міряти, такою відміряють вам. І чого в оці брата свого ти заскалку бачиш, колоди ж у власному оці не чуєш? Або як ти скажеш до брата свого: Давай вийму я заскалку з ока твого, коли он колода у власному оці? Лицеміре, вийми перше колоду із власного ока, а потім побачиш, як вийняти заскалку з ока брата твого. Не давайте святого псам, і не розсипайте перел своїх перед свиньми, щоб вони не потоптали їх ногами своїми, і, обернувшись, щоб не розшматували й вас…»
П’єса «Міра за міру» Шекспіра цілком заснована на Ісусових заповідях, представлених у вірші 7:2 Євангелія від Матвія. Ця п’єса вважається комедією, має благополучний фінал, але більшість її сцен – похмурі і хвилюючі. За сюжетом, Анджело – благородний, але суворий лорд – стає правителем Відня на час відсутності герцога Вінченціо в місті (насправді герцог не поїхав, а непомітно спостерігає за своїм заступником). Анджело, спираючись на древній закон, засудив до смерті Клаудіо за скоєний ним тяжкий злочин. Ізабелла, сестра засудженого, благає зберегти йому життя і попереджає Анджело, що самому судді колись знадобиться прощення, яке Бог дарував через Христа:
- Що ж буде з вами
- Коли прийде верховний суддя
- Судити вас? О, подумайте про це –
- І милості дихання повіє
- З ваших вуст, і станете тоді
- Ви новою людиною.
«Міра за міру», акт 2, сцена 2
Анджело відмовляє Ізабеллі, але його охоплює сильна пристрасть до дівчини. Цей неправедний суддя обіцяє пощадити брата Ізабелли, якщо вона відповість йому взаємністю. Сюжет набуває несподіваний поворот, коли підлість Анджело розкривається, і він сам благає про заслужену смерть. Але герцог збирає все павутиння інтриги і прощає всіх. У цій п’єсі Шекспір говорить про прощення і справедливість у християнському сенсі. Єдиний Бог, Який, здавалося, покинув світ, насправді завжди був поруч, – звичайно ж, в особі самого Ісуса. Він викриває людські гріхи і самовпевненість, але дозволяє прощенню стати вище, ніж справедливість. У цьому полягає загадка, над якою варто подумати.
І ця загадка лежить в основі цього уривка з Євангелія. Ісус строго застерігає нас від засудження інших людей. Звичайно ж, це не означає, що жоден християнин не повинен вибирати професію судді. Господь хоче, щоб у Його світі панував порядок, щоб будь-яка несправедливість завжди виявлялася викритою. Ісус каже не про професійних суддів, а про тих людей, які люблять життєві «пересуди», уявляючи себе охоронцями моральності.
У вірші 5:20 Ісус назвав таких людей книжниками і фарисеями, хоча з історичних джерел ми знаємо, що багато реальних фарисеїв були щирими, лагідними і благочестивими людьми. Але ця впливова релігійна група в епоху Ісуса проводила безкомпромісну політику дотримання всіх встановлених стандартів, коли кожна людина спостерігає за кожним.
У багатьох країнах така ж атмосфера підозрілості досі існує у сфері сексуальних стосунків. Сьогоднішній моралізм часто схожий на жорстокість навіть у такій благородній справі, як захист довкілля: сусіди шпигують один за одним, стежачи за тим, щоб усі правильно розподіляли своє сміття по контейнерах. Вони так само бояться «забруднення», як колись фарисеї, що боролися за дотримання ритуальної чистоти.
Ісус застерігає від подібного «суду». Це не означає, що в нас не повинно бути високих принципів. Але спокусу вишукувати в інших недоліки чи хиби – цю спокусу зображувати із себе Бога, а значить, акторувати, «лицедіяти». Можна уявити, що чекає на таких людей: до них будуть застосовані ті ж мірки, якими вони міряли інших. Ми повинні зауважити, що Ісус не унеможливлює допомогти ближньому «витягнути сміття з очей». Він зовсім не заперечує суспільну мораль, але попереджає тих людей, які присвоїли собі право говорити від її імені, що їм слід поглянути в дзеркало і гарненько розібратися в собі.
Що ж має на увазі Ісус, кажучи про псів, свиней і перли? Чи не натяк це на те, що деякі люди не гідні залучитися до святинь? Схоже, що в даному випадку йдеться про розподіл між євреями та іноземцями. В епоху Ісуса «псами, собаками» часто називали язичників, і тільки для них розводили свиней, оскільки євреї не їли свинину. Здається, Ісус намагався попередити Своїх учнів, щоб вони не намагалися пояснювати значення Царства Небесного тим людям, які не розуміють навіть законів життя євреїв. Таке тлумачення відповідає віршам 10:5-6 Матвія і тексту 15:8 Послання до Римлян, де сказано, що Євангеліє призначене тільки для євреїв. Після страти і воскресіння, звичайно ж, усе змінилося, і Євангеліє має стати відомим усім народам. Але апостоли повинні були зберігати Євангеліє так, як священнослужителі в Храмі бережуть свої святині. І хоча ми зараз живемо в новому світі, де Євангеліє відкрите для всіх, було б правильно як і раніше вважати послання про Царство чимось таємничим і прекрасним, що треба цінувати і берегти.
Матвія 7:7-12 – Про молитву і «золоте правило»
«Просіть і буде вам дано, шукайте і знайдете, стукайте і відчинять вам; бо кожен, хто просить одержує, хто шукає знаходить, а хто стукає відчинять йому. Чи ж то серед вас є людина, що подасть своєму синові каменя, коли хліба проситиме він? Або коли риби проситиме, то подасть йому гадину? Тож як ви, бувши злі, потрапите добрі дари своїм дітям давати, скільки ж більше Отець ваш Небесний подасть добра тим, хто проситиме в Нього! Тож усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви. Бо в цьому Закон і Пророки.»
Я ненавиджу збір коштів на будь-які потреби, хоча багатьом людям це заняття подобається. Я взагалі не люблю про щось просити, тим більше просити грошей, тому в мене нічого і не виходить. У багатьох країнах духовенство і люди, які тим або іншим чином пов’язані з церквою, легко і охоче просять кошти на благі справи, але мені це здається важким і незручним. Тому я насилу міг повірити написаному в цьому уривку.
Чи дійсно Бог подібний до земного батька сімейства, готового дати Своїм дітям усе, що вони побажають? Чи дійсно Ісус дає нам таку чудову обіцянку, не обмежену жодними умовами?
Мені здається, що наша нездатність вірити в це пов’язана не стільки з браком віри в Бога, скільки з чимось схожим на моє небажання просити грошей. Можливо, мене, як і багатьох людей, з дитинства привчили нічого не випрошувати. Таким людям здається, що в Бога є куди важливіші справи, ніж виконання наших миттєвих бажань.
Та все ж не можна применшувати значення однієї з найважливіших обіцянок Бога, даних у Біблії. Можливо, просити чогось у Бога – цілком природно, а наша відмова спантеличує і засмучує Бога? Чому Його діти ні про що не просять?
Звичайно ж, Божою щедрістю легко зловжити. Усі ми знайомі з такими карикатурами: «О Боже, – благає хтось, – купи мені «Мерседес»!» У посланні Якова (4.3) є строге попередження про подібного роду прохання і обговорення того, що повинна містити в собі молитва. Але наша біда в тому, що ми навіть про найнеобхідніше не готові просити Бога. А «найнеобхідніше» – це не лише високі духовні, але і звичайні життєві потреби, і Господь так само стурбований нашими потребами, як і ми самі. Прийнято просити в Нього дарувати нам святість, упокорення та інші чесноти. Але якщо Він наш Отець, то давайте звертатимемося до Нього як до Отця, а не до якогось бюрократа чи диктатора, який не бажає бути обтяженим нашими буденними і недоречними проханнями. Тільки Богу вирішувати, чи занадто Він зайнятий для нас або ні. Той факт, що десь йде війна, десь голодують люди і відбуваються землетруси, нещасні випадки, вбивства, пограбування, – це проблема керівництва ООН. Господь засмучений усім цим і, звичайно ж, піклується про тих, хто страждає, але не забуває і про нас. І якщо Господь каже, що в Нього вистачить часу і любові для нас, ми повинні прислухатися до Його слів.
Якщо ми будемо розумними дітьми, то розділимо Його турботу про скорботний світ, що страждає. Ми захочемо молитися про нього більше, ніж про себе. Але разом з молитвою про Царство Небесне, якою Ісус навчив нас, Він навчив нас молитися і про те, що нам самим треба тут і зараз. Так що ж нас зупиняє?
Можна заперечити, що ми палко просили Його про щось, але це не допомогло. Що ж, молитва була і залишається великою загадкою. Коли Бог каже «ні», ми дивуємося, чому Він, нескінченно мудрий, могутній і люблячий, не може дати кожному все, що просить. Але є одна знаменита фраза, сказана архієпископом Вільямом Темплем: «Коли я молюся, збіги відбуваються, а коли не молюся, то їх немає». Мудрі сучасні християнські мислителі дійшли висновку, що Господь не бажає, щоб Царство Боже настало негайно. Бог працює з важким матеріалом як майстер, а молитва – це спосіб, яким частина матеріалу сприяє майстрові, а не опирається йому. Ми не зрозуміємо, як усе влаштовано, поки не зустрінемося з Богом лицем до лиця, і цей факт лежить в основі християнства.
Отже, звертайтеся до Господа так само, як до свого земного батька, і давайте Йому знати, як йдуть у вас справи. Просіть, шукайте, стукайте і дивіться, що станеться. Будьте готові до сюрпризів і несподіванок, але ніколи не думайте, що Господь може вас залишити. У цьому головний сенс усієї Нагорної проповіді, знайомство з якою вже добігає кінця.
Вірш 7:12 фактично узагальнює те, про що говорилося у віршах 5:17-20. Ісус прийшов не для того, щоб скасувати, а щоб виконати Закон і пророцтва. Але Він покаже Ізраїлю істинного Бога, навчить людей праведно жити, вірити, любити, слухатися Його і виконувати Його волю. Усе це можна сказати одним реченням: «Чинить з людьми так, як ви б хотіли, щоб вони чинили з вами». Ісус не був першим або останнім духовним учителем, хто запропонував це «золоте правило». Але любов Його Небесного Отця, яка лежить в основі вчення Ісуса, відрізняє Його від усіх, хто казав подібні речі. А християн має відрізняти (але, на жаль, не часто відрізняє) розуміння того, що Бог любить їх, так само як і готовність підкорятися Його волі вільно і з радістю. Послідовники Христові повинні усвідомити, що можуть нести у світ Божу любов і світло.
