Матвія 5:27-37 – Про розлучення і клятви
«Ви чули, що сказано: Не чини перелюбу. А Я вам кажу, що кожен, хто на жінку подивиться із пожадливістю, той уже вчинив із нею перелюб у серці своїм. Коли праве око твоє спокушає тебе, його вибери, і кинь від себе: бо краще тобі, щоб загинув один із твоїх членів, аніж до геєнни все тіло твоє було вкинене. І як правиця твоя спокушає тебе, відітни її й кинь від себе: бо краще тобі, щоб загинув один із твоїх членів, аніж до геєнни все тіло твоє було вкинене. Також сказано: Хто дружину свою відпускає, нехай дасть їй листа розводового. А Я вам кажу, що кожен, хто пускає дружину свою, крім провини розпусти, той доводить її до перелюбу. І хто з відпущеною побереться, той чинить перелюб.
Ще ви чули, що було стародавнім наказане: Не клянись неправдиво, але виконуй клятви свої перед Господом. А Я вам кажу не клястися зовсім: ані небом, бо воно престол Божий; ні землею, бо підніжок для ніг Його це; ані Єрусалимом, бо він місто Царя Великого; не клянись головою своєю, бо навіть однієї волосинки ти не можеш учинити білою чи чорною. Ваше ж слово хай буде: так-так, ні-ні. А що більше над це, то те від лукавого.»
Починаючи працювати над цим розділом, я замислився над одним запитанням мого друга з далекої країни: як у наші дні треба розуміти вчення Ісуса про шлюб і розлучення? Безумовно, це питання хвилює багато церков у всьому світі, залишаючись дуже болючим і суперечливим. Серед численної пастви сучасних громад є і розлучені, і ті, що вступили в новий шлюб. Ще нещодавно деякі священики не допускали таких людей до святого причастя. Але тепер усі вони стали повноправними членами більшості християнських громад, хоча розлучення як і раніше вважається великим гріхом. Обмірковувавши цю тему, я пам’ятав не лише про своїх майбутніх читачів, але і про деяких близьких друзів і членів своєї родини, які опинилися в складній ситуації. Що ж можна всім їм відповісти з приводу цього вчення Ісуса?
Звичайно ж, наведений вище уривок – не єдине місце в Новому Заповіті, де обговорюються ці питання. На ту ж тему пише не лише Матвій в інших розділах (19:3-9), але і апостоли Марко (10:2-12) і Лука (16:18), а також Павло у своєму Першому Посланні до Коринтян (7:10-16). Судячи з усього, Ісус, як і рання християнська церква, був категорично проти розлучення – у повній відповідності із Старим Завітом (див., напр., Мал. 2:14-16).
Важливо зауважити, що уривок, що розглядається тут з Євангелія від Матвія починається з обговорення іншої важливої теми, тісно пов’язаної з питаннями шлюбу і розлучення. Ісус говорить про те, наскільки важливо навчитися контролювати свої тілесні бажання (вірші 27-30), зберігати чистоту і чесність. Люди тому і розлучаються, що в їх сім’ї накопичується надто багато брехні і похоті; ці вади, подібно до бур’яну, душать прекрасні, але крихкі паростки шлюбу.
От чому Ісус вимагає безжально боротися з першими ж ознаками похоті. Звичайно ж, виривання очей і відтинання рук – це таке ж перебільшення, як і порада звернути з дороги до храму і відправитися в довгу дорогу заради примирення із сусідами. Але ці перебільшення допомагають акцентувати нашу увагу на найголовнішому. Не варто занадто буквально розуміти Ісусові слова про те, що неприпустимо відчувати щонайменший потяг до красивої жінки. Це було б неможливо, але Він вимагає, щоб ми боролися зі своєю уявою, уникаючи занадто пильних поглядів «із пожадливістю».
Додам від себе: подружжя має бути готове чесно і прямо казати один одному правду; це допоможе здолати багато труднощів сучасного шлюбу. Якби церква стала приділяти більше уваги проблемам сімейного життя, то через декілька років кількість розлучень і інших сімейних трагедій могла б значно скоротитися.
Матвій і в цьому уривку, і в 19-му розділі каже про те, що сексуальна розбещеність або зрада одного з подружжя – достатня основа для розлучення. Апостол Павло пише, що якщо розлучення хоче нехристиянин (він або вона), то розлучення дозволене, але ніхто з християн не має бути його ініціатором. Мені здається, що в обох випадках йдеться про таке розлучення, яке передбачає вступ у новий шлюб. Отже, апостоли вважали розлучення допустимим, але тільки за певних умов, з урахуванням потенційної можливості повторного шлюбу для одного з подружжя.
Ісус напевно не хотів би, щоб Його послідовники заплуталися в нескінченних суперечках про те, що їм дозволене, а що ні. Набагато важливіше замислитися про те, як стати світлом світу і сіллю землі! А питання про правильну сексуальну поведінку (теоретично ясне і підбадьорливе) на практиці і сьогодні залишається таким же складним, яким воно було для всього язичницького світу в I ст. Р. Х. Сексуальний потяг, сам по собі даний Богом, треба стримувати і гасити, якщо він розгорається подібно до вогню геєнни. Треба казати «ні» бажанню, якщо воно нарине і застане зненацька людину, яка не перебуває в шлюбі, – так виглядає одне з правил поведінки зразкового християнина. Це зовсім не означає пригнічення почуттів (як деякі вважають), а більше схоже на обрізання зайвих паростків трояндового куща, щоб на ньому розпустилися красивіші квіти.
Далі Ісус говорить про інше важливе правило, роз’яснюючи одну із заповідей: «Не призивай Імення Господа, Бога твого, надаремно» (Вих. 20:7). Адже люди часто згадують Його ім’я – і в звичайній мові, і лаючись між собою. Треба взагалі добре подумати, перш ніж щось сказати. Треба пам’ятати, що деякі слова, особливо «міцні», можуть поставити під питання праведність того, хто говорить, – як і те, що ця людина гідна довіри. У цьому розділі Ісус не просто нагадує заповіді Священного Писання, але і вказує новий шлях до того, щоб стати справжньою людиною. Недивно, що цей шлях важкий, але Ісус першим пройшов ним і запросив нас йти за Собою.
Матвія 5:38-48 – Любіть ворогів ваших
«Ви чули, що сказано: Око за око, і зуб за зуба. А Я вам кажу не противитись злому. І коли вдарить тебе хто у праву щоку твою, підстав йому й другу. А хто хоче тебе позивати й забрати сорочку твою, віддай і плаща йому. А хто силувати тебе буде відбути подорожнє на милю одну, іди з ним навіть дві. Хто просить у тебе то дай, а хто хоче позичити в тебе не відвертайсь від нього.
Ви чули, що сказано: Люби свого ближнього, і ненавидь свого ворога. А Я вам кажу: Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує, щоб вам бути синами Отця вашого, що на небі, що наказує сходити сонцю Своєму над злими й над добрими, і дощ посилає на праведних і на неправедних. Коли бо ви любите тих, хто вас любить, то яку нагороду ви маєте? Хіба не те саме й митники роблять? І коли ви вітаєте тільки братів своїх, то що ж особливого робите? Чи й погани не чинять отак? Отож, будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний!»
Одного разу голові сім’ї довелося поїхати у справах на кілька днів. Турбуючись про свою молоду дружину, яка потребувала турботи і допомоги, він поговорив із старшим сином, якому було дев’ять років. «Доки мене не буде, – сказав батько, – я хочу, щоб ти робив удома те ж саме, що завжди робив я». Він, звичайно ж, мав на увазі прибирання на кухні, миття посуду, винесення сміття та інші домашні справи. Після повернення він запитав дружину, як поводився його син, і отримав таку відповідь: «Дуже дивно. Відразу після сніданку він налив собі ще одну чашку кави, пішов у вітальню, включив гучну музику і протягом півгодини читав газету». Батькові нічого не залишалося, як поміркувати про те, чи не занадто буквально син сприйняв його слова.
У наведеному вище уривку з Євангелія сказано, що народ Ізраїлю мав наслідувати приклад свого Небесного Отця. Це може шокувати і поставити питання: значить, у Бога є улюбленці і тільки до них Він звертається як до Своїх синів?
Відповідь можна знайти на початку Нагорної проповіді. Ізраїль не обраний Богом як особливий народ, тоді як решта світу залишена в пітьмі. Цей народ обраний для того, щоб нести світло у світ і бути сіллю землі, щоб через нього Бог міг благословити всіх людей. І тепер Ісус закликає ізраїльтян виконати нарешті своє призначення. Він як би прорубує нову стежину в джунглях, кличе Своїх послідовників вступити на цей шлях услід за Ним.
Цей шлях дійсно небезпечний. За часів Ісуса багато ворогів було не лише в Ізраїлю. Всюди завойовники пригноблювали людей, примушували їх підкорятися жорстоким правилам, стягували податки; у відповідь на це виникали національно-визвольні війни. Відчуття несправедливості існуючого порядку посилювалося через зростаюче розшарування суспільства, в якому з’явилися дуже багаті і дуже бідні люди.
Усі ці проблеми обтяжували багатьох Ісусових слухачів. Як застосувати до них послання про Царство? І як це послання застосувати до нас сьогодні?
Ісус пропонує нову справедливість: творчу, що зціляє та оновлює. Та справедливість, про яку говорилося в Старому Заповіті, мала на увазі помсту: краще «око за око» і «зуб за зуб», ніж зростаюча взаємна образа. Але Ісус пропонує інший вихід: краще зовсім не мститися, а нести в собі дивовижно терплячу любов Божу, просвітлюючи весь світ. Тільки тоді люди побачать, що Ізраїль поклоняється істинному, єдиному Богу, Який є Любов. Жоден інший бог не надихає людей жити за такими високими правилами!
Потім Ісус пояснює ці правила на конкретних прикладах з життя Його народу. Ударити людину по правій щоці (тильною стороною руки) вважалося в той час не просто жорстокістю, але і образою: так було прийнято карати раба, дитину чи жінку. Якщо завдати удару у відповідь тим же способом, то зло піде по замкнутому колу. Порада Ісуса «підстав другу щоку» означає: дай зрозуміти своєму ворогові, якщо його злість не вщухла, він може вдарити тебе знову, але тільки відкритою долонею – як рівного.
Другий приклад. Уявіть, що ви знаходитеся в суді, де багатий кредитор звинувачує вас у несплаті величезного боргу і вимагає натомість усе ваше майно. Ви не можете виграти, але можете показати йому, що він насправді робить. Ісус радить: віддайте йому весь одяг – свою «останню сорочку», щоб присоромити його своєю голизною. Досі, навпаки, саме багаті, владні, безтурботні люди доводять бідних до ганебного положення.
Третій приклад ясно відбиває ситуацію, характерну для окупації Юдеї. У римських солдатів було право примушувати городян нести їх спорядження цілу милю (але не більше, згідно із суворим правилом). Ісус радить: добровільно пройдіть з солдатом другу милю, здивувавши його і змусивши побоюватися, як би це порушення не було виявлене начальством. Значить, окрім помсти окупантам і іншим своїм ворогам, є інший шлях зберегти людську гідність (див. в. 39). Йдучи цим шляхом, можна отримати Божу перемогу над жорстокістю і несправедливістю.
Ці приклади – лише маленькі нариси, які допомагають зрозуміти основну ідею Ісуса. У якій би ситуації ви не опинилися, добре продумайте: яким чином ви можете саме зараз виявити великодушність, властиву Божій любові, – незважаючи на тиск і провокації, незважаючи на власний гнів і розчарування?
Здається, неможливо? Але ж Ісусове вчення – це не просто добра порада, а Блага звістка. Ісус не лише робив усе це Сам, але і відкрив новий спосіб бути справжньою людиною для усіх тих, хто піде за Ним. Коли люди глузували з Нього, Він не відповідав їм. Коли вони ставили Йому підступні питання, він розповідав жартівливі історії, що примушували їх глибоко замислитися. Коли Його били, Він терпів біль. Коли ж римські солдати звалили на Його плечі важкий дерев’яний хрест, Він проніс його до місця Своєї страти. Коли солдати прибивали Його цвяхами до хреста, Він молився за них.
Нагорну проповідь не можна сприймати як щось ідеальне і недосяжне в нашому звичайному житті. Адже це зразок власного Христового життя, якого ми не можемо ігнорувати. Лейтмотив Матвія поступово стає все ясніше: в Ісусі ми бачимо Еммануїла, і це означає, що «з нами Бог». Нагорна проповідь учить нас не лише тому, як себе поводити. Вона допомагає нам побачити через люблячого Ісуса живого Бога, учить нас дарувати Божу любов, яку так сильно потребує світ.
