Матвія 5:13-20 – Виконання Закону
«Ви сіль землі. Коли сіль ізвітріє, то чим насолити її? Не придасться вона вже нінащо, хіба щоб надвір була висипана та потоптана людьми. Ви світло для світу. Не може сховатися місто, що стоїть на верховині гори. І не запалюють світильника, щоб поставити його під посудину, але на свічник, і світить воно всім у домі. Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі.
Не подумайте, ніби Я руйнувати Закон чи Пророків прийшов, Я не руйнувати прийшов, але виконати. Поправді ж кажу вам: доки небо й земля не минеться, ані йота єдина, ані жаден значок із Закону не минеться, аж поки не збудеться все. Хто ж порушить одну з найменших цих заповідей, та й людей так навчить, той буде найменшим у Царстві Небеснім; а хто виконає та й навчить, той стане великим у Царстві Небеснім. Кажу бо Я вам: коли праведність ваша не буде рясніша, як книжників та фарисеїв, то не ввійдете в Царство Небесне!»
Ми всі знаємо, що відбувається, коли революційна партія приходить до влади. Одна справа обурюватися, знаходячись осторонь, але зовсім інша – формувати уряд і керувати країною. Тепер усе має бути продуманим і правильно організованим, враховані все ті сторони життя, на які революціонери раніше просто закривали очі. Після кожної революції виникають два питання. По-перше, чи зможе новий уряд впоратися з основними обов’язками краще за своїх попередників, чи не виявляться обіцянки партії, що перемогла, лише порожнім базіканням? По-друге, чи залишаться ті, хто прийшов до влади, вірні своїм ідеалам або, подібно до всіх інших, вони почнуть свою роботу в сяйві слави, з благими намірами, а закінчать її, загрузнувши в корупції і безладі?
Ісус почав «революцію», абсолютно не схожу на всі ті, що здійснювалися в Його час. Передусім, Йому треба було переконати юдеїв, що Він несе із Собою саме те, чого вони увесь час чекали і в що вірили. Але, головне, Ісус і Його послідовники мали довести людям можливість жити по-новому – саме так, як Він говорив у Нагорній проповіді. Проте це було нелегко, оскільки багато хто неправильно розумів те, що відбувалося. Одні сприймали Ісуса як великого учителя єврейського народу, інші вважали, що Він підміняє юдаїзм якоюсь абсолютно новою релігією.
Але з тексту Євангелія від Матвія (5:13-20) ми дізнаємося, як Ісус вирішує ці завдання. Він пропонував щось дійсно революційне і одночасно – саме те, що лежало в основі всіх традицій ізраїльського народу. У цьому уривку, що йде за вступом до Нагорної проповіді, Ісус каже, що Він прийшов не порушити, а виконати «Закон чи Пророків». Далі буде пояснено, що це означає, а у вірші 7:12 ми знайдемо підсумок Його проповіді: «Тож усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви. Бо в цьому Закон і Пророки». Після цих слів слідує строге попередження, що треба дуже уважно прислухатися до настанов Ісуса і точно виконувати їх (7:13-27).
Отже, уривок, що розглядається нами, є свого роду ключем до подальшого оповідання. Тут Ісус закликає Свій народ стати істинним Ізраїлем, але цей Його заклик можна віднести до всіх християн. Для Ісусових сучасників було нелегко зрозуміти значення усього сказаного. Бог призвав Ізраїль бути «сіллю землі», але ця країна була подібна до усіх інших – з політиками, міжусобицями, війнами і революціями. У стародавньому світі сіль була єдиним засобом зберігання продуктів від псування, і Бог вибрав Ізраїль в якості тієї «солі», яка не повинна втратити свої особливі якості, щоб Він міг врятувати світ від розкладання і руйнування. Називаючи Ізраїль «світло для світу» (наприклад, у віршах Ісаї 42:6; 49:6), Бог хотів, щоб цей народ приніс світло в найтемніші куточки світу. Єрусалиму – місту, що стоїть на пагорбі, належало стати маяком надії для всього світу. Але що ж станеться, якщо люди, покликані бути носіями світла, стануть частиною пітьми? Ісусові послідовники, попереджені про цю небезпеку, повинні були дотримувати Божі закони. Саме вони своїм праведним життям могли показати іншим народам, що Творець, Бог Ізраїлю – істинний Бог, Якому слід поклонятися.
Можна уявити, про що говорили деякі юдеї, обговорюючи Ісусову проповідь: «Що ж, от ще один новий учитель, який має відповідь на всі життєві питання! Але в нас вже є інші учителі – це фарисеї, які пропонують своє розуміння Закону. Чим же відрізняється від них ця людина?»
Ісус прямо відповідає на це запитання. Книжники і фарисеї не учать бути відданими тому Богові, чиє правління тепер вривається у світ як Царство Небесне. Той, хто хоче жити в новому світі, що створюється Богом, повинен прямо зараз обрати для себе таке праведне життя, про яке книжники і фарисеї могли тільки мріяти.
Ісус не збирався відмовлятися від існуючого Закону і Пророків. Обіцянки, дані Богом народу Ізраїлю, повинні виконатися через Месію, і тепер Христос тут. Для Ізраїлю – і через Ізраїль для людей всього світу – відкрилася можливість здійснити Божий Заповіт, змінивши не лише свою поведінку, але і серця, і думки.
Ісус утілив все те, чим мав стати народ Ізраїлю. Він став сіллю землі, світлом для світу. Розіпнутий заради спасіння світу на вершині гори, Христос став маяком надії і нового життя для кожної людини. Ісус закликав людей молитися Своєму Отцю, і основою виконання Закону і Пророків стала Його самовіддана любов до Бога.
Тому слова Божі, звернені через пророків до Ізраїлю, тепер призначаються усім тим, хто йде за Христом, рівняється на Нього і намагається жити так, як жив Він. Як же нам сьогодні впоратися з цим завданням? Як, йдучи за Ісусом, ми можемо принести сіль і світло в ті куточки світу, де вони потрібні саме зараз?
Матвія 5:21-26 – Про ворожнечу та примирення
«Ви чули, що було стародавнім наказане: Не вбивай, а хто вб’є, підпадає він судові. А Я вам кажу, що кожен, хто гнівається на брата свого, підпадає вже судові. А хто скаже на брата свого: рака, підпадає верховному судові, а хто скаже дурний, підпадає геєнні огненній. Тому, коли принесеш ти до жертівника свого дара, та тут ізгадаєш, що брат твій щось має на тебе, залиши отут дара свого перед жертівником, і піди, примирись перше з братом своїм, і тоді повертайся, і принось свого дара. Зо своїм супротивником швидко мирися, доки з ним на дорозі ще ти, щоб тебе супротивник судді не віддав, а суддя щоб прислужникові тебе не передав, і щоб тебе до в’язниці не вкинули. Поправді кажу тобі: Не вийдеш ізвідти, поки не віддаси ти й останнього шеляга!»
Ми знаємо, як часто в наші дні виникає така низка подій. Політик, що перебуває при владі, з презирством говорить про опозицію. Хтось з представників опозиції грубо йому відповідає. І незабаром багато членів парламенту з криками підхоплюються зі своїх місць, образи чуються з усіх боків. На вулиці прибічники ворогуючих партій починають штовхатися і проклинати опонентів, потім у хід йдуть кулаки і ножі. На той час як приїжджає поліція, вже є вбиті, а постраждала сторона присягається помститися. Наступного дня активісти знову готові до зіткнень і нападають на випадкових перехожих, чиї сім’ї, у свою чергу, обіцяють помститися. Чи не це відбувалося у всьому світі і у всі часи?
В дні Ісуса люди теж розповідали про схожі випадки. Римляни ображали євреїв, самаряни нападали на євреїв, які їм мстилися, а різні єврейські партії ворогували між собою. Лінія ворожнечі розділяла поселення, громади, а іноді навіть сім’ї. Коли і окупанти, і окуповані не почувають себе в безпеці, вони стають підозрілими і усюди бачать прояви агресії. Часто тільки повне виснаження сил ворогуючих сторін зупиняє війну.
Ми добре знаємо з власного досвіду, що роздратування, яке накопичилося, люди нерідко приносять у свій дім. Працівник, на якого накричав його начальник, повертається в офіс і так само кричить на свого секретаря. Секретар йде додому і кричить на своїх дітей. Діти у свою чергу можуть зірвати образу на тваринах. Якщо ознакою зрілості людської особистості є вміння контролювати свій гнів, можна сказати, що багато хто з нас ще не зовсім «дозрів».
Як же чинить Ісус, щоб народ Ізраїлю, покликаний стати світлом світу, навчився не давати волі своєму гніву, що переростає в жорстокість? У цій частині Нагорної проповіді Ісус нагадує положення Закону і пояснює, як саме на їх основі можна стати цілісною, щирою і праведною людиною. Цей шлях, який Ісус пройшов першим і відкрив його для всіх нас, йде корінням у глибокі проблеми людської особистості.
Усе починається із здатності людини не дійти у своєму гніві до вбивства. Проте, як учить Ісус, сенс заповіді «не убий» не лише в цьому; треба, щоб у вас не виникло навіть побажання смерті іншому. Згрішивши проти цієї заповіді, ви піддаєтеся Божому суду, який вершиться відразу (в. 22). Кожного разу, даючи волю своєму гніву, ви руйнуєте, принижуєте себе. А якщо ви опуститеся до лайки, кепкувань і образ інших людей, то вогонь, що розгорається в душі врешті-решт поглине вас, – подібно до геєнни огненної.
Де ж вихід? Ісус відповідає: «Зо своїм супротивником швидко мирися» (в. 25). Як це просто – і в той же час неймовірно важко! Адже це означає спуститися зі свого п’єдесталу, відмовитися від почуття переваги над людиною, яка розсердила вас. Може здатися неймовірним, що примирення Ісус цінує вище, ніж молитву і жертвопринесення. Адже Він пропонує людині, яка вже купила жертовну тварину, але по дорозі до Храму раптом згадала про те, що образила брата свого, обов’язково примиритися з ним, перш ніж увійти до святого місця. Спробуємо уявити таку досить комічну картину: паломник залишає свого ягняти біля храму на багато днів, щоб відправитися в Галілею (батьківщину багатьох Ісусових слухачів), вибачитися перед скривдженими і потім повернутися в Єрусалим. Як завжди у Своїх проповідях, Ісус трохи перебільшує, щоб акцентувати увагу слухачів. Сенс цієї розповіді в тому, що, прийшовши молитися, людина повинна знати, що між нею і її сусідами, братами і сестрами не залишилося злості, образи. Скажете, це неможливо? Ісус стверджує, що Він тепер тут, щоб показати, як цього можна досягти.
У тому ж уривку перед нами відбувається ще одна сцена. Ви і ваш сусід готові з’явитися перед судом, щоб вирішити свою правову суперечку. Ісус каже, що треба постаратися заздалегідь усе з’ясувати і примиритися з сусідом – інакше ви ризикуєте за вироком суду опинитися у в’язниці чи позбутися всіх своїх грошей. Це цілком відповідна порада для простих судових тяжб між людьми, але в дні Ісуса народ Ізраїлю був у скрутному становищі: його утискували і римські окупанти, і місцеві багаті аристократи. Багато євреїв напружено чекали часу Божого суду, коли їх пригноблювачі будуть покарані. Але Ісус учив їх миритися зі своїми ворогами, а не розпалювати ворожнечу (ця тема буде розвинена у віршах 5:38-48).
Що ж станеться, якщо Ісусова порада не буде почута і вороги Ізраїлю переможуть? До кінця Його проповіді стає ясним, що тут зашифроване застереження про більшу небезпеку, ніж гнів або навіть злочин окремої людини. Якщо Ізраїль не навчиться бути обраним народом, щоб нести світло у світ, настає катастрофа: на віки виявиться узаконеною будь-яка жорстокість в ім’я інтересів нації.
Читаючи Євангеліє від Матвія, ми ловимо себе на сумніві: чи можуть люди дійсно жити так, як учить Ісус? І знаходимо відповідь: сам Ісус відмовився йти дорогою гніву; замість цього Він викликав гнів усіх Своїх ворогів і був убитий цим гнівом. Тому примирення – це не просто ідеал далекого майбутнього: ми покликані Ісусом, щоб утілити його в життя.
