Матвія 4:1-11 – Спокуса в пустелі
«Потому Ісус був поведений Духом у пустиню, щоб диявол Його спокушав. І постив Він сорок день і сорок ночей, а вкінці зголоднів. І ось приступив до Нього спокусник, і сказав: Коли Ти Син Божий, скажи, щоб каміння це стало хлібами! А Він відповів і промовив: Написано: Не хлібом самим буде жити людина, але кожним словом, що походить із уст Божих. Тоді забирає диявол Його в святе місто, і ставить Його на наріжника храму, та й каже Йому: Коли Ти Син Божий, то кинься додолу, бож написано: Він накаже про Тебе Своїм Анголам, і вони на руках понесуть Тебе, щоб об камінь коли не спіткнув Ти Своєї ноги. Ісус відказав йому: Ще написано: Не спокушуй Господа Бога свого! Знов диявол бере Його на височезную гору, і показує Йому всі царства на світі та їхнюю славу, та й каже до Нього: Це все Тобі дам, якщо впадеш і мені Ти поклонишся! Тоді каже до нього Ісус: Відійди, сатано! Бож написано: Господеві Богові своєму вклоняйся, і служи Одному Йому! Тоді позоставив диявол Його. І ось Анголи приступили, і служили Йому.»
Дженіфер відправилася на тривалу прогулянку лісом, щоб добре подумати про себе. На великий подив, місцева партія запропонувала їй балотуватися до парламенту. Дженіфер вабила можливість бути обраною, щоб послужити людям і країні, реалізувати найблагородніші ідеали, змінити світ на краще.
Потім почалися божевільні дні передвиборної кампанії, поїздки, розмови, нічні наради з партійними співробітниками, короткочасний сон, велика кількість кави. Нарешті відбулися вибори, Дженифер перемогла, і вона досі не могла повірити, що 10000 людей проголосували саме за неї. Це було чудово, але їй був потрібен час, щоб наодинці привести до ладу свої думки.
І тепер якийсь внутрішній голос шепотів Дженіфер: «Нарешті в тебе з’явився шанс заробити більше грошей. Багато бізнесменів захочуть, щоб ти схиляла міністрів до ухвалення вигідних для них рішень. Ти змогла б призначити свою ціну за допомогу їм».
«Це тільки початок, – казав інший голос, – якщо ти вестимеш правильну політику, познайомишся з потрібними людьми і станеш для них корисною, то зможеш стати членом уряду. Ти заслужиш славу і популярність, виступатимеш на прес-конференціях і телебаченні».
Але це було не все. Голоси продовжували нашіптувати: «Подумай про тих членів партії, хто тобі ніколи не подобався. Тепер ти можеш їх позбутися. У тебе є влада, і вона ростиме далі. Світ став твоєю шахівницею. Грай так, як тобі вигідно, і йди вперед!»
Дженіфер була шокована. Що відбувається? Звідки взялися ці голоси?
Ранньохристиянський письменник оповідає нам про те, що Ісус був випробуваний тими же спокусами, що і інші люди (Євр. 4:15). Ми не повинні дивуватися з того, що хоча Божий Дух і Любов дивовижним чином зміцнилися в Ісусі після Його хрищення, Він теж почув подібний шепіт і зрозумів, звідки він виходить. Ісус повинен був зіткнутися з усіма цими спокусами і отримати над ними перемогу на самому початку Свого шляху, щоб вони не з’явилися несподівано в самий розпал Його роботи.
«Син Мій Улюблений», – сказав Йому Бог. «Дуже добре, – шепоче бісівський голос, – якщо Ти дійсно Божий Син, то, звичайно ж, Бог не хоче, щоб Ти голодував; так створи диво, щоб дістати для Себе їжу, перетвори каміння це на хліб». І далі: «Звичайно ж, Ти бажаєш, щоб люди побачили, хто Ти насправді. Чому би Тобі ні зробити щось вражаюче?» Нарешті, відкинувши уявну логіку, ворог проявляється в усій своїй красі: «Забудь Свого Небесного Отця. Молися тільки мені, я дам Тобі таку владу, якою ще не володів ніхто».
Але Ісус бачить спокусника наскрізь і кожного разу відповідає йому, спираючись на слово Боже, засвідчене в Біблії. Призначення Ісуса – повністю довіряти Богові, любити і служити Йому одному, а не спокушати Бога Свого. Плоть Ісуса, як і в кожної людини, жадає задоволення всіх бажань, світ чарує і вабить Його, а сам диявол пропонує Йому владу, про яку можна тільки мріяти. Але люблячий Бог Ізраїлю, Якого один Ісус знав як Отця, показав нам на Його прикладі, що означає бути вірним Богу до кінця, не дивлячись на жодні спокуси.
Біблійні тексти, які Ісус використовував як головну зброю проти спокус, добре вписуються в розповідь Євангелія від Матвія. Ісус пройшов через воду хрищення, як Ізраїль пройшов через Червоне море; Він провів у пустелі сорок днів і сорок ночей, а ізраїльський народ – сорок років у тій же пустелі. Але там, де ізраїльтяни здавалися знову і знову, Ісус отримав перемогу, і Йому належить зробити те, чого Бог завжди чекав від Ізраїлю – принести у світ світло (див. Мт. 4:16).
За цим стоїть давніша історія спокуси Адама і Єви, чия непокора Богові призвела до такого руйнівного результату. Ісус, Який виправляє старі хиби людства, знову і знову зустрічатиме спокусника в різних його обличчях. Біси умовлятимуть Його звернути з хресного шляху (16:23), а коли Він вже висітиме на хресті, глузуватимуть з Нього, спокушаючи: «Коли Ти Божий Син…». (27:40) Ворог намагався не дозволити Ісусу принести у світ слово Боже, звільнити Ізраїль і весь світ, але Ісус отримав славну перемогу.
Спокуси, які ми зустрічаємо день за днем, особливо в моменти ухвалення важливих рішень, звичайно, відрізняються від спокус нашого Спасителя, але суть у них одна. Спокусник не просто намагається залучити нас у той або інший гріх, він намагається збити нас з пантелику, відвести убік від того шляху, на який ми встали після хрещення. Бог підготував для кожного з нас високе призначення, але ворог зробить усе можливе, щоб розладнати цей Божий задум. Якщо ми почули Божий голос, що кличе нас, ми обов’язково почуємо і ворожий шепіт.
Але як діти Божі, ми повинні виставити проти спокус такий же захист, як і Його Син. Зберігайте Священне Писання у своєму серці і будьте готові його використовувати. Спрямуйте свої серця до Бога і довіряйте Йому в усьому, пам’ятайте про своє призначення – нести Боже світло світу. І кажіть тверде «ні!» тим, хто намагається спокусити вас і заволікти назад у пітьму.
Матвія 4:12-17 – Сповіщення про Царство
«Як довідавсь Ісус, що Івана ув’язнено, перейшов у Галілею. І, покинувши Він Назарета, прийшов й оселився в Капернаумі приморськім, на границі країн Завулонової й Нефталимової, щоб справдилось те, що сказав був Ісая пророк, промовляючи: Завулонова земле, і Нефталимова земле, за Йорданом при морській дорозі, Галілеє поганська! Народ, що в темноті сидів, світло велике побачив, а тим, хто сидів у країні смертельної тіні, засяяло світло.
Із того часу Ісус розпочав проповідувати й промовляти: Покайтеся, бо наблизилось Царство Небесне!»
Завжди важливо попереджати про подію, що наближається. Нам необхідно знати, що чекає на нас, чи небезпечно це і що нам слід зробити. У розповіді Матвія є один дуже важливий момент: за словами Ісуса, наближається Царство Небесне. Інші євангелісти називають подію, що наближається, «Царством Божим». Важливо мати на увазі, що євреї часто вживали слово «Небеса» замість «Бог», щоб зайвий раз не згадувати Його. Але ми повинні раз і назавжди позбутися думки, що Царство Небесне, про яке говорить Ісус, – це те місце, куди йдуть праведники після смерті. Інакше вийде нісенітниця: як можна про таке Царство сказати, що воно настає чи наближається?
Якщо «Царство Небесне» означає те ж саме, що «Царство Боже», стає ясним, що Ісус мав на увазі. Кожна людина, попереджена про якусь подію, має бути упевнена, що слухачі розуміють її. Коли євреї новозавітних часів чули про Царство Небесне, вони розуміли, що настають великі зміни.
Римляни завоювали батьківщину Ісуса приблизно за 60 років до Його народження, а раніше Ізраїль багаторазово зазнавав нашестя інших язичників. Римляни віддали владу Іроду Великому, потім – його синам, щоб ці маріонеткові правителі робили за них усю брудну роботу. Багато євреїв обурювалися таким станом справ і з нетерпінням чекали приводу для повстання. Але євреї були не просто одним з поневолених народів: вони жадали свободи ще і тому, що пам’ятали слова Божі і свято в них вірили. Якщо євреї – обраний народ, то Бог не може дозволити іноземним завойовникам управляти ними. Більше того, як сказано у Священному Писанні, Господь одного разу дійсно врятує їх від усіх бід і несправедливостей. Головне в цьому Заповіті – те, що Бог спочатку стане Царем Ізраїлю, а потім і всього світу, навівши всюди справжній лад. Євреї вірили, що ніхто окрім Бога не зможе стати таким Царем. Царство Боже (чи «Небесне») – це те, чого вони чекали, про що молилися, для чого працювали і за що готові були померти.
І от Ісус каже, що Царство Боже наближається. Тим, хто стоїть на його шляху, краще відступитися, оскільки це Царство несе із собою не лише надію, але і небезпеку. Ті, хто порушував мир або справедливість, повинні покаятися, поки не пізно.
Проблема в тому, що багато хто розуміє заклик «покайтеся!» як спонукання вважати себе поганою людиною, але це помилка. Насправді покаятися – означає «змінити напрям думок» і «робити щось протилежне тому, що робив раніше» (причому справи важливіші за думки).
Ісус вважав, що багато вождів Його народу йдуть неправильним шляхом, коли вони, подібно до всіх революціонерів, прагнуть до військового протистояння римлянам і захопленню влади. Основною спокусою Ісуса в пустелі була можливість покласти початок такому руху, який Його самого привів би до влади і слави довгожданого Месії.
Але всі подібні рухи могли боротися із злом так само, як пітьма бореться з іншою пітьмою, а покликанням Ісуса Христа було нести у світ Боже світло. Тому Матвій доповнює ранні проповіді Ісуса словами Ісаї (9:1): «Народ, який в темряві ходить, Світло велике побачить, і над тими, хто сидить у краю тіні смерти, Світло засяє над ними!». Це і є пророцтво про прихід Месії, за допомогою якого Бог дійсно звільнить Ізраїль (Іс. 9:3). Ісус розумів, що неможливо покласти край пригнобленню і вбивствам за допомогою повстання, а значить, і за допомогою вбивств «в ім’я Господнє»: це стало б богохульством.
Тому Ісус закликав людей розкаятися не стільки в особистих гріхах (хоча це теж важливо), скільки у своїх войовничих прагненнях, які повинні бути замінені на протилежний напрям, – до Царства Світла, Миру, спасіння і прощення для Ізраїлю і всього світу.
Що ж станеться, якщо народ цього не зробить? Ми зрозуміємо це, читаючи Євангеліє далі. Якщо мирні люди захочуть війни, буде війна; якщо народ, покликаний нести Божу любов і прощення у світ, замість цього всіх ненавидітиме, плоди цієї ненависті наповнять усе навколо. І тоді цей народ сам на себе накличе страшні лиха, які обрушаться на нього. Тому люди повинні розкаятися, поки є час. Настає Царство Боже, а вони стоять на його шляху.
Це послання актуальне і до цього дня. Матвій закликає нас замислитися над найважливішим питанням: чи працюємо ми для того, щоб розповсюдити звістку про Царство Боже у світі, або ми стоїмо на його шляху?
