«По плодах їхніх пізнаєте їх. Хіба збирають виноград з терня або смокви з будяків? Так усяке добре дерево і плоди добрі родить, а погане дерево і плоди погані родить» (Мф. 7:16,17), – як не дивно, але світ у житті доволі часто керується цим біблійним принципом, хоча, цілком можливо, навіть не здогадується про це: судить людей саме за їх вчинками, а не за те, що вони кажуть чи думають про себе. І тут виникає доволі неприємна ситуація: коли слова людей, які іменують і вважають себе віруючими не зовсім відповідають їхнім вчинкам. Деколи ж їхні вчинки, на превеликий жаль, бувають прямо протилежними тому, чому вчить Біблія.
Ситуація, що не кажіть, неприємна, проте в ній немає нічого нового: «Як же ти, навчаючи іншого, не навчаєш самого себе? Проповідуючи не красти, крадеш? Кажучи: не перелюбствуй, перелюбствуєш, гидуючи ідолами, святотатствуєш? Хвалишся законом, а, порушуючи закон, Бога безчестиш? Бо, як написано, “через вас ім’я Боже ганьблять язичники”» (Рим. 2:21-24). Це було сказано, між іншим, майже 2000 років тому, і з того часу мало що змінилося. Але що ж стає причиною такого стану речей? – «Лукаве серце людське найбільше і вкрай зіпсоване» (Єр. 17:9), «бо від серця виходять злі помисли, вбивства, перелюбства, любодіяння, злодійство, лжесвідчення, хула» (Мф. 15:19). Але чому ж люди, самі коячи гріхи, викривають в їх скоєнні інших? – Так вже склалося, що люди добре помічають чужі гріхи, які самі коять, проте, замість того, щоб каятися у власних злих діях і намірах, вони починають виправляти ближніх, тобто за словами Спасителя, починають витягувати скалку з чужого ока, маючи колоду у власному (див. Мф. 7:4).
Проте, таке викривання теж має свою користь, бо зазвичай скалка насправді має місце в оці ближнього, тобто людину дійсно викривають за явні гріхи, що не так часто скажеш відносно викривань світом віруючих, які зазвичай бувають вигаданими, або ж безпідставними, адже світ часто послуговується принципами, які не відповідають або ж прямо суперечать Біблії, тому віруючим часто приходиться «конфліктувати» зі світом, тобто йти проти його «цінностей», щоб не ворогувати з Богом: «Чи не знаєте, що дружба зі світом є ворожнеча проти Бога? Бо хто хоче бути другом світові, той стає ворогом Богові» (Як. 4:4). А таке ставлення віруючих до світу викликає в «язичників», тобто в того самого світу, відповідне ставлення: спеціально вишукувати нагоди, щоб викрити та зганьбити християн. І тут теж немає нічого дивного та нового: «Якщо Мене гнали, то гнатимуть і вас» (Ін. 15:20).
Якщо ж, все-таки відбувається вкрай неприємна ситуація, коли віруючі люди оступаються, і коять дійсно ганебні вчинки, це в жодній мірі не свідчить на користь хибності Біблії і того, що в ній сказано стосовно Спасителя: «Вірне слово: коли ми з Ним померли, то з Ним і оживемо; коли терпимо, то з Ним і царювати будемо; коли відречемося, і Він відречеться від нас; коли ми невірні, Він перебуває вірним, бо Себе зректися не може» (2Тим. 2:11-13).
Хоча яке діло світові стосовно цього, який лише «шукає, кого б пожерти» (1Пет. 5:8), або ж, принаймні, викрити та зганьбити? Адже світ у більшості випадків керується власними законами, де немає місця прощенню та милосердю.
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Прикра невідповідність
