У людей моральних, які проте вважають себе далекими (сподіваюсь тимчасово) від Бога та Його Церкви, часто виникають наступні запитання:
– А чи можна не вірячи в люблячого Бога, робити добрі справи? Адже у світі повно людей далеких від Церкви, від Бога, які попри це залишаються добрими, порядними людьми?
Звичайно, подібних людей з добрим серцем, проте які залишаються поза церковною огорожею, достатньо. Але недаремно тут вжитий вираз «церковною огорожею». Тобто ці люди не перебувають видимим чином у церковних стінах, проте можуть бути не так вже далеко від Бога, на кшталт Савла, який «дихаючи погрозами та вбивством на учеників Господа, прийшов до первосвященика і випросив у нього листи в Дамаск до синагог, щоб, кого знайде з послідовників цього вчення, чоловіків та жінок, зв’язавши, приводити до Єрусалима». Проте було достатньо лише одного звернення Спасителя: «Савле, Савле! Чому ти гониш Мене?» (Діян. 9:1,2,4), – щоб перетворити колишнього гонителя Церкви в одного з найбільших апостолів.
Але мова зараз не про навернення Савла, а про те, що коли люди задаються такими питаннями, вони зазвичай мають на увазі наступне: Чи можна бути святим без Бога? – Саме так і не інакше. Те, що можна бути цілком порядною людиною (зі світського погляду, звісно) і бути поза Церквою, навіть не вірячи в існування благого Творця, вони і так знають. Проте їх бентежить той факт, що в Церкві перебувають люди, яких важко назвати «порядними», «благопристойними» у світському розумінні цих слів. І саме цих людей Біблія іменує святими, зокрема це постійно наголошується в Посланнях апостола Павла, який на власному досвіді пересвідчився, що таке Боже милість і прощення.
Подібних світських «святих» бентежать наступні біблійні слова: «Всі згрішили і позбавлені слави Божої» (Рим. 3:23) або ж: «Немає праведного ні одного; немає, хто розумів би; немає‚ хто шукав би Бога; всі ухилилися з путі, негідні всі до одного; нема того, хто чинить добро, нема жодного» (Рим. 3:10-12). Ці слова легше прийняти «митарям і блудницям», тобто малозначущим людям світу цього, ніж зарозумілим «праведникам».
А «порядність», «добрі справи» – це лише ширма, якою люди намагаються прикритися (при чому марно) від очевидного факту, що наша міра порядності, «святості» сильно поступається Божим стандартам, які попросту недосяжні будь-якій людині, яка натомість від Бога потребує лише одного – милості, прощення. І саме віра в це робить людину по-справжньому святою. А подальші добрі справи, які чинить прощена, помилувана людина – це акт вдячності Богові, який часто переростає в стиль життя. Не більше того. Тобто в Божій картині світу добрі справи – це наслідок, але зовсім не мета. Мета ж життя – це відновлення стосунків кожної людини з Богом, які були розірвані внаслідок гріхопадіння та відновлені Хресною жертвою Господа нашого Ісуса Христа, про що Він засвідчить обраним під час Страшного Суду: «Прийдіть, благословенні Отця Мого, успадкуйте Царство, уготоване вам від створення світу» (Мф. 25:34). Обраним, тобто людям, які зрозуміли, що потребують Божої милості та прощення.
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Стати святим
