«Якщо будете перебувати в слові Моєму, то ви істинно будете Моїми учениками; і пізнаєте істину, і істина визволить вас» (Ін. 8:31,32), – у попередньому дописі ми з’ясували в чому і в Кому полягає істина, проте варто про це сказати ще кілька слів, точніше написати кільки рядків. Між іншим, важливе уточнення, адже часто люди кажуть одне, маючи на увазі… не те, що зовсім інше, точніше – дещо інше, проте оточення може розуміти первинне значення слів, а не той сенс, в якій вкладають у слова ті люди. Як казав Рене Декарт: «Уточнюйте значення слів – і врятуєте світ від безлічі непорозумінь».
Кожна людина сприймає оточуючий її світ суто індивідуально, оцінуючи все, що в ньому відбувається, за власною системою координат: що є добре, і що є погане. Цю систему: добре-погане, прийнято називати світоглядом. Отже, у кожної людини є власний світогляд. Проте – це в теорії, адже людина перебуває в соціумі, серед інших людей, і тому їх світогляд, так чи інакше, впливає на світогляд конкретної людини, хоче вона цього (точніше, чи помічає це) чи ні.
Виходячи з вищесказаного можна дійти висновку, що вираз: «Скільки людей – стільки думок», – більш ніж відносний, втім, як і все в цьому світі. Адже будь-яка подія кожною людиною може інтерпретуватися, сприйматися по-своєму, от чому людям так важко в будь-чому дійти спільної згоди.
Проте у світі окрім людських світоглядів є Божий світогляд, який у Біблії названий «істиною». Істина – це Божий погляд на світ, «правда Божа», – як кажуть деякі люди. Втім з таким визначенням згодні ряд біблійних перекладів, які саме так і називають істину: «І пізнаєте правду, а правда вас вільними зробить!», – так звучить вірш 8:32 у відомому перекладі професора Івана Огієнка.
І віру людину можна виміряти (звісно, цілком умовно) тим, наскільки вона довіряє Божому світогляду, тобто Його Слову, а також тим, наскільки вона готова послуговуватися цим у власному житті. Відповідно завдяки цій вірі (точніше довірі), людина звільняється від умовностей цього світу, при чому це відбувається в прямій залежності: чим більше довіряє – тим більше звільняється. Про це свідчив апостол Павло: «Скинувши стародавню людину з ділами її та вдягнувшись у нову, яка оновлюється в пізнанні за образом Творця її, де немає ні елліна, ні юдея, ні обрізання, ні необрізання, варвара, скіфа, раба, вільного, але все і у всьому Христос» (Кол. 3:9-11). Згідно цих слів, чим більше сприймаючи Слово Боже, чим більше корячись йому і наслідуючи, тим більше людина уподібнюється Христу, що проявляється в любові та справах милосердя до ближніх, про які згадує Суддя в описі про Страшний Суд.
Любов до ближнього попри все – от що є основою Божого світогляду: «Це є заповідь Моя, щоб ви любили один одного, як Я полюбив вас» (Ін. 15:12). Любов до ближнього – от чим повинна вимірюватися віра людини, і іншого мірила просто не існує. Тобто, є справи милосердя, любов до ближнього – значить віра людини жива і діяльна, звісно в біблійному розумінні цього слова, немає любові та справ милосердя – це не віра, а лише профанація, підробка віри: «Яка користь, браття мої, коли хто говорить, що він має віру, а діл не має? Чи може ця віра спасти його? Якщо брат або сестра нагі і не мають денного прожитку, а хто-небудь з вас скаже їм: “Йдіть із миром, грійтесь і їжте,” – але не дасть їм потрібного для тіла, яка користь? Так само й віра – коли не має діл, сама по собі мертва» (Як. 2:14-17)
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Істинна та хибна віра
