У стосунках з Богом надзвичайно важлива чесність. Взагалі без неї не можна говорити про будь-які стосунки з Творцем: Христос неодноразово викривав людей у лицемірстві. Щоб у цьому пересвідчитись, достатньо проглянути 23 розділ Євангелія від Матфея, що повністю присвячений викриттю фарисеїв та книжників, яких Він семикратно обізвав лицемірами. Попереджав Спаситель і про долю, яка очікує лицемірів, якщо вони не розкаються: «І розсіче його і визначить йому одну долю з лицемірами; там буде плач і скрегіт зубів» (Мф. 24:51).
Лицемірство, як і брехня, страшне своїми наслідками – люди зрощуються з ними і починають сприймати оточуючий світ у викривленому вигляді. Так само вони починають сприймати щиро віруючих людей, підозрюючи їх самих у лицемірстві, з часом заражаючи цими підозрами все навколо них. А згодом у такому вигляді вони починають сприймати і Господа Бога… Тому недаремно Христос попереджав Своїх учнів, а разом з ними і нас: «Бережіться закваски фарисейської, яка є лицемірство» (Лк. 12:1), адже «мала закваска заквашує все тісто» (1Кор. 5:6).
Проте настає момент(и) у житті кожної людини, коли її лицемірство, все наносне, не притаманне їй уходить на другий план і виявляється її справжнє єство. Зазвичай це відбувається у хвилини небезпеки, моменти максимального напруження всіх фізичних і душевних сил, коли людина змушена діяти не роздумуючи, а також у час наближення смерті – у момент переходу між двома світами: земним і духовним.
Проте є люди, які зберегли чистоту свого серця за земного життя, і сподобилися ще за нього побачити, реально відчути присутність Господа (див. Мф. 5:8). Такими людьми смерть сприймається зовсім інакше і саме їхнім досвідом діляться автори цієї збірки. Для них смерть – це не кінець, а лише початок іншого, справжнього буття, як сказав апостол Павло: «Для мене життя – Христос, i смерть – надбання» (Флп. 1:21).
Загалом, про посмертну людську долю в Біблії, Святому Письмі, сказано не так вже багато, проте там містяться наступні слова: «Бо так полюбив Бог світ, що віддав і Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне. Бо не послав Бог Сина Свого в світ, щоб судити світ, а щоб світ спасся через Нього» (Ін. 3:16,17). І ці слова вселяють нам надію, і не тільки нам, але й тим, чиї молитви ми щойно читали, тим, які вже покинули цей грішний світ, переселившись у Небесні оселі обіцяні Ісусом (див. Ін. 14:2,3), а також наступним поколінням християн «по всі дні, до кінця віку. Амінь» (Мф. 28:20).
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Досвід смерті
Ваш коментар:
