Роздумуючи про прощення, часто повз нашу увагу проходить досить важливий момент, який можна озвучити досить театрально: А чи була образа? Чи дійсно дії певної людини, групи людей, суспільства чи навіть країни, або ж людства в цілому завдали особисто нам, або ж іншій особі такої непоправної шкоди, чи взагалі зашкодили нам, або цій особі? Чи, можливо, ця «образа», яку ми плекаємо у своєму серці (або ж хтось інший у серці своєму) – це лише плід нашої хворої уяви, що породжена егоїзмом, гординею, марнославством чи ще чимось іншим?
Люди часто нарікають на холодність та байдужість оточення, а чи не є вони самі такими: холодними та байдужими до людей? Тоді чому нарікати? «І чому ж ти бачиш скалку в оці брата твого, а колоди, що є в оці твоєму, не відчуваєш? Або, як скажеш братові твоєму: дай я витягну скалку з ока твого, коли колода в оці твоїм? Лицеміре, вийми спершу колоду з ока твого, і тоді побачиш, як вийняти скалку з ока брата твого» (Мф. 7:3-5). Може варто припинити нарікати на людей, на світ і щось змінити у своєму власному житті та в житті оточення: «Отже, все, чого бажаєте, щоб вам робили люди, так і ви робіть їм» (Мф. 7:12).
Якщо прямувати цим напрямком далі, можна задатися цілком доречним запитанням: А чи не є ми причиною більшості образ, які нам приносить оточення? Адже часто зло, кривда, які ми приносимо людям, повертається до нас через інших людей: «Не обманюйтесь: Бог зневаженим не буває. Що посіє людина, те й пожне» (Гал. 6:7). Зважаючи на це, нам варто було замислитися над тим, що ми сіємо, щоб не пожати щось не зовсім для нас приємне в самий неслушний момент.
І головне, про що люди часто забувають роздумуючи про прощення – це прощення самих себе, тобто прийняття себе такими, якими є, з усіма недоліками та складностями характеру. Лише навчившись сприймати себе такими як є, ми зможемо сприймати ближніх, згідно Божої заповіді: «Люби… ближнього твого – як самого себе» (Лк. 10:27).
Прийняття себе таким, яким є насправді – це в жодному випадку не виправдання своїх духовних вад та гріхів, це лише визнання того факту, що попри всі наші недоліки та вади (духовні та тілесні) Господь любить нас, довівши Свою любов тим, що помер за кожного за нас на хресті (див. Ін. 3:16, загалом про це свідчить вся Біблія).
А люди, які звикли виправдовувати свої духовні вади та гріхи, загалом не переймаються своєю недосконалістю, не займаються самодоріканням, і відповідно, є праведними у власних очах, і тому не потребують особистого Спасителя, Який прийшов покликати «не праведників, але грішників до покаяння» (Мф. 9:13). Грішників, заради яких Господь наш Ісус Христос помер на хресті.
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
А чи була образа?
Ваш коментар:
