Гіркий корінь непрощення

«Усе це говорив Ісус людям притчами, і без притчі нічого не говорив їм» (Мф. 13:34), – лише завдяки певним образам і порівнянням люди, (і варто зазначити, не всі), змогли би зрозуміти «сокровенне від створення світу» (Мф. 13:35). Що ж вдієш, якщо «лукаве серце людське найбільше і вкрай зіпсоване» (Єр. 17:9), і часто-густо залишається закритим навіть для Божого слова. Тому і прибігав Спаситель до притч, до алегорій, щоб хоч комусь стали зрозумілі рятівні істини.

Не оминув цієї долі і відомий Христовий вираз про прощення: «Бо якщо ви прощатимете людям провини їхні, то простить і вам Отець ваш Небесний. А коли не будете прощати людям провин їхніх, то і Отець ваш не простить вам провин ваших» (Мф. 6:14,15). Здавалося б, усе зрозуміло з цим і тому не потребує жодних пояснень, проте цим словам начебто суперечить один відомий біблійний принцип: «Бо я певний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні початки, ні сили, ні теперішнє, ні майбутнє, ні висота, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, що в Христі Ісусі, Господі нашому» (Рим. 8:38,39).

З огляду на це, виникає ніби протиріччя: з одного боку Бог нас не простить, якщо ми у свою чергу не прощатимемо наших ближніх, з іншого боку – ніщо не відлучить нас від любові Божої, яка, між іншим, полягає в прощенні: «Бог же Свою любов до нас доводить тим, що Христос помер за нас, коли ми були ще грішниками… Він гріхи наші Сам возніс тілом Своїм на дерево, щоб ми, звільнившись від гріхів, жили для правди: ранами Його ви зцілилися» (Рим. 5:8; 1Пет. 2:24). А зцілення від гріха неможливе без Божого прощення.

Бог не простить… Звучить якось дріб’язково, що зовсім не схоже на образ Бога, який відкривається нам у Біблії: «Ти ж, Господи, щедрий і милостивий, довготерпеливий і многомилостивий» (Пс. 85:15). Господь пішов на нестерпні муки заради кожного з нас: «Знехтуваний і умалений перед людьми, муж скорбот, що пізнав болісті… Але Він узяв на Себе наші немочі і поніс наші хвороби; а ми думали, що Він був уражений, покараний і принижений Богом. Але Він укритий виразками був за гріхи наші і мучимий за беззаконня наші; покарання світу нашого було на Ньому, і ранами Його ми зцілилися» (Іс. 53:3-5). Усе це Він зробив, повторимося, заради кожного з нас, а тут раптом Він ніби відкидає людину через якусь образу, яку вона носить у своєму серці стосовно ближнього… Щось не сходиться…

І не буде сходитися, якщо для початку не пригадаємо один біблійний вірш: «Пильнуйте, щоб хто не позбувся благодаті Божої, щоб якийсь гіркий корінь, що виріс, не завдав шкоди і щоб ним багато хто не осквернився» (Євр. 12:15). Образа, непрощення може стати от таким «гірким коренем», який може отруїти життя певної людини, а разом з нею, і її оточення. Царство Боже, до якого покликаний кожен з нас, полягає в нашому перебуванні в присутності Божій. Але ми не зможемо перебувати поруч Бога, якщо плекатимемо в нашому серці «гіркий корінь» образи (і не тільки її, але і будь-якої вади). Просто не зможемо, і все. Тому Христос і попереджає кожного з нас про важливість прощення і про небезпеку непрощення. Проте подає це в стислому вигляді (див. Мф. 6:14,15), а в нерозгорнутому, з метою зробити цю думку найбільш зрозумілою.

Бог любить нас, тому і попереджає про небезпеки, які чигають нас на шляху до Нього.

Редакція сайту

Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
docГіркий корінь непрощення


Ваш коментар:

Попередній запис

А чи була образа?

Роздумуючи про прощення, часто повз нашу увагу проходить досить важливий момент, який можна озвучити досить театрально: А чи була образа? ... Читати далі