Дар єдності

Через апостольське служіння Церква – община, зібрана Сином Божим, що прийшов у плоті, – житиме в наступні часи, творячи і зміцнюючи єдність у Христі і Святому Дусі, до якого покликані всі і завдяки якому всі можуть увійти до спасіння, що дароване Отцем. Дванадцять апостолів згідно з папою Климентом, третім наступником святого Петра, що жив наприкінці I століття, повинні були поставити собі справжніх наступників (див. Перше послання Климента Римського до Коринтян 42,4), щоб довірена ним місія продовжилася і після їх смерті. Церква, що набула з часом органічної структури під водійством законних Пастирів, завдяки цьому стала таїнством єдності і якоюсь мірою відбиває єдність Пресвятої Трійці, таємницю Самого Бога.

Апостол Павло наполегливо вказує на вище, тринітарне джерело єдності, бажаючи християнам: «Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога Отця‚ i причастя Святого Духа нехай буде зо всіма вами» (2Кор. 13:13). Ці слова, мабуть, відлуння культу Церкви, який зароджувався, показують, що безвідплатний дар любові Отця в Ісусі Христі виконується і виражається в єднанні Святого Духа. Таке тлумачення, засноване на строгому паралелізмі в тексті трьох іменників у родовому відмінку («благодать Господа нашого Ісуса Христа… любов Бога Отця… причастя Святого Духа зо всіма вами») є «єднання, єдність» особливим даром Духа, плодом любові, що дарована Богом Отцем, і благодаті, даної Господом Ісусом.

Підкреслення братської єдності показує нам, що в koinonia Святого Духа кожен «бере участь» у Божественному житті не відособлено, сам по собі, але, логічно, в «єдності» з іншими вірними – в єдності, яку створює Сам Дух як творець і головна дійова особа (пор. Флп. 2:1). Можна сказати, що благодать, любов і єдність відповідно Христа, Отця і Духа – це різні аспекти однієї і тієї ж Божественної дії заради нашого спасіння, дії, яка творить Церкву і робить її, як писав у III столітті святий Кипріан, «народом, об’єднаним з єдності Отця, Сина і Святого Духа» (пор. св. Кипріан, Про молитву Госп., 23: PL 4, 553; Hartel, III А, р. 285. Цит. по Lumen gentium, 4).

Ідея єдності як участі в житті Трійці детально висвітлена в Євангелії від Іоанна: єдність любові, що зв’язує Сина з Отцем і людьми, є зразком і в той же час джерелом братського єднання, яке повинне об’єднувати учнів один з одним: «Це є заповідь Моя, щоб ви любили один одного, як Я полюбив вас» (Ін.15:12, пор. 13:34); «Нехай будуть єдині, як і Ми єдине» (див. Ін. 17:21,22). Отже, йдеться про єдність людей з Богом, у Трійці Єдиним, і єдності людей один з одним. Завдяки своїй єдності із Сином Божим учень вже під час земних мандрів може залучитися до божественного життя Його і Отця: «Наше єднання – з Отцем i Сином Його, Ісусом Христом» (1Ін.1:3). Життя в єдності з Богом і один з одним – власне сенс сповіщення Євангелія, сенс навертання до християнства: «Про те, що ми бачили і чули, сповіщаємо вам, щоб і ви мали єднання з нами» (ibid). Отже, ця наша подвійна єдність – з Богом і один з одним – нерозривна. Там, де руйнується єдність з Богом, тобто – з Отцем, Сином і Святим Духом, – знищується також корінь і джерело нашого єднання один з одним. А, як ми щойно чули, не живучи в єдності один з одним, не можна залучитися до живої і істинної єдності з Богом, у Трійці Єдиним.

Тепер зробимо останній крок. Єдність, плід Святого Духа, живиться Хлібом Євхаристії (пор. 1Кор. 10:16,17) і утілюється в братських стосунках, у свого роду передбаченні майбутнього світу. У Євхаристії Ісус живить нас, сполучає із Собою, з Отцем, Святим Духом і один з одним, і ця мережа єдності, що охоплює світ, є передбачення майбутнього світу в наш час. Саме так, будучи передбаченням майбутнього світу, єдність виявляється даром, що має дуже реальні наслідки: допомагає нам здолати нашу самотність, закритість у собі, робить учасниками любові, що сполучає нас з Богом і один з одним. Неважко зрозуміти, наскільки великий цей дар, досить тільки подумати про роз’єднаність і конфлікти, властиві стосункам окремих людей, співтовариств і цілих народів. Без дару єдності у Святому Дусі неминучий розподіл людства. «Єдність, єднання» – істинна блага звістка, дарований нам Господом засіб від самотності, що загрожує сьогодні усім, дорогоцінний дар, що дає нам відчути, що Бог приймає і любить нас в єдності Його Народу, зібраного в ім’я Трійці. Завдяки ньому Церква стає знаменням світла, явленним серед народів: «Коли ж ми кажемо, що маємо єднання з Ним, а ходимо в темряві, то ми неправду говоримо i не творимо істини; коли ж ходимо в світлі, подібно до того, як Він у світлі, то маємо єднання один з одним» (1Ін. 1:6-7). Церква, незважаючи на людські слабкості, властиві її історичному вигляду, з’являється дивовижним творінням любові, що наближає Христа до кожного, хто по-справжньому хоче зустріти Його. І так буде до кінця часів. Завдяки Церкві Господь залишається нашим сучасником. Писання – не надбання минулого. Господь говорить не в минулому, а в сьогоденні, говорить з нами сьогодні, просвічує, вказує шлях життя, дарує нам єдність і тим самим готує і відкриває нас до згоди.

Загальна аудієнція, 29 березня 2006 року, площа Святого Петра

Попередній запис

Апостоли, свідки і посланці Христові

Покликання перших апостолів, Доменіко Гірландайо У Посланні до Ефесян Церква представлена як будівля, що утверджена «на ... Читати далі

Наступний запис

Служіння єдності

Зішесття Духа Святого, Дуччо ді Буонінсенья У новому циклі катехізичних бесід, початому кілька тижнів тому, ми, ... Читати далі