Служіння єдності

Зішесття Духа Святого, Дуччо ді Буонінсенья

У новому циклі катехізичних бесід, початому кілька тижнів тому, ми, щоб зрозуміти первинний задум Ісуса і непідвладну плину часу сутність Церкви, звернулися до її витоків. Ми хочемо через це зрозуміти сенс нашого буття в Церкві і як ми повинні намагатися переживати його на початку нового християнського тисячоліття. Завдяки вивченню Церкви, що зароджувалася, ми можемо відкрити два аспекти: перший висвітлюють рішучі слова святого Іринія Ліонського, мученика і великого богослова кінця II століття, що розробив першу богословську систему. Святий Іриній пише: «Де церква, там і Дух Божий; і де Дух Божий, там Церква і всяка благодать, а Дух є істина» (Проти єресей, III, 24, 1: РG 7, 966). Отже, існує тісний зв’язок між Святим Духом і Церквою. Святий Дух творить Церкву і дарує їй істину, виливає, як каже святий Павло, у серця вірних любов (див. Рим. 5:5). Але є і другий аспект. Цей тісний зв’язок з Духом не скасовує нашу людську слабкість, тому община учнів із самого свого початку пізнала не лише радість у Святому Дусі, благодать істини і любові, але і випробування, передусім – розбіжності з приводу істин віри, що нерідко призводили до розриву єднання. Єдність любові існує із самого початку і буде до кінця часів (пор. 1Ін. 1:1 нас.), але, на жаль, із самого початку з’явився і розподіл. Недивно, що він існує понині: «Вони вийшли від нас, – сказано в Першому посланні Іоанна, – але не були наші: бо якби вони були наші, то залишилися б з нами; але вони вийшли‚ i через те виявилося, що не всі наші» (2:19). Отже, завжди є небезпека в негараздах світу через слабкість Церкви втратити віру, любов і братерство. Тому очевидний обов’язок кожного, хто вірує в Церкву любові і бажає перебувати в ній, пам’ятати про цю небезпеку і розуміти, що не може бути єдності з тими, хто відступає від вчення про спасіння (пор. 2Ін. 1:9-11).

Церква, що зароджувалася, добре усвідомлювала можливі протиріччя, що виникали у досвіді єдності, про що красномовно свідчить Перше послання Іоанна: ніхто з авторів книг Нового Завіту наполегливіше не підносить свій голос, щоб показати реальність братерської любові між християнами і обов’язок зберігати її; але той же самий голос різко і суворо засуджує відступників, що колись були членами общини, а тепер залишили її. Церква любові є також Церква істини, що розуміється передусім як вірність Євангелію, довіреному Господом Ісусом Його учням. Християнське братерство народжується з буття дітьми Одного Отця, усиновленими Йому Духом істини: «Бо всі, кого Дух Божий водить, є Божі сини» (Рим. 8:14). Але сім’я дітей Божих, щоб жити в єдності і мирі, потребує тих, хто зберігає її в істині і веде її за допомогою мудрого і авторитетного розпізнавання: до цього і покликане апостольське служіння. Тут ми підходимо до важливого пункту. Уся Церква – від Духа, проте в неї є структура, апостольська спадкоємність, на яку покладена відповідальність забезпечувати перебування Церкви в істині, що дарована Христом, оскільки з неї виникає також здатність любити.

Перше спостереження Книги Діянь Святих Апостолів дуже переконливо виражає єдність цих цінностей у житті Церкви, що зароджувалася: «Вони ж постійно перебували в ученні апостолів, і в єднанні (koinonia) та переломленні хліба, і в молитвах» (Діян. 2:42). Єдність народжується з віри, закликаної до життя апостольською проповіддю, живиться переломленням хліба і молитвою, утілюється в братерській любові і служінні. Ми бачимо опис общини Церкви, що зароджувалася, у багатстві її внутрішніх процесів і видимих виразів: дар єдності зберігається і розвивається головним чином апостольським служінням, яке, у свою чергу, є дар усій общині.

Тому апостоли і їх наступники – хранителі і авторитетні свідки запоруки істини, дорученої Церкві, служителі милосердя: ці аспекти супроводжують один одного. Вони повинні завжди думати про нероздільність свого подвійного служіння, яке насправді є єдине ціле: істина і любов, що відкрита і дарована Господом Ісусом. У цьому сенсі їх служіння можна назвати передусім служінням любові: милосердя, яким вони повинні жити і яке повинні підтримувати, невіддільне від істини, яку вони зберігають і передають іншим. Істина і любов – дві сторони одного і того ж дару від Бога, який завдяки апостольському служінню зберігся в Церкві до теперішнього часу і був переданий нам! Через служіння апостолів і їх наступників любов Бога, в Трійці Єдиного, досягає нас і повідомляє нам звільняючу істину (пор. Ін. 8:32)! Усе, що ми бачимо в Церкві, що народжувалася, спонукає нас молитися за наступників апостолів, за всіх єпископів і наступників святого Петра, щоб вони дійсно були хранителями істини і любові; щоб тим самим вони були по-справжньому апостолами Христовими, і Його світло, світло істини і любові, ніколи не згасло в Церкві і у світі.

Загальна аудієнція, 5 квітня 2006 року, площа Святого Петра

Попередній запис

Дар єдності

Через апостольське служіння Церква – община, зібрана Сином Божим, що прийшов у плоті, – житиме в наступні часи, творячи і ... Читати далі

Наступний запис

Єдність у часі: передання

Ми намагаємося зрозуміти первинний задум Господній про Церкву, щоб краще усвідомити і наше місце, наше християнське життя у великій єдності ... Читати далі