Апостоли, свідки і посланці Христові

Покликання перших апостолів, Доменіко Гірландайо

У Посланні до Ефесян Церква представлена як будівля, що утверджена «на основі апостолів і пророків, маючи наріжним каменем Самого Ісуса Христа» (2:20). В Апокаліпсисі Іоанна Богослова роль апостолів, точніше, Дванадцяти, вияснюється в есхатологічній перспективі небесного Єрусалиму, зображеного як місто, стіна якого «має дванадцять підвалин, і на них імена дванадцяти апостолів Агнця» (21:14). Євангелія згідно передають, що покликання апостолів стало одним з перших кроків у служінні Ісуса, зроблених після Його хрещення в Предтечі у водах Йордану.

Згідно з оповіданням Марка (1:16-20) і Матфея (4:18-22) перші апостоли були покликані біля озера Галилейського. Ісус тільки почав проповідь про Царство Боже, і от, Його погляд зупиняється на двох парах братів: Симоні та Андрії, Якові та Іоанні. Вони – рибалки, що займаються своєю повсякденною справою. Закидають сіті, лагодять. Проте їх чекає зовсім інший лов. Ісус рішуче кличе їх, і вони з готовністю йдуть за Ним: віднині вони будуть «ловцями людей» (пор.. Мк. 1:17, Мф. 4:19). Оповідання Луки, хоча і слідує в руслі тієї ж традиції, складене ретельніше (5:1-11). Воно показує шлях віри перших Апостолів, уточнюючи, що заклик слідувати за Ісусом вони прийняли після того, як почули Його першу проповідь і побачили Його перші чудеса. Зокрема, безпосередньою передумовою і символом покладеної на них місії бути «ловцями людей» став дивовижний рибний улов. Відтоді доля цих «покликаних» тісно переплететься з долею Ісуса. Апостол є посланець, але передусім «знавець» Ісуса.

Саме на цьому наполягає євангеліст Іоанн з моменту першої зустрічі Ісуса з майбутніми апостолами. Тут події описані інакше. Зустріч відбувається на березі річки Йордан. Майбутні учні прийшли, як і Ісус, з Галилеї, щоб прийняти хрещення в Іоанна, – цей крок висвітлює їх духовний світ. Вони чекали Царства Божого, бажали упізнати Месію, неминучий прихід Якого був сповіщений. Їм вистачило слів Іоанна Хрестителя, що назвав Ісуса Агнцем Божим (див. Ін. 1:36), щоб виникло бажання особисто зустрітися з Учителем. Репліки бесіди Ісуса з першими двома майбутніми апостолами дуже виразні. На питання: «Чого ви шукаєте?» – вони відповідають питанням: «Равві, – що означає: Учителю, – Де Ти живеш?» У відповідь Ісус запрошує їх: «Підіть і побачите» (див. Ін. 1:38-39). Підіть, щоб зуміти побачити. Так, пригода апостолів починається як зустріч людей, які відкриваються один одному. Учні починають безпосередньо знайомитися з Учителем. Бачать, де Він живе, ближче дізнаються Його. Адже вони повинні стати не глашатаями якоїсь ідеї, а свідками Особи. Перш, ніж отримати доручення відправитися на проповідь Євангелія, вони мають бути з Ісусом (пор. Мк. 3:14), встановити з Ним особисті стосунки. На основі цього євангелізація стане не чим іншим, як сповіщенням пережитого досвіду і закликом зануритися в таємницю єднання з Христом (див. 1Ін.1:3).

До кого будуть послані апостоли? На перший погляд в Євангелії Ісус обмежує Свою місію лише народом Ізраїльським: «Я посланий лише до загиблих овець дому Ізраїлевого» (Мф. 15:24). Аналогічним чином Ісус каже про місію, довірену Дванадцяти: «Цих дванадцятьох послав Ісус і заповів їм, промовляючи: на путь до язичників не ходіть і в місто самарянське не входьте; а йдіть краще до овець загиблих дому Ізраїлевого» (Мф. 10:5-6). Деякі сучасні критики раціоналістичної спрямованості угледіли в цих словах відсутність універсального підходу Назарянина. Насправді ці слова Ісуса слід розуміти у світлі Його особливого зв’язку з Ізраїлем, общиною завіту, у розвитку історії спасіння. Згідно з месіанськими сподіваннями, Божественні обіцяння, дані Ізраїлю, повністю виконаються, коли Сам Бог через Свого Обраного, немов Пастир, збере Свій народ в єдине стадо: «Я спасу овець Моїх, і їх не будуть уже розкрадати, і буду судити між вівцею і вівцею. І поставлю над ними одного пастиря, який буде пасти їх, раба Мого Давида; він буде пасти їх і він буде у них пастирем. І Я, Господь, буду їхнім Богом, і раб Мій Давид буде князем серед них. Я, Господь, сказав це» (Єз. 34:22-24). Ісус – есхатологічний пастир. Він збирає і шукає овець дому Ізраїлевого, що заблукали, бо знає і любить їх (див. Лк. 15:4-7 і Мф. 18:12-14, пор. образ доброго пастиря в Ін 10:11 наст.). Через таке «збирання» Царство Боже сповіщається усім народам: «І явлю славу Мою між народами, і всі народи побачать суд Мій, який Я звершу, і руку Мою, яку Я накладу на них» (Єз. 39:21).

Ісус діє згідно саме цієї пророчої лінії. Перший крок: «зібрати» народ Ізраїльський, оскільки так усі народи, які покликані зібратися в єднанні з Господом, зможуть побачити і увірувати. Дванадцять, обрані, щоб розділити місію Ісуса, співпрацюють з Пастирем останніх часів; вони теж йдуть передусім до овець дому Ізраїлевого, що заблукали, звертаючись до народу обіцяння, чия єдність служить знаменням спасіння для всіх народів, початком універсалізації Завіту. Зовсім не спростовувавши універсальну відкритість месіанської дії Назарянина, початкове обмеження меж Його місії і служіння апостолів народу Ізраїльському стало дієвим пророчим знаменням. Після страждань і воскресіння Христового це знамення стане очевидним: вселенський характер місії апостолів стане ясним. Христос пошле апостолів «по всьому світу» (Мк. 16:15), «між усіма народами» (Лк. 24:47), «аж до краю землі» (Діян. 1:8). І ця місія триває. Продовжує здійснюватися доручення Господнє з’єднати всі народи в єдність Його любові. Така наша надія і таке наше доручення: сприяти цій об’єднаності, цій істинній єдності у багатстві культур в єднанні з нашим істинним Господом – Ісусом Христом.

Загальна аудієнція, 22 березня 2006 року, площа Святого Петра

Наступний запис

Дар єдності

Через апостольське служіння Церква – община, зібрана Сином Божим, що прийшов у плоті, – житиме в наступні часи, творячи і ... Читати далі